"Весна народів" у Львові: 177-ма річниця, коли синьо-жовтий прапор вперше замайорів на ратуші

Ця подія, що відбулася 25 червня 1848 року під час революційних подій, відомих як "Весна народів", стала важливим моментом в історії українського національного відродження. У той день синьо-жовтий стяг, вивішений над серцем Львова, став яскравим свідченням прагнення українців Галичини до самовизначення та визнання їхньої культури в межах Австрійської імперії. 

"Еспресо.Захід" розповість детальніше, що таке "Весна народів", як розгорталася революція в Галичині та яке значення мало вивішення українського прапора над міською ратушею. 

Що таке "Весна народів"

Національна гвардія на площі Ам Хоф у Відні в 1848, фото: Вікіпедія

"Весна народів" (або "Весна націй") – це серія демократичних і національно-визвольних революцій, що охопили Європу в 1848–1849 роках. Ці події стали наймасштабнішою революційною хвилею в європейській історії, спрямовною проти феодально-абсолютистських режимів, за скасування кріпацтва, встановлення демократичних свобод і створення незалежних національних держав. 

Революції розпочалися в січні 1848 року в Італії, на Сицилії, і швидко поширилися на Францію, Німеччину, Австрію, Угорщину, Чехію та інші країни. Основними вимогами були свобода слова, преси, зборів, а також національне самовизначення для пригноблених народів.

У межах багатонаціональної Австрійської імперії, до якої входила Галичина, революційні рухи мали особливе значення. Поляки, українці (тоді звані русинами через зв'язок з середньовічною Руссю, а не з Росією, чия назвав офіційно закріпилася лише за царя Петра І), чехи, угорці та інші народи прагнули автономії або незалежності. "Весна народів" стала каталізатором для пробудження національної свідомості, зокрема серед українців Галичини, які вперше чітко заявили про свою ідентичність.

Революція в Галичині

Головна Руська Рада, фото: Вікіпедія

У Галичині революція 1848 року мала як соціальний, так і національний характер. У регіоні проживали українці (понад 70% населення Східної Галичини), поляки, євреї та німці, що створювало складну етнічну та політичну ситуацію. Революційні ідеї, що прийшли з Європи, надихнули місцеве населення на боротьбу за скасування кріпацтва, демократичні реформи та визнання національних прав.

У травні 1848 року у Львові було створено Головну Руську Раду – першу українську політичну організацію, яка представляла інтереси русинів (українців) Галичини. Рада виступала за демократичні реформи, вільний розвиток української культури, освіту рідною мовою та визнання українців як окремого народу. Вона також підтримувала лояльність до Австрійської монархії, вважаючи її гарантом захисту від польських домагань на Галичину. Паралельно діяла польська Центральна національна рада, що прагнула відновлення польської державності, включаючи Галичину, що загострювало українсько-польське протистояння за долю краю.

Загалом революція в Галичині мала переважно мирний характер, хоча в провінції відбувалися селянські заворушення, спрямовані проти панщини (більшість заворушень у містах робили поляки, зокрема, восени 1848 року сутички з австрійськими військами, які призвели до спалення ратуші Львова). Головна Руська Рада домагалася скасування кріпацтва на Галичині, яке було офіційно ліквідовано в Австрійській імперії в квітні 1848 року. Крім того, Рада виступала за створення української національної гвардії та введення навчання українською мовою в школах. Ці кроки сприяли формуванню української політичної еліти та пробудженню національної свідомості.

Вивішення синьо-жовтого прапора: значення, вигляд і тривалість

фото: ЛМР

25 червня 1848 року над Львівською ратушею з’явився синьо-жовтий прапор – подія, що стала першим публічним вивішенням української національної символіки. Цей крок, хоча й не був офіційно санкціонованим, мав величезне символічне значення. 

За даними тодішньої газети "Зоря Галицька", прапор вивісили невідомі особи, і ні Головна Руська Рада, ні австрійська влада не взяли на себе відповідальності за цю акцію. У повідомленні зазначалося: "То не русини оучинили, и наветъ не знаютъ, кто тоє оучинивъ". Попри це, синьо-жовтий стяг став потужним символом українського пробудження.

Точний вигляд прапора 1848 року невідомий, оскільки документальних описів чи зображень не збереглося. Існує навіть легенда, що прапор могла пошити сама австрійська цісарева, але це не підтверджується жодними історичними джерелами. За свідченнями, прапор складався з двох горизонтальних смуг – синьої вгорі та жовтої внизу, що відповідало кольорам герба Галицько-Волинського князівства (золотий лев на синьому тлі). Ці кольори мали історичне коріння, адже синій і жовтий використовувалися ще з часів Русі та козацької доби.

Синьо-жовтий прапор провисів над ратушею майже тиждень. Цікаво, що 15 травня 1849 року, за ініціативи Головної Руської Ради, синьо-жовтий стяг знову підняли над ратушею, але цього разу лише на один день. Ці події підкреслювали прагнення українців утвердити власну символіку в публічному просторі.

Вивішення прапора стало першим публічним актом визнання української національної ідентичності в Галичині. Воно символізувало прагнення русинів до самовизначення та культурної автономії в межах Австрійської імперії. Прапор також став знаком єдності для українців, які до того часу не мали чітко визначеної національної символіки. Ця подія заклала основу для подальшого поширення синьо-жовтих кольорів як національних, що згодом використовувалися під час святкувань, зокрема Шевченківських вечорів, на Галичині, Буковині та Закарпатті.

Значення "Весни народів" для Галичини та Львова

Революція 1848–1849 років, попри свою поразку, мала значний вплив на Галичину та Львів. По-перше, скасування кріпацтва стало ключовим кроком до соціальної модернізації регіону. Селяни отримали особисту свободу, хоча викуп земель залишався тягарем на багато десятиліть. Однак загалом це сприяло активізації селянства в громадському житті та поступовому формуванню нової української інтелігенції.

По-друге, революція підняла питання національного самовизначення. Створення Головної Руської Ради та її місцевих осередків (близько 50 по всій Галичині) дало поштовх до розвитку української політичної думки. Утворення українських організацій, газет (як-от "Зоря Галицька") та шкіл сприяло культурному відродженню. Львів став центром українського руху, що зміцнив його роль як осередку української культури, який згодом почали порівнювати з П’ємонтом з якого почалося відродження Італійської держави. 

По-третє, "Весна народів" загострила українсько-польський конфлікт у Галичині. Поляки прагнули відновлення своєї державності, бачили Галичину своєю, тоді як українці краю чи не вперше відстоювали власну ідентичність. Цей антагонізм вплинув на політичне життя регіону в наступні десятиліття, але також змусив українців чіткіше формулювати свої національні вимоги.

Для Львова революція стала поштовхом до демократизації міського життя. Хоча австрійська влада придушила радикальні виступи, ідеї свободи слова, преси та зборів залишилися в суспільній свідомості. Вивішення синьо-жовтого прапора над ратушею стало яскравим символом початку боротьби за українську державність, яка досягла кульмінації в ХХ столітті.

Читайте також: Як НКВС розстріляв тисячі людей у львівських тюрмах: 84-та річниця трагедії червня 1941 року