Останній постріл генерала: 75 років тому загинув командир УПА Роман Шухевич

Його життя було сповнене боротьби проти окупантів, а смерть у бою стала кульмінацією невтомного прагнення до волі українського народу. "Еспресо.Захід" розповість більше про постать Романа Шухевича, яка й досі залишається значущою для української історії.

Біографія Шухевича: від народження до підпілля

Роман Осипович Шухевич народився 30 червня 1907 року у Львові, який на той час входив до складу Австро-Угорської імперії. Походив із відомої галицької родини: його дід Володимир Шухевич був етнографом і громадським діячем, а батько Осип — суддею. 

З юних років Роман вирізнявся, адже був талановитою дитиною. Він навчався у Львівській гімназії, згодом у Львівській політехніці, де здобув фах інженера-будівельника, а паралельно опановував музику, зокрема гру на фортепіано. Також був активним членом "Пласту". Проте його життя визначила не мирна кар’єра, а боротьба за українську державність.

У 1920-х роках Шухевич долучився до Української військової організації (УВО), а згодом став активним членом Організації українських націоналістів (ОУН). Уже в молодому віці він брав участь у бойових операціях проти польської окупаційної влади, за що неодноразово потрапляв до в’язниць. 

У 1930 році Роман Шухевич одружився з дочкою пароха села Оглядів, Наталією Березинською, яка значно пережила чоловіка (померла у 2002 році).

Перед Другою світовою війною, Роман Шухевич встиг стати успішним бізнесменом. У 1937 році він створив першу українську рекламну фірму на Галичині, яка називалася "Фама". Вона виконувала подвійне завдання — політичне й фінансово-економічне. Ця фірма стала легальними прикриттям для діяльності ОУН.

Ще цікавий факт, що в період встановлення незалежної Карпатоукраїнської держави на Закарпатті, Шухевич разом з побратимами нелегально перейшов польсько-чехословацький кордон і дістався на початку 1939 року до Хуста. Там він разом із провідними членами ОУН створив Генеральний штаб національної оборони Карпатської України. Під час нападу угорської армії на Карпатську Україну Шухевич брав активну участь у боях. 

На початку Другої світової війни Шухевич підтримав радикальне крило ОУН, яке згуртувалося довкола Степана Бандери. Шухевич увійшов до складу членів Революційного Проводу ОУН й був призначений Крайовим Провідником ОУН на західноукраїнських землях. За його сприяння в 1940 році було організовано Український легіон, який він і очолив. 

Перед нападом нацистської Німеччини на Радянський Союз українські націоналісти, котрі прагнули незалежності України, співпрацювали з німецькими військами у створенні двох українських військових формувань — батальйонів "Нахтіґаль" і "Роланд". Одним з них був і Роман Шухевич. Хоча багато хто пише, начебто він очолював "Нахтіґаль", однак насправді батальйон перебував під контролем німецької армії, тому роль Шухевича була радше формальна. Хоча справді, саме "Нахтіґаль" першим увійшов у Львів після вигнання радянської влади й Шухевич долучився до Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, який офіційно зачитали на площі Ринок. Та цей крок зустрів гостру реакцію з боку німецької влади, яка арештувала за це Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Шухевич розумів, що Гітлер готовий співпрацювати з українськими націоналістами доти, поки йому це вигідно, та все ж сподівався, що німці змінять свою думку про українське питання. 

Уже незабаром через позицію Шухевича й інших українських старшин "Нахтіґаль" і "Роланд" розформували, однак до кінця 1941 року їх перетворили на одне формування — 201-й батальйон шуцманшафту (Український легіон). Одним з його керівників став Роман Шухевич. Батальйон воював на території Білорусі, де вони займалися охороною комунікацій і німецької адміністрації, а також боротьбою з місцевими радянськими партизанами. Діяльність Шухевича в цей період часто обростає міфами й спекуляціями, зокрема щодо співпраці з нацистами в каральних акціях проти місцевого населення, однак це не підтверджується фактами. Шухевич завжди ставив за мету незалежність України, а не союз із будь-якими окупантами, тим паче в діях проти мирного населення. 

Наприкінці 1942 року, коли контракт українських військових у 201-му батальйоні закінчувався, Шухевич разом з іншими вирішив його не продовжувати. За це їх ув’язнили, але Шухевич зміг утекти. Так розпочалося його партизанське й підпільне життя. 

У 1943 році, коли розклад міжнародних сил змінився, Роман Шухевич очолив УПА, ставши її головнокомандувачем. Під його керівництвом повстанська армія вела боротьбу проти двох тоталітарних режимів — нацистського і радянського. Він реорганізував УПА, створивши чітку структуру управління, офіцерські школи та систему звань, що дозволило вести ефективний спротив аж до 1950-х років. Водночас Шухевич очолював Провід ОУН на українських землях і був генеральним секретарем Української Головної Визвольної Ради (УГВР) — тимчасового уряду воюючої України.

5 березня 1950 року: останній бій генерала

Кульмінацією життя Романа Шухевича стала його смерть 5 березня 1950 року в селі Білогорща поблизу Львова, яке нині є частиною міста. Цей день увійшов в історію як приклад героїчної самопожертви й нескореності. 

Проти Шухевича, який переховувався на конспіративній квартирі, радянські спецслужби кинули значні сили: близько 700 співробітників МДБ оточили будинок Наталії Хробак (нині знищений через удар російського безпілотника), де перебував генерал разом зі зв’язковою Галиною Дідик. Операцію очолював генерал Павло Судоплатов — відомий організатор політичних убивств за наказом Сталіна.

Передумовою до трагічного фіналу став арешт зв’язкової Дарії Гусяк ("Дарки") 2 березня 1950 року. Під тортурами вона не видала Шухевича, але через необережність передала інформацію агентці МДБ, підсадженій до її камери. Це дозволило чекістам вийти на слід головнокомандувача. 

Зранку 5 березня будинок у Білогорщі оточили щільним кільцем. Шухевич, розуміючи безвихідь ситуації, вирішив не здаватися живим. У перестрілці він смертельно поранив майора МДБ Ревенка, але сам отримав важкі поранення від автоматної черги. За одним даними, Шухевич помер від ворожих куль, а за іншими свідченнями, щоб уникнути полону, 42-річний генерал вистрелив собі в скроню.

Радянська влада намагалася приховати місце поховання Шухевича, боячись, що його могила стане символом спротиву. За однією з версій, тіло вивезли за межі Галичини, спалили, а прах розвіяли над річкою Збруч. Точне місце його останнього спочинку досі невідоме, що лише додає містичності його постаті. Хоча у Львові на Личаківському цвинтарі вже за незалежної України встановили символічний надгробок Роману Шухевичу. 

Значення для української незалежності та чому пам’ять про Шухевича викликає дискусії 

Роман Шухевич віддав життя боротьбі за самостійну Україну, і його внесок у цю справу важко переоцінити. Очолюючи УПА, він створив потужний рух спротиву, який протистояв як нацистам, так і радянській владі під гаслом "Воля народам! Воля людині!". 

Під його командуванням повстанці не лише воювали, а й поширювали та зміцнювали національну свідомість українців, не даючи їм скоритися перед окупантами. У своєму останньому звіті Шухевич писав: 

"Наша боротьба не дозволяє народові скоритися перед ворогом… Чим довше ми боремося, тим довше народ плекатиме ідею самостійної України". 

Його діяльність стала основою для збереження ідеї незалежності в умовах тотального придушення. Навіть після його смерті УПА продовжувала боротьбу до середини 1950-х років, а підпільний рух ОУН зберігався аж до 1960-х. Саме ця непохитність заклала підґрунтя для відродження української державності, яке стало реальністю в 1991 році.

Сьогодні, через 75 років після загибелі, Роман Шухевич залишається символом боротьби за свободу. Його ім’я вшановане в Україні: у 2007 році президент Віктор Ющенко посмертно надав йому звання Героя України, а вулиці й музеї на його честь є по всій країні.

Проте його постать викликає також суперечки. Радянська пропаганда десятиліттями приписувала Шухевичу злочини, зокрема співпрацю з нацистами та участь у масових убивствах, хоча ці звинувачення спростовують історики, зокрема Володимир В’ятрович, на основі архівних даних. Також поляки висувають претензії до постаті Шухевича, оскільки досі в основному сприймають УПА через призму Волинської трагедії, а не як феномен українського спротиву проти тоталітарних режимів. 

У будь-якому випадку дискусії навколо Шухевича відображають складність історії XX століття, коли боротьба за незалежність часто відбувалася в умовах війни та моральних дилем. Його рішення воювати проти всіх окупантів, не йдучи на компроміси, досі викликають як захоплення, так і критику. Проте саме ця безкомпромісність зробила його легендою. Навіть вороги визнають його вплив: знищення музею Шухевича у Львові російськими безпілотниками 1 січня 2024 року свідчить, що пам’ять про нього й досі загрожує імперським амбіціям Кремля.

Читайте також: У криївці з різцем: 73 роки тому загинув головний художник УПА Ніл Хасевич