Паска із хлібних крихт і хор у в'язниці: як українці святкували Великдень у концтаборах і криївках 

Хтось в окопах чи на полі бою, хтось у катівнях російського режиму, хтось у лікарнях чи на чужині. Рідні лише подумки зможуть привітати своїх близьких. Такі події уже не раз випадали на долю українського народу, а що гірше – саме святкування Світлого Воскресіння Христового було під забороною. Але попри це -  святкування великих релігійних свят завжди було джерелом боротьби з тоталітарною машиною. Де б не перебували українці, а традиції завжди зберігали. 

Еспресо.Захід розповість, як попередні покоління українців святкували Великдень у концтаборах, на засланнях та в криївках.

Як святкували Великдень у таборах

У тяжких умовах політв'язні концентраційних таборів у першій половині 1950-х років намагалися зберігати власну ідентичність, звичаї та віру, – розповідає науковиця Олеся Ісаюк.

"За великим рахунком, то була одна велика імпровізація Великодня зі зрозумілих причин. Відбувалось усе за більш-менш однаковим сценарієм. У період перед святами починали ховати крихти хліба, або ж частину хлібних порцій, цукор. Напередодні свята з того вже робилась подоба святкових страв. Про яйця чи м'ясо звичайно мова не йшла. Щоправда, ті хто жив поза табором, могли їх собі дозволити. А от щодо в'язнів, то максимум, на що вони могли розраховувати – це, власне, так звані торти. Що це був за торт – брали крихти хліба, цукру, який розводили у воді (робити сироп), змішували і надавали певну форму, яка нагадувала торт чи паску", - каже Олеся Ісаюк.

Любомир Полюга, з’язковий та охоронець Головного командира УПА Роман Шухевича,  згадує Великдень 1952 р. 4-ї жіночої зони спецтабору № 1 ‑ Мінлаґу у м. Інта.

"Тоді жіночу бригаду під конвоєм привели на місце роботи – копати промерзлий після зими ґрунт для фундаменту будівлі. Жінки виконали норму до 16-ї години, для того, щоб повернутися у барак для святкування, проте конвой наказав далі працювати. Відмова бригади викликала погрози із цькуванням собаками, попереджувальними пострілами вгору. Раптом котрась із жінок заспівала "Христос Воскрес із мертвих…" Спів підхопили всі жінки – це надало їм моральну силу стійкості проти свавілля. Конвоїри розгубилися – вперше побачили супротив, і офіцер наказав: "Строиться, пошли в зону!", – цитував спогади Полюги у своїй статті історик Ігор Дерев'яний.

Цікаві спогади залишив Григорій Пришляк, який в 1944 р. був співробітником Крайового Проводу ОУН.  В 1957 р. в Інті Великдень святкували спільно українці з литовцями. Ув'язнені литовці та українці організували спільних хор, що виконував великодні співи обома мовами.

Під тиском і спротивом людей, табірна адміністрація перестала втручатися: в’язні не виходили на роботу, а бригадири нікого не примушували. Формально це було порушенням, до того ще й писали фіктивні звіти про відрядження бригад на роботи та виконання норм. Проте реально, це стали неофіційні вихідні дні. Адміністрація добре пам’ятала події табірної революції в 1953-54 рр., тому боялася загострювати протиріччя.

Як відзначали Воскресіння під час радянської окупації в Україні 

Якщо у сталінський період, писала Олеся Ісаюк, не те що за святкування Великодня, а й за необережне слово, можна було отримати вирок років на десять, то за Хрущова і його наступників справа могла закінчитися максимум звільненням із роботи. Проте, й це залежало від керівництва "на місцях".

"Але Великдень так і залишався підпільним святом. Підготовка починалася задовго до самого свята. Прибирали домівки, роздобували серед тотального дефіциту необхідні продукти, готували страви. Це все можна було робити, не привертаючи уваги, – бо що дивного в тому, що дбайлива господиня прибирає помешкання?

Справжнє випробування починалося, коли справа доходила до посвячення пасок. Тут було дві можливості – або йти до православних церков, які де-не-де діяли, або запрошувати священика додому", – пояснила Ісаюк.

У деяких містах і селах, де функціонували греко-католицькі церкви, хоч і переведені у православний обряд, дотримувалися навіть такої традиції, як охорона Гробу Господнього. Біля Плащаниці від її виносу у Страсну п’ятницю і до самого Великодня стояла почесна варта молодих хлопців. Інколи їх одягали у однострої УПА, але про це, зрештою, довелося забути з очевидних міркувань безпеки.

Як святкували Великдень бійці УПА

До слова, вояки УПА ретельно дотримувались і берегли українські традиції. При зустрічі на свято вітали один одного такими словами: "Христос Воскрес. Воскресне Україна", а також дарували вітальні листівки, більшість з яких друкували за кордоном.

"До нашого часу також дійшли спогади, як повстанці готувалися до великодніх свят у лісі. Це вони робили завчасно, за тиждень. Для цього готували їжу, накривали столи, себе теж приводили до ладу. У своїх спогадах сотенний Михайло Дуда так описав підготовку до святкування Великодня у далекому 1947 р.: "Наблизилися Великодні свята. Передсвяточні дні були спокійні. І ми теж. Хотіли відсвяткувати Великдень спокійно. Інтенданти бігали днями й ночами, щоби все належно підготовити. Вони розвозили муку поміж селян для печення пасок, збирали яйця на крашанки. Інші робили й вудили в лісових колибах ковбаси. Шевці направляли воякам взуття, а кравці й собі взялися за роботу – шили нові убрання або підлатували подерті штани", – писала волинська дослідниця Тетяна Яцечко-Блаженко.

Нині українські воїни на фронті так само готуються зустріти Великдень гідно. Капелани проводять святкові богослужіння у лісах, освячують паску і писанки у шоломах замість святкових кошиків, дбайливо бережуть намальовані рідними і чужими дітьми листівки, й молять Бога, аби якнайшвидше живими повернутись додому