Тіло залишалося захованим до розпаду СРСР: що відомо про священномученика Петра Ороса, якого невдовзі планують проголосити блаженним

Еспресо.Захід розповідає про мученика Петра Ороса із Закарпаття, його життя та служіння людям, а також мученицьку смерть від рук радянського міліціонера. 

"Не думав про себе, лише про інших"

Петро Орос народився 14 липня 1917 року в селі Бірі тоді ще в Австро-Угорській імперії, в сім'ї греко-католицького священника Івана Ороса та Єлизавети Раковської.

Після смерті батька у 1919 році сім'я переїхала в село Березники Свалявського району, де проживав дідусь Петра, отець Кирило Раковський.

У 1921 році родина Оросів переїхала в Керецьки. А в 9 років Петро Орос залишився круглим сиротою – 1926-го померла його мати. Невдовзі Петра забрала на виховання родина отця Сабова зі Скотарського.

У 1937 році, відчуваючи покликання продовжити сімейну традицію як священник, Петро Орос вступив до семінарії.

19 грудня 1944 року Владика Теодор Ромжа, передбачаючи подальші утиски з боку радянської влади й розуміючи необхідність переходу єпархії в підпілля, в якому може загинути й сам, таємно висвятив Петра Ороса на єпископа. 

Спогади про життя Петра Ороса опублікували на сторінці Мукачівської греко-католицької єпархії.

"Невдовзі Закарпаття було зайняте червоною армією, а з нею прийшли переслідування церкви, терор, погрози, арешти, заслання на Сибір, убивства. Це зовсім не знищило дух отця Петра Ороса. Він, як і до того, служив людям, спершу у Великих Ком’ятах, з 1946 року – в Білках, а з 1949 року – підпільно, переховуючись, по всій Боржавській долині. Це був чоловік молитви, миру, пошани до кожної людини. Його безмежна щедрість викликала навіть непорозуміння, адже він дарував щойно подаровані черевики або піджак першому зустрічному потребуючому. Він не думав про себе, лише про інших. Коли хтось потребував його допомоги, для нього не існувало ні дня, ні ночі", – пишуть у єпархії.

Підпільне служіння, переслідування

У 1948 році місцеві органи влади вдавалися до різних методів впливу, щоб схилити отця Петра на перехід до російського православ'я. Йому, як і всім іншим священникам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську працю. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував підпільно зі своїми олтарними братами оо. Іваном Маргітичем, Іваном Романом та Іваном Ченгері таємно обслуговувати греко-католицьких вірян Іршавщини й Виноградівщини.

"У часи заборони діяльності Церкви отець Петро служив по ночах, адже вдень переміщуватися було вкрай небезпечно. Вночі переходив від села до села, служив Літургію, сповідав, хрестив, вінчав, хоронив, а передусім звіщав Добру Новину. Багаторазово його затримувала міліція, брала на допити, які супроводжувалися побиттями. Ніколи ніхто не чув з уст отця Петра кривого слова, навіть щодо ворогів, щодо тих, які його ненавиділи. На одному з допитів офіцер КДБ запитав у священника: "Невже ви, молода людина, вірите в Бога?", на що почув відповідь отця Петра: "Я не лише вірю в Нього, але й люблю Його", - розповіли в Мукачівській єпархії УГКЦ.

Непокірність священника дратувала владу. На початку 1953 року його заарештували й відправили у слідчий ізолятор КДБ, де Петро Орос перебував під арештом понад два тижні. 

Коли його відпустили, у нього запитували, чи били його. Він відповідав: "Ні, не били, навпаки – я проводив їм реколекції. Приходили великі начальники, ставили питання щодо релігії – яка різниця між нами і православними, що таке Євхаристія, Сповідь і т.д., а я все пояснював. Не били, але майже відразу випустили". 

Одному з офіцерів Петро Орос подарував вервицю і навчив його на ній молитися. Отця Петра відпустили, даючи йому обіцянку вільно переміщатися, працювати і зробити собі паспорт. Він  казав, що шкода, через те, що його відпустили. "Я цьому не радий. Воліли би мене закрити, бо і там люди чекають на Слово Боже".

Убивство Петра Ороса

Напередодні свята Успіння Богородиці, 27 серпня 1953 року, в селі Великі Ком'яти Петро Орос відслужив багатолюдну Літургію. Після цього пішки пішов на залізничну станцію. Там його затримала міліція. 

"Люди, які охороняли священника, помітили, що на сповідь до нього зайшла підозріла особа. Отець Петро, напевно, відчував, що йому загрожує небезпека. Вирішили розходитися лише над ранок і йти на станцію до Сільця. Священника супроводжувала Катерина Станко. Коли вона пішла купити квиток на поїзд на станцію прийшов міліціонер Повшік з села Богаревиця. Міліціонер підійшов до стрілочника Кепича, який показав йому, де знаходиться о. Петро. Обох, о. Петра і Катерину Станко, міліціонер повів у напрямі Заріччя. Поблизу придорожного хреста (він по сьогодні там), отець Петро звернувся до міліціонера із словами: "Будьте добрі, відпустіть мене". У відповідь почув: "Молися, бо тобі кінець".

Петро Орос, ставши на коліна, спожив Найсвятійшу Євхаристію, що мав при собі. Пролунали два постріли ззаду, і смертельно поранений священник упав на землю. Куля пройшла через підборіддя. Жінка побігла до найближчої хати і підняла людей. Підійшов і голова сільради. Він обурився вчинком міліціонера, а той йому у відповідь: "Мовчи, бо і з тобою так зроблю". Міліціонер-вбивця хвалився згодом приятелям, що одержав за вбивство 500 карбованців".

Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, а через кілька днів потай від людей закопали в терені. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави.

39 років місце поховання отця Петра зберігалось у таємниці. Тільки після легалізації Греко-католицької церкви знайшлися очевидці, які під присягою розказали правдиву історію тих трагічних днів. 28 липня 1992 року колишній начальник КПЗ Іршавського РВВС згодився дати свідчення і показав міліцейський гараж, де було закопане тіло. Після ексгумації і проведеної експертизи 23 серпня 1992 року відбулося перепоховання останків отця Петра Ороса зі всіма почестями, які належать його сану. Наступного дня відбувся архієрейський похорон. Мощі поклали у каплиці поблизу церкви в селі Білки.

Процес беатифікації

19 грудня торік у Ватикані Дикастерія у справах визнання святих повідомила про дату та місце урочистої беатифікації отця Петра Павла Ороса, який був убитий 1953 року радянським міліціонером. Тоді зазначалося, що урочиста подія відбудеться 3 травня 2025 року у селі Білки на Закарпатті. Очолити проголошення беатифікації мав архієпископ та митрополит Лодський (Польща), член Дикастерії Божественного культу та дисципліни Святих Тайн, кардинал Гжегож Рись. 

"Це буде перше в історії Закарпаття проголошення блаженним саме на нашій Срібній Землі. Деталі урочистостей будуть повідомлені згодом", – наголошували в єпархії.

5 серпня 2022 року Апостольська Столиця визнала мучеництво Слуги Божого отця Петра Павла Ороса, що стало ще одним кроком у процесі його беатифікації.

Беатифікацію блаженного священномученика, яка була запланована на 3 травня цього року, відклали на невизначений термін, очікуючи рішення новообраного Святішого Отця Лева XIV.