Секрети вілли Дзівінського: архітектурна перлина Кастелівки під прикриттям КДБ

Площу на розі львівських вулиць Генерала Чупринки, Київської та Котляревського вже понад півстоліття у народі називають — "Хрест". Саме тут, на межі колишньої престижної дільниці Кастелівка, височіє будівля, що втілила в собі дух романтичного Львова кінця XIX століття. Це вілла Дзівінського, або ж "Вілла на Хресті" (вул. Генерала Чупринки, 21) — архітектурний шедевр, що балансує на межі історизму та витонченої сецесії з легким присмаком неоготики.

Історія будівництва

Будинок на сучасній вулиці Генерала Чупринки, 21, спроєктували наприкінці ХІХ століття одні з найвідоміших архітекторів Львова — Юліан Захаревич та Іван Левинський. Саме вони формували архітектурний образ Кастелівки — району, який тоді задумували як "місто-сад" із віллами, садами та просторими вулицями. Будівництво виконувала фірма Левинського, а для оздоблення використали матеріали його фабрики: декоративну цеглу, кераміку та полив’яні кахлі.

Віллу звели у 1890-х роках для ректора Львівської політехніки, професора Плацида Заслава Дзівінського. Саме тому споруда отримала назву "Вілла Дзівінського". 

Архітектура будинку стала справжнім експериментом для свого часу. Вілла не схожа на строгі кам’яниці середмістя — вона асиметрична, "жива", створена так, щоб виглядати по-різному з кожного боку. Особливістю вілли є використання відкритої цегли. Наприкінці ХІХ століття це було незвичним рішенням для Львова, де більшість фасадів тинькували. Цеглу поєднали з природним каменем, дерев’яними елементами та керамічним декором. Завдяки цьому фасад отримав надзвичайно живу текстуру — будинок постійно змінюється залежно від освітлення та погоди.

фото: Франківський район, фейсбук

фото: Франківський район, фейсбук

фото: Франківський район, фейсбук

Найвідомішим елементом стала наріжна шестигранна вежа зі шпилем, через яку будинок нагадує невеликий романтичний замок. Фасади оздоблені нетинькованою цеглою, різьбленими дерев’яними деталями та яскравим керамічним декором. Частина оригінальної черепиці та орнаментів під вікнами збереглася донині.

Вілла на Хресті або вілла Дзівінського стала одним із найяскравіших прикладів переходу львівської архітектури від історизму до сецесії. У ній ще помітні риси неоромантичної архітектури ХІХ століття — високі дахи, складні силуети та вежі, але водночас уже відчувається майбутня сецесійна пластика й увага до фактури матеріалів.

фото: Франківський район, фейсбук

фото: Франківський район, фейсбук

Мешканці будинку 

Проте не лише архітектура приваблює сюди дослідників, а й драматичні долі її мешканців. Після Першої світової війни вілла перейшла до рук купця Шуліма Валлаха, а згодом — до відомого єврейського піаніста Леопольда Мюнцера. Його життя обірвалося трагічно: під час нацистської окупації він загинув у Янівському концтаборі, де до останнього грав у сумнозвісному табірному оркестрі. 

Леопольд Мюнцер, фото: Вікіпедія

У другій половині 1930-х років тут оселилася родина Володимира Кузьмовича — посла до Польського сейму та відомого українського діяча. Його дружина Олена Шепарович походила з відомої львівської родини Федаків. У будинку зберігалася велика колекція меблів, мистецьких речей і родинних реліквій. З приходом радянської влади у 1939 році його заарештували, і він загинув на засланні в ГУЛАГу.

фото: Бюро спадщини у Львові

фото: Вікіпедія

Найзагадковіший власник — Микола Островерхов

Найбільш одіозним господарем вілли став Микола Островерхов, який зайняв її у 1944 році. Син радянського генерала, недоучений режисер і ймовірний агент КДБ, він перетворив вишукану будівлю на справжнє сховище скарбів та осередок чуток. Островерхов був цинічним колекціонером-мародером.  Він ходив помешканнями репресованих львів'ян, закритими храмами та музеями, викуповуючи за безцінь чи просто викрадаючи унікальні твори мистецтва, дорогі меблі та порцеляну. Розповідають, що часто він висилав до старих львівських родин людей з "органів", які казали, що сім’ю чекає виселення, тому добре було б закупити теплі речі та сухі харчі, продавши цінні речі. 

Його особисте життя також було овіяне таємницями, сексуальними скандалами та чутками про кримінальні оргії, які йому легко сходили з рук завдяки високому покровительству.

Коли Островерхов помер у 1989 році, виявилося, що величезну колекцію він заповів московському музею імені Пушкіна та своєму братові в Одесу. Лише завдяки титанічним зусиллям музейників, зокрема Бориса Возницького, та хвилі тогочасного національного піднесення, скарби вдалося відсудити й залишити у Львові. Для перевезення майна знадобилося 11 вантажівок, а опис найцінніших речей зайняв понад 120 сторінок. Сьогодні ця порцеляна та меблі прикрашають експозиції Львівської національної галереї мистецтв і Палацу Потоцьких.

фото: Франківський район, фейсбук

Нині вілла належить Науковому товариству імені Шевченка — одній із найстаріших українських наукових інституцій. Саме сюди після відновлення діяльності НТШ у 1989 році повернулося товариство, яке ще у ХІХ столітті стало осередком української науки та культури. Сьогодні у будинку працює адміністрація товариства та редакції його видань, а сама вілла залишається не лише архітектурною пам’яткою, а й живою частиною українського інтелектуального Львова.

Читайте також: "Ломниця" — фортеця на схилах Сахарова у Львові: історія архітектурного шедевра та його мешканців