Ватикан оголосив дату беатифікації закарпатського священника Петра Павла Ороса, вбитого радянською владою

Про це повідомляє Мукачівська греко-католицька єпархія, передає "Еспресо.Захід".

Урочиста подія відбудеться 3 травня 2025 року у селі Білки на Закарпатті. Очолить проголошення беатифікації архієпископ та митрополит Лодський (Польща), член Дикастерії Божественного культу та дисципліни Святих Тайн, кардинал Гжегож Рись. 

"Це буде перше в історії Закарпаття проголошення блаженним саме на нашій Срібній Землі. Деталі урочистостей будуть повідомлені згодом", – наголошують в єпархії.

А також нагадують, що рішення про затвердження декретів щодо беатифікаційних процесів священника Петра Павла Ороса прийняв Папа Франциск 5 серпня 2022 року під час аудієнції кардинала Марчелло Семераро (Префекта Дикастерії в справах визнання святих).

Довідково

Петро Орос народився 14 липня 1917 року в угорському селі Бірі в сім'ї греко-католицького священника. Втративши батька в 1919 році разом із братом Іваном та мамою, переїхав до села Березники Свалявського району. Тут мешкав його дідусь, отець Кирило Раковський. У 1921 році родина Оросів переїхала в Керецьки. А 1926 року у віці 9 років Петро Орос залишився сиротою – померла його мати. Невдовзі Петра забрала на виховання родина отця Сабова зі Скотарського. У 1937 році Петро закінчив гімназію у Хусті і цього ж року вступив до Хустської Духовної семінарії, яку успішно закінчив 1941 року.

Прийняв ієрейські свячення він 28 червня 1942 року, а свою душпастирську діяльність розпочав у селі Великі Ком'яти Виноградівського району. 19 грудня 1944 року, за свідченням отця Стефана Бендаса, передбачаючи наступні утиски з боку радянської влади та розуміючи необхідність переходу єпархії у підпілля, в якому може загинути й сам, владика Теодор Ромжа таємно висвятив Петра Ороса на єпископа. А 1946 року його призначили на вільну парафію у селі Білки Іршавського району.

Упродовж 1948 року місцеві представники радянської влади вдавалися до різних методів впливу, щоб схилити отця Петра на перехід до російського православ'я. Йому, як і всім іншим священникам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську працю. Але священник залишився вірним своєму покликанню, продовжував підпільно зі своїми вівтарними братами отцями Іваном Маргітичем, Іваном Романом та Іваном Ченгері таємно обслуговувати греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.

Непокірність священника дратувала можновладців. І врешті на початку 1953 року його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Вже влітку того ж року поблизу Імстичівського мосту радянський міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. 

Коли священник повертався з Імстичівського монастиря, в якому підпільно відправив службу Божу, біля мосту на річці Боржаві, у нього вперше двічі стріляли, проте не влучили. Він був вимушений жити у постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку.

Напередодні празника Успіння Пресвятої Богородиці 27 серпня 1953 року, у селі Великі Ком'яти він відслужив велелюдну Святу літургію, сповідав та причащав вірян. А після цього вирушив пішки на залізничну станцію до села Сільце. Тут його заарештували і повели у напрямку села Заріччя. Проте поблизу хреста пролунали два постріли, отця Петра вбили. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, а через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу села Кам'янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави.

• Ужгород став першим містом, яке прийняло Вифлеємський вогонь миру.