Польща вперше вшановує "геноцид, скоєний ОУН та УПА": між історичною правдою та політичними спекуляціями

Це нове державне свято, яке офіційно закріплено законом, викликало неоднозначну реакцію в Україні, породивши дискусії про історичну пам’ять, примирення та сучасні українсько-польські відносини. "Еспресо.Захід" розповість, як у Польщі ухвалювали рішення про запровадження цього дня, які аргументи наводять поляки, чому це для них важливо, яка офіційна позиція України та що думають експерти про цю ситуацію.

Історія ухвалення свята: від ініціативи до закону

фото: фейсбук-сторінка Sejm Rzeczypospolitej Polskiej

Національний день пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами, офіційно встановлено в Польщі 11 липня, хоча сама ідея вшанування жертв Волинської трагедії на державному рівні з’явилася раніше.

Ця дата була обрана не випадково: польські історики вважають 11 липня 1943 року "кривавою неділею" – днем, коли, за їхніми даними, збройні загони українських націоналістів одночасно атакували близько 100 польських населених пунктів на Волині, що стало кульмінацією трагічних подій, відомих як Волинська трагедія, яку у Польщі називають Волинською різнею. 

Перші кроки до офіційного визнання цього дня були зроблені ще у 2009 році, коли Сейм Польщі ухвалив резолюцію, в якій дії ОУН і УПА було названо "масовими вбивствами, що мали характер етнічної чистки". У 2013 році, до 70-х роковин Волинської трагедії, Сейм у спеціальній постанові визнав ці події "етнічною чисткою з ознаками геноциду". А у 2016 році Сейм пішов далі, проголосивши 11 липня Днем пам’яті жертв Волинської трагедії, а також офіційно визнав дії українських націоналістів "геноцидом". Це сталося за наполягання тоді керівної партії "Право і справедливість".

Також ключову роль у просуванні цього питання відіграв голова депутатської групи Сейму Польща-Україна Міхал Дворчик, який наполягав на необхідності вшанування жертв, просуваючи ідею, що жертви тих подій "вимагають пам’яті, не помсти". 

Однак остаточне закріплення 11 липня як державного свята відбулося цього року за ініціативи Польської селянської партії. 4 червня Сейм Польщі ухвалив закон, який проголосив 11 липня Національним днем пам’яті поляків – жертв геноциду, скоєного ОУН і УПА. Законопроєкт підтримали 432 депутати з 460, що свідчить про майже одностайну підтримку в теперішньому парламенті Польщі. 2 липня президент Польщі Анджей Дуда підписав цей закон, офіційно затвердивши нове державне свято, яке, однак, не є вихідним днем. 

У пояснювальній записці до закону зазначається, що мета свята – вшанувати пам’ять поляків, які загинули від рук українських націоналістів, та підкреслити їхнє "мучеництво через належність до польського народу":

"Мучеництво, спричинене приналежністю до польської нації, заслуговує на те, щоб його згадували в день, який щорічно визнається польською державою, і в цей день буде віддано шану жертвам".

Позиція Польщі: чому для них це важливо?

Марш пам'яті жертв Волинської трагедії (Варшава, 11 липня 2013 р.), фото: Вікіпедія

Польська сторона пояснює запровадження цього свята необхідністю зберегти пам’ять про трагічні сторінки історії та вшанувати жертв Волинської трагедії. За останніми оцінками польських істориків, як пише Інститут національної пам'яті Польщі (IPN), у 1943–1945 роках на Волині та в Східній Галичині загинуло понад 120 тисяч поляків, переважно селян, а сотні тисяч були змушені покинути свої домівки. 

У польській історіографії ці події давно вже трактуються як "геноцид", а дії ОУН і УПА – як спланована кампанія етнічної чистки, спрямована проти польського населення. Польські політики та історики, зокрема представники IPN, наголошують, що вшанування жертв є моральним обов’язком держави перед громадянами, які постраждали через свою національну ідентичність. 

Віцепрем'єр - міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, коментуючи підписання закону, зазначив: 

"Дбаємо про пам'ять і зміцнюємо ідентичність, бо тільки на історичній правді можна будувати взаємні відносини". 

З іншого боку, серед польського політикуму неодноразово лунали заяви, що "Україна не увійде у ЄС разом з Бандерою". Тобто серед поляків є значна політизація теми діяльності українських націоналістів у часи Другої світової війни. Такого не спостерігається серед українців. Як відзначив президент Польщі Анджей Дуда, Володимир Зеленський дізнався про Волинську трагедію тільки на посаді президента. 

Польська сторона також акцентує на важливості ексгумації та перепоховання останків жертв, що, на їхню думку, є частиною процесу примирення. Цього року Україна дозволила проведення таких робіт у кількох населених пунктах, зокрема в селі Пужники Тернопільської області, що було позитивно сприйнято в Польщі як крок до діалогу.

Читайте також: Трагедія села Пужники: що відомо про місце, де розпочинається ексгумація жертв Волинської трагедії

Українська позиція: заклик до діалогу та застереження проти односторонніх оцінок

Андрій Сибіга й Радослав Сікорський, фото: МЗС України

Офіційна Україна різко відреагувала на запровадження цього свята, вважаючи його кроком, що суперечить духу добросусідських відносин. Міністерство закордонних справ України заявило, що "шлях до справжнього примирення лежить через діалог, взаємну повагу і спільну роботу істориків, а не через політичні односторонні оцінки".

У заяві МЗС підкреслюється, що Україна виступає за неупереджене вивчення складних сторінок історії та закликає не шукати ворогів серед українців, нагадуючи, що спільним ворогом для обох країн є Росія.

За день до відзначення нового свята у Польщі, Посольство України у Польщі написало, що добросусідські відносини України та Польщі залишаються важливими для обох країн з огляду на спільні інтереси та історичну близькість наших народів, а також виклики та загрози, які несе для нас російський агресор.

"Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам’ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам’ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання", - йдеться в заяві.

Українські історики та урядовці наголошують, що Волинська трагедія була обопільним конфліктом, у якому страждали як поляки, так і українці. За даними українських дослідників, унаслідок дій польських формувань, зокрема Армії Крайової, загинуло від 20 до 30 тисяч українців. 

Також українська сторона заперечує, що дії ОУН і УПА мали характер геноциду, розглядаючи їх як частину складного конфлікту в умовах німецької окупації, коли обидві сторони вчиняли насильство. Про це часто повторює український історик та нардеп Володимир В’ятрович, який наголошує, що Волинська трагедія була взаємним конфліктом. 

Крім того, українські історики вказують на можливу роль радянських спецслужб, зокрема НКВС, які, за деякими даними, здійснювали провокації, видаючи себе за бійців УПА, щоб загострити польсько-українське протистояння.

Думка експерта: Польща перебільшує трагедію

Руслан Забілий під час служби у ЗСУ, фото: localhistory

Відомий український історик, який чверть століття досліджує тему ОУН та УПА, а від початку повномасштабної війни ще й військовослужбовець ЗСУ Руслан Забілий у коментарі  "Еспресо.Захід" розповів, що встановлення цього нового свята у Польщі – це не про політику пам'яті, а про інструменталізацію історії на догоду якимось політичним силам.

"Зрештою, це їхня справа. Однак такі дії польської влади не сприяють розвитку добросусідських відносин між українцями та поляками. Адже, коли ми говоримо про саму Волинську трагедію, то вона зі сфери досліджень істориків скотилася в сферу маніпуляцій політиками. І це не є добре в будь-якому випадку. УПА не створювали для того, щоб усунути поляків. Але так склалися історичні обставини, і це було взаємно в рамках польсько-української війни тих років. Якби УПА мала на меті систематичне знищення поляків, такі дії відбувалися б повсюдно, але цього не було", - каже Забілий. 

Дослідник пояснює, що насправді цей конфлікт виник ще у 20-30-ті роки минулого століття і пов'язаний з політикою польської держави щодо українців у міжвоєнний період.

"Якщо говорити про геноцид, я впевнений, що це маніпуляція, тому що польське населення також було в самообороні, маючи озброєння та можливості себе захищати. Щобільше, вони проводили і акції відплати проти українців. Тому не можна говорити, що одна сторона була жертвою, а друга – злочинцем. Поляки, використовуючи термінологію геноцидну, намагаються прихвати за цим злочини і Армії Крайової, і інших формувань, які вчиняли свої акції проти українців", - відзначає історик. 

Дослідник також наголошує на хибності твердження польської сторони стосовно існування якогось міфічного єдиного указу за яким УПА нападав на польські поселення, зокрема, 11 липня 1943 року.

"Цей міф був придуманий у свій час, в тому числі радянськими службами, а згодом його підхопили поляки. Хоча українські історики та дослідники, які скрупульозно вивчали всі наявні архіви, одноголосно кажуть, що не було такого указу, він ніде офіційно не зафіксований. Так, були самочинні рішення окремих діячів, але не було одного загального наказу, як це представляють поляки. Тобто відповідальність не лежить на всіх, але чомусь трактування поляків в цьому однозначне, мовляв, всі українські повстанці – злочинці".

Руслан Забілий зауважує про ще один вважливий аргумент – цифри польських жертв, які у польській історіографії постійно зростають і сягнули тепер 120 тис.

"Хоча об'єктивно мова йде про 30-40 тисяч жертв з польського боку і трохи менше з українського. Адже не могли 10 тисяч повстанців організувати такі масштабні акції винищення поляків, як це собі придумали їхні політики й історики. Та й у Польщі ця цифра росте як на дріжджах, адже спершу говорили про 50-60 тис. жертв, а тепер про 120 тис."

Також Руслан Забілий вважає, що Україна точно не має таким самим чином діяти у відповідь, а навпаки "бути мудрішою і дорослішою" стосовно цього складного насамперед історичного питання. 

"Для польсько-українського примирення все вже давним-давно зроблено за каденції попередніх президентів: і пам’ятники спільні встановлювались, і вибачення спільні були. Я вважаю, що просто є певні історичні проблеми навколо яких взагалі не варто пробувати домовлятися. Тому що однозначно для поляків національним героєм є Пілсудський, і таким він не є для українців. Натомість для українців цим національним героєм є Бандера, і таким він не є для поляків. Те саме стосується УПА та Армії Крайової. Треба розуміти, що зараз наш головний ворог – це Росія і всі зусилля маємо зосередити саме на цьому напрямку. А поляки, на жаль, не дуже хочуть розуміти про всі ті загрози, які несе рашизм", - констатує Забілий.

Читайте також: Волинська трагедія: як події 1943 року досі відлунюються в українсько-польських стосунках