Від підпілля до парламенту: 22 роки тому не стало першої голови КУН Ярослави Стецько

"Еспресо.Захід"  нагадає про життя та діяльність Ярослави Стецько, яка пройшла складний шлях від підпільної активістки до однієї з ключових фігур українського визвольного руху XX століття.

Ранні роки життя та вступ до ОУН

Ярослава Стецько народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка на Тернопільщині, у часи, коли на Галичині панували поляки. Однак її родина завжди плекала патріотичні настрої. Її батько, Йосип Музика, був учителем, а мати виховувала дітей у дусі любові до України. 

Закінчивши Теребовлянську гімназію, юна Ганна вже у 18 років, 1938-го, вступила до лав Організації Українських Націоналістів (ОУН). Її псевдонім "Слава" згодом став символом її невтомної боротьби. Прихід радянської влади на захід України 1939 року змусив її покинути рідні місця через загрозу арешту за націоналістичні переконання. Вона переїхала на Львівщину, де продовжила підпільну діяльність, працювала вчителькою. 

Під час Другої світової війни Ярослава брала активну участь у розбудові мережі Українського Червоного хреста при Українській Повстанській Армії (УПА) разом із Катериною Зарицькою. Вона також займалася організацією жіночих і юнацьких осередків ОУН, демонструючи лідерські якості та відданість справі.

Еміграція та шлюб з Ярославом Стецьком

Після окупації Львова радянськими військами в 1944 році Ярослава отримала наказ від ОУН виїхати на Захід. Спочатку вона оселилася у Відні, а згодом перебралася до Мюнхена. Саме там у 1945 році вона врятувала тяжко пораненого Ярослава Стецька, одного з лідерів ОУН(б), який був автором Акта відновлення Української Держави 1941 року, організувавши його визволення з-під нагляду НКВС. У 1946 році вони одружилися, і Ганна Музика взяла ім’я Ярослава Стецько, ставши не лише дружиною, а й вірною соратницею свого чоловіка.

У Мюнхені Ярослава завершила освіту, вивчаючи технічні та мовні дисципліни в Правничому інституті. Вона досконало володіла кількома мовами — німецькою, французькою, англійською, польською та іншими, що стало важливим інструментом у її міжнародній діяльності. 

Подружжя Стецьків розгорнуло активну антикомуністичну пропаганду, спрямовану на підтримку української державності. Після створення Антибільшовицького блоку народів (АБН) у 1946 році, який очолив Ярослав Стецько, Ярослава стала його активною учасницею, налагоджуючи зв’язки з представниками різних країн.

Повернення в Україну та створення КУН

Після смерті Ярослава Стецька в 1986 році Ярослава взяла на себе керівництво ОУН(б) та АБН, продовжуючи справу чоловіка. Її мрія повернутися на рідну землю здійснилася влітку 1991 року, за місяць до проголошення незалежності України. У 71-річному віці вона ступила на українську землю в аеропорту Борисполя, сповнена рішучості працювати для розбудови держави.

У 1992 році під її керівництвом було створено Конгрес Українських Націоналістів (КУН) – політичну партію, яка стала легальним продовженням діяльності ОУН в умовах незалежної України. Ярослава Стецько стала першою головою КУН і очолювала партію до кінця свого життя. Метою партії було просування націоналістичних ідей, зміцнення державності та боротьба проти залишків радянського впливу. Завдяки її енергії та харизмі КУН здобув популярність серед молодих патріотично налаштованих українців.

Політична кар’єра та спадщина

Ярослава Стецько була обраною народною депутаткою парламенту України трьох скликань (другого, третього та четвертого). У травні 1998 року, як найстарша за віком парламентарка, вона мала честь відкривати першу сесію Верховної Ради третього скликання. Її присутність у парламенті символізувала тяглість боротьби за українську державність – від підпілля до легальної політичної діяльності.

Вона була невтомною у своїй роботі: виступала перед людьми, брала участь у численних заходах, часто проводила по 4–5 виступів на день, не зважаючи на вік чи втому. Її слова: "У роботі, у русі все моє життя, і зупинятися неможливо" – були девізом її діяльності.

Ярослава Стецько померла 12 березня 2003 року в Мюнхені, де перебувала на лікуванні через проблеми з серцем. Її поховали 16 березня на Байковому кладовищі в Києві. 

"З її відходом завершилася ціла епоха в українській історії", – писали газети в березні 2003-го. Як додають в Українському інституті національної пам’яті, вона справді була "однією з останніх могікан" – свідків і безпосередніх учасників національно-визвольної боротьби 20-40-х років на теренах України. 

Тож Ярослава Стецько – це не просто політична діячка, а одна з легенд українського національного руху. Її життя було сповнене боротьби, самопожертви та любові до української ідеї. Як перша голова Конгресу Українських Націоналістів, вона заклала підвалини для розвитку націоналістичної ідеології в незалежній державі. Стецько увійшла в історію як невтомна жінка, яка творила незалежну Україну.

Читайте також: Останній постріл генерала: 75 років тому загинув командир УПА Роман Шухевич