Річниця страшної пожежі, яка знищила готичний Львів: велика втрата чи ренесанс

Еспресо.Захід розповість в огляді про згарище і як Львів відновлювався після пожежі.

Пожежа 1527 року – найбільше лихо за всю історію Львова

Масштабна пожежа розпочалась з броварні. Вітер швидко розніс вогонь на висушені спекою дахи. Полум'я охопило вулиці Пекарську, Краківську, Вірменську, Замкову, Шевську та Галицьку. Вигорів не лише центр міста, а й передмістя  – Підзамче та Знесіння. Львів перетворився на суцільне згарище. 

Вціліли лише обпалені вогнем Ратуша, Вірменська церква, стіни Кафедрального собору, монастир францисканців та міські вежі. Готичний Львів, який був схожий на центри сучасних Таллінна або Ґданська, згорів дотла.

Зникли практично всі зразки готичної архітектури, які були побудовані впродовж XIV-XV століть. На відновлення міста пішло багато часу і зусиль не тільки міської влади і городян, але й королівського уряду Польщі. Але протягом відносно короткого часу, місто було відбудовано вже в новому, ренесансному стилі. Під час цієї пожежі згоріла практично вся дерев'яна забудова Львова.

"Від славного, багатого Леополіса залишилось кілька споруд. Здавалось, в літописі міста буде поставлена крапка… Але Історія, вкотре показала, що місто - це не будівлі. Місто - це Люди. Львів’яни різних національностей, різних культур та віросповідань змогли забути про образи, сварки, негаразди та, об’єднавши зусилля, відродити з попелу місто, яке ми знаємо", – писали на сторінці науково-технічної бібліотеки Національного університету "Львівська політехніка".

До слова, невідомо скільки життів забрала пожежа. Більша частина жителів змогла врятуватись, бо міські брами вчасно відчинили і люди змогли втекти з міста, охопленого вогнем.

Що писали про Велику пожежу

У "Меморіалі про пожежу нашого міста" невідомого автора XVI століття, так описують ті події:

"В понеділок після свята Вознесення Господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Солтиса з Клепарова, що стояв навпроти монастиря францисканців, на вулиці Пекарів, яка лежала поруч, вибухла величезна й раптова пожежа. Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той вогонь негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві", – писав невідомий автор.

Полум'я безпощадно нищило навколишні будівлі на центральних вулицях міста.

"Власне через навальність цієї пожежі, у зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово й несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися. І, що найважливіше, якби міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то без сумніву, велика кількість людей загинула б від самого вогню. Коли ця пожежа так шаленіла й усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнепальна зброя, що переховувалися були в міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухнули на великий пострах народу та з небезпекою для нього і видали страшенний гук на подобу грому", – йшлось у "Меморіалі про пожежу нашого міста" невідомого автора.

Сучасні дослідники ставлять під сумнів описані масштаби лиха.

"Мотиви такої відвертої необ'єктивності шукати нескладно, адже після згаданої пожежі місто на 20 років було звільнене від податку в державну скарбницю", – писав архітектор Роман Могитич у статті "Яким був стольний Львів?"

Після цієї пожежі почалося будівництво переважно кам'яного Львова.

Дослідник та історик Ілько Лемко у статті  "Золотий період Львова" - найзначнішого торгового центру Східної Європи", писав, що після пожежі львів'яни показали неабияку стійкість.

"Львів'яни завжди не піддавались відчаю. У нових умовах місто поволі відновлює свою репутацію купецького центру. Перед турецькою експансією наші торговці через генуезькі та венеційські колонії, розташовані над Чорним і Азовським морями, постачали всією Європою червону, чорну ікру та екзотичну лососеву рибу. Втративши ці джерела доходу, львів'яни почали самостійно вирощувати рибу у своїх ріках і ставках, яка, хто б міг подумати, стала одним із ключових товарів львівського експорту до Європи. Навіть було створено окремий цех рибалок. Риба – свіжа, солена, сушена – стала символом Львова. До кінця XVI століття місто не лише відновлює свою колишню торгівельну силу, а й переживає період найбільшого розквіту, який сміливо можна визначити як "золотий вік".

Інші пожежі, які вирували у середньовічному Львові

Під кінець осені 1538 року вулицю Вірменську повністю знищив вогонь.

1564 року місто знову навідала пожежа. Окрім багатьох помешкань на вулиці Краківській, стихією було знищено шпиталь  з каплицею св. Духа, костел св. Хреста з монастирем, споруди Низького замку.

У 1565 році пожежа перетворила в руїни значну частину ринкової площі.

Вогонь, що розгорівся у Руській дільниці у 1571 році, не помилував новозведену споруду Успенської церкви.

36 будинків на Галицькому передмісті зруйнувала пожежа, що спалахнула тут у 1584 році.

26 березня 1616 року зазнали знищень через недбальство при поводженні з вогнем єврейська дільниця, вулиці Руська та Вірменська.

"Львівський літопис" відзначив великі збитки, завдані місту, пожежею, що спалахнула 17 серпня 1623 року. "Шкода незлічена була для усіх", – констатував очевидець.

У 1626 році вогонь знову зруйнував вулицю Руську і єврейський квартал.

"… у Львові передмістя Галицьке ціле і костели два" понищила вогненна стихія влітку 1637 р.

6 тисяч будинків згоріло 21 травня 1640 року – стверджує "Львівський літопис".

Галицьке і Краківське передмістя спалили під час турецько-татарської облоги Львова у 1672 році.

30 кам’яниць стали жертвою пожежі, що навідала Львів 17 травня 1778 року. Місто зазнало мільйонних збитків. 

Сильний вогонь зруйнував багато споруд Краківської дільниці 6 червня 1800 року, описували пожежі на сторінці Науково-технічної бібліотеки