Слава Стецько: день народження жінки, яка творила незалежність України

Про непересічну особистість з історії України розповідає "Еспресо.Захід".

Ганна Музика – Слава Стецько

Провідна діячка ОУН(б) народилася з іменем Ганна-Євгенія Музика у селі Романівка на Тернопільщині, але відомою світові вона стала як Слава Стецько.

Батьки Слави були українськими патріотами, в старший брат був членом ОУН, якого згодом закатували поляки. Саме за його прикладом 18-річна дівчина вступила до ОУН. А через рік, коли на захід Україну прийшла радянська влада, відкрито виступила перед пропагандистами і пояснила, чому не вступатиме до комсомолу.

Аби Ганну не заарештували, її законспірували: призначили директоркою школи у селі Юшківка Бібрського району на Львівщині, де діяв підпільний центр. Проте одного разу, коли у центрі чистили зброю, стався вибух, після цього дівчина мусила йти у глибоке підпілля.

Другу світову війну діячка зустріла у складі партизанської групи. Там вона почула про "Акт про відновлення самостійності України", проголошений  у Львові 30 червня 1941 року. Документ у Бібрці озвучував голова Українського державного правління Ярослав Стецько, з яким згодом тісно переплететься доля молодої Ганни-Слави.

Доля закинула її до Львова, там вона студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН: займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури.

Проте у 1943 році Ганну арештували німці. Цілих вісім місяців вона провела у тюрмі на Лонцького. А після звільнення батьки і товариші у боротьбі задіяли усі свої зв’язки, і відправили її із дорученням до Відня.

Слава та Ярослав

Спочатку вона потрапила до міста Криниці, а потім нарешті дісталася у Відень, де й відбулася їхня перша зустріч із Ярославом Стецьком. 

"Прийшла я на конспіративну зустріч в кафе і побачила вродливого 32-річного чоловіка. Пам’ятаю, п’ємо ми каву, він щось про політику говорить, а я очей від нього не можу відвести і нічого не чую", – згадувала про цю подію вона сама.

У 1945 році саме вона очолила мобільну групу, яка займалася підготовкою та вивезенням із лікарні містечка Шіттенгофена (на території Чехії) та звільненні з-під більшовицького арешту пораненого Ярослава Стецька. Тоді вони подолали понад 2 тисячі кілометрів і доправили Стецька до Мюнхену, де Слава знайшла лікаря, готового боротися за життя важкопораненого оунівця. Їй вдалося поставити Ярослава на ноги. Тоді ж він уперше назвав її Славою – іменем, під яким вона стала відомою всьому світові.

Вже 1946 року вони одружилися та не розлучалися до останнього дня життя Ярослава, 1986 року. Ставши правою рукою чоловіка, в усіх справах, Слава об’їздила з ним пів світу. Проводила антирадянську пропаганду, розповідала про голодомор, табори, в’язнів та інші жахливі речі, що їх чинила радянська влада.

Пара була одними із найближчих соратників Степана Бандери у Мюнхені аж до його вбивства в 1959 році агентом КДБ Сташинським. Згодом вже на суді вони дізналися, що наступною ціллю був Ярослав Стецько. 

Фото: ukrnationalism.com

Амбасадорка України у світі

Слава Стецько пішла навчатися на правничий факультет Мюнхенського університету, де здобула ступінь магістра політичних наук. Окрім того, вона мала фах перекладача. Українська діячка вільно розмовляла німецькою, англійською, французькою, польською та білоруською мовою. Вона сама вивчала іспанську та італійську, розуміла практично усі слов’янські мови. Натомість принципово ніде й ніколи не послуговувалася російською.

Разом із Ярославом Слава активно розгортала свою антибільшовицьку пропаганду. А 1946 року в Мюнхені був створений Антибільшовицький блок народів, який очолив Ярослав Стецько і у діяльності якого його дружина брала не менш активну участь. В різних містах країн світу збиралися гучні багатотисячні мітинги представників АБН, вони проводили акції під московськими посольствами та перед ООН. Зокрема, чималий резонанс викликала акція блоку, проведена у Швеції напередодні та під час приїзду туди Хрущова. 

Слава Стецько очолювала пресову агенцію АБН, самостійно редагувала часопис "АБН-кореспондентес", а він виходив англійською, французькою, німецькою, іспанською та португальською мовами. А згодом паралельно стала редактором квартальника "Ukrainian Review»", а також співорганізаторкою Європейської Ради за свободу. 

За час свого життя за кордоном Слава та Ярослав об'їздили чи не увесь світ. Серед їхніх знайомих були президенти США Рейган, Буш, Ніксон, австралійський прем’єр Гордон і навіть китайський президент Китайської Республіки Чан Кайші. Проте упродовж усіх років вони зберігали вірність Україні, не лише працюючи на її благо, але й не приймаючи пропозицій щодо громадянства будь-якої іншої країни.

Після смерті Ярослава у 1986 році, Славу обрали президенткою АБН. А щоб її не плутали із чоловіком, підписуватися завжди вона стала лише Славою.

Повернення до України

Уперше за багато років вона приїхала до України у 1991 році. Слава прибула до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року її обрали Головою Проводу ОУН (б), а через рік – видатна діячка очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів.

А вже 1997 року Слава Стецько вперше стала народною депутаткою у Верховній Раді України, тоді у промові вона сказала: "Я ніколи не думала над тим, ким я буду в Українській державі, але я свято вірила в майбутність українського народу, вірила, що він буде вільний, бо ж скільки мільйонів загинуло за його волю! Я вірила в Божу справедливість".

Її тричі обирали народною депутаткою України, а двічі, як найстарший член парламенту, Слава приводила до присяги увесь депутатський корпус. Свою активну діяльність на благо рідної країни непересічна жінка вела до останнього дня життя, навіть маючи хворе серце, не покидаючи свою працю. 

Вона померла 12 березня 2003 року і була похована на Байковому кладовищі в Києві. Тоді попрощатися зі Славою та провести її в останню путь прийшли десятки тисяч киян.