Від хітів "Тартака" до служби в ЗСУ: співаку й воїну Олександрові Положинському 53 роки

Свій день народження він зустрічає як людина, що поєднала у собі талант артиста, патріотизм і відданість Україні, зокрема через службу в ЗСУ під час війни з Росією. "Еспресо.Захід" розповість більше про життя, творчий шлях та військову службу Олександра Положинського. 

Дитинство та юність: перші кроки до сцени

Олександр Євгенович Положинський народився 28 травня 1972 року в Луцьку на Волині. Ще в дитинстві він виявив інтерес до музики, виступаючи на святкових заходах у дитсадку та школі. 

Після закінчення восьмого класу Луцької школи №15 у 1987 році Олександр вступив до Львівської республіканської спеціальної школи-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою, що заклало основу для його дисциплінованості та фізичної витривалості. Пізніше він здобув освіту економіста на економічному факультеті Луцького національного технічного університету за спеціальністю "економіка підприємства", але саме музика стала його справжнім покликанням.

У студентські роки Положинський брав участь у КВК, де відточував уміння взаємодіяти з публікою, а також долучався до студентських страйків, демонструючи активну громадянську позицію ще на початку свого шляху.

Музична кар’єра: від "Тартака" до сольних проєктів

Музична кар’єра Олександра розпочалася в Луцьку з участі в гурті "Мухи в чаї", де він уперше виступив із власними піснями. Згодом він став шоуменом у панк-проєкті "Макаров & Peterson". 

У 1996 році, дізнавшись про фестиваль "Червона рута", Положинський створив гурт "Тартак" для участі в категорії сучасної танцювальної музики, а також подав заявку від "Макаров & Peterson" у рок-категорії. Та саме "Тартак" став його головним проєктом, що приніс йому популярність.  

Дебютний альбом "Тартака", який зветься "Демографічний вибух" (2002) та другий альбом, "Система нервів" (2003), закріпили за гуртом статус одного з лідерів української музичної сцени. Пісні, такі як "100%-ий плагіат" та "Понад Хмарами" (за участю Каті Chilly), стали хітами завдяки невигадливим текстам і танцювальним мотивам. Положинський також співпрацював із народним колективом "Гуляйгород" (2006), поєднуючи український фольклор із сучасним звучанням, а також з Орестом Крисою та Едуардом Приступою в альбомі "ПоНеДіЛоК".   

У 2014 році Положинський заснував проєкт "Був’є", а в 2019 – "Ол. Ів.’Є " разом з Іваном Маруничем. У 2020 році він представив проєкт "Олександр Положинський та "Три Троянди", зосереджений на ліричних піснях у новому аранжуванні. Проте в тому ж році він оголосив про вихід із "Тартака" та "Був’є", що стало несподіванкою для багатьох шанувальників. 

Пік популярності та спад: чому згасла зірка 

Пік популярності "Тартака" припав на 2000-ні роки, коли гурт асоціювався з молодіжною культурою, патріотизмом і протестним духом. Пісня "Я не хочу" стала одним з неофіційних гімнів Помаранчевої революції 2004 року. Також Положинський активно підтримував Революцію Гідності 2013–2014 років як член Ради народного об’єднання "Майдан". Його тексти, сповнені соціальної та патріотичної тематики, резонували з аудиторією, яка шукала щирості та правди. 

Однак після 2010-х популярність "Тартака" почала спадати. Це було пов’язано з кількома факторами: зміна музичних трендів, поява нових артистів і жанрів. Та й позиція Положинського залишалася принциповою – це має бути авторська музика, без штучного пафосу та шоубізнесової гри. 

У 2020 році він несподівано покинув "Тартак" та "Був’є", сказавши згодом, що "не все вдалося, як хотілося". А ще цікавий момент: якось Положинський зізнавався, що не опанував нотну грамоту, а це, на його думку, могло обмежувати його як музиканта. 

Попри спад популярності, Положинський продовжував творчу діяльність, записуючи нові пісні, як-от "Як ти там?" з Asilia (2022), написану на фронті, та беручи участь у проєктах, що підтримують українську культуру та ЗСУ.

Громадянська позиція: патріотизм і волонтерство

Олександр Положинський завжди вирізнявся активною громадянською позицією. Під час Помаранчевої революції та Революції Гідності він не лише підтримував протестувальників, а й використовував свою творчість для популяризації української мови та культури. Він був співорганізатором акції "Не будь байдужим ", що включала 14 концертів на підтримку української мови, та брав участь у проєкті "Почувайся європейцем – розмовляй українською!" на радіо "Луцьк".

З початком війни на сході України у 2014 році Положинський став одним з найактивніших волонтерів серед артистів, підтримуючи ЗСУ та допомагаючи фронтовим підрозділам. Також він брав участь у створенні волонтерського фонду для відновлення Тартаківського палацу та підтримував ініціативу Free Svydovets проти забудови гірського масиву Свидовця. У 2020 році він відмовився від ордена "За заслуги" III ступеня, запропонувавши вручити його фігурантам справи Шеремета – Андрію Антоненку, Юлії Кузьменко та Яні Дугарь, демонструючи солідарність із несправедливо звинуваченими.

Служба в ЗСУ: від резервіста до фронтовика

У лютому 2022 року, ще до початку повномасштабного вторгнення Росії, Положинський підписав контракт на службу в резерві ЗСУ. У травні 2022 року він приєднався до 47-го окремого стрілецького батальйону (згодом 47-й штурмовий полк, а потім 47-ма окрема механізована бригада "Маґура"). 

На фронті Олександр Положинський пройшов бойове хрещення під обстрілами, відсвяткував своє 50-річчя та навіть потрапив в оточення ворога. За його словами, служба змінила його, додавши нових знань і досвіду, хоча він не вважає себе героєм чи ідеальним солдатом. Влітку 2022 року він став командиром відділення. 

"Був навіть не на нулі - а ще трохи далі. Фактично - в напівоточенні. По загальній тривалості значно менше, ніж сумарно за всі попередні роки війни. Але тоді я був з концертами, безпосередньо по мені не стріляли і я завжди мав опцію втекти при найменшій загрозі - хоч жодного разу цією опцією скористатися, на щастя, не довелося. Цього разу по мені валили цілеспрямовано. З різних видів важкого озброєння. Цілодобово. З перервами, звісно, інколи - з доволі тривалими, але прилетіти могло в будь-який момент дня і ночі. І прилітало. Багато. Один раз так, що довелося потім смертельно понівечені тіла двох моїх нових друзів вантажити в евакуаційне авто. Жахливий досвід. Та він мене не вивів з рівноваги. І за жодну мить мого перебування на фронті мені не соромно. Як і за кожного з тих, хто був там разом зі мною", - розповідав Положинський. 

Після восьми місяців служби через погіршення здоров’я Положинського перевели до іншого підрозділу, де він зосередився на культурному напрямку, даючи концерти для військових і ведучи програму на "Армія FM" із квітня по грудень 2024 року. 

У 2024 році він переніс дві операції для корекції зору, але продовжує службу, наголошуючи, що намагається робити свою роботу максимально змістовною. На початку цього року він повідомив, що вже "давно не в 47-й ОМБр "Маґура", але вона все одно лишається для мене рідною". 16 травня на власному Youtube-каналі Положинського вийшов альбом "ЗСУВ".

Тож Олександр Положинський – це не лише талановитий музикант, а й один з символів української боротьби та патріотизму. Від створення культового гурту "Тартак" до служби в ЗСУ він залишається вірним своїм принципам. У свої 53 роки співак продовжує надихати українців своєю творчістю, громадянською позицією та відданістю.

Читайте також: Зірка зі Львова, що підкорила Європу "Дикими танцями": співачка Руслана святкує 52-річчя