Незалежність серед двох тираній: 84 роки від проголошення Акта відновлення Української Держави у Львові

Ця подія, що відбулася на тлі німецько-радянської війни та краху сталінської влади на заході Україні, стала сміливою заявкою українських націоналістів. Проте вже за кілька днів німецька окупаційна влада розігнала уряд і почала репресії проти його учасників. Більше про те, як розгорталися події того дня і які вони мали символічні значення, розповість "Еспресо.Захід". 

Історичний контекст: Україна між двома тоталітарними режимами

Після підписання пакту Молотова – Ріббентропа в серпні 1939 року, коли нацистська Німеччина та СРСР фактично поділили між собою Східну Європу, захід України потрапив під радянську окупацію. У той час Німеччина почала Другу світову війну, а Сталін, згідно з домовленостями, окупував Галичину та Волинь, де українські націоналістичні рухи були особливо активними.

Однак усе змінилося 22 червня 1941 року, коли Гітлер вирішив розпочати операцію "Барбаросса" – масштабне вторгнення в Радянський Союз, щоб знищити небезпечного сусіда. Цей крок відкрив нову фазу війни, а для українських націоналістів створив вікно можливостей. Уже 29 червня радянські війська в паніці покинули Львів, залишивши місто у стані безвладдя. Саме в цій атмосфері хаосу і невизначеності Організація українських націоналістів (фракція Бандери) вирішила діяти.

ОУН розглядала війну між двома тоталітарними імперіями як історичний шанс для відновлення української державності. Частина провідників сподівалася, що нацистська Німеччина – як ворог СРСР – бодай тимчасово погодиться на створення української держави. Та ці сподівання виявилися хибними: Гітлер не мав наміру визнавати жодних форм української незалежності, розглядаючи Україну виключно як колонію, життєвий простір та джерело сировини для Третього Рейху.

Втім підготовку до проголошення незалежності вели завчасно. Ще у квітні 1941 року на Другому Великому зборі ОУН у Кракові було ухвалено рішення відновити Українську Державу за найпершої нагоди. 22 травня Ярославу Стецьку, близькому соратникові Степана Бандери, було офіційно надано мандат від Українського національного комітету на формування Тимчасового уряду. А вже 23 червня ОУН(б) направила до рейхсканцелярії меморандум із повідомленням про намір проголосити незалежність України – незалежно від позиції Берліна.

Це була принципова заява: українці не просили дозволу, вони повідомляли про факт. І хоча гестапо ще не стукало у двері, та вже зовсім скоро стала зрозумілою політика Гітлера щодо України.

Проголошення Акта: події 30 червня 1941 року

День проголошення Акта відновлення Української Держави, фото: колаж Еспресо TV

30 червня 1941 року о 04:30 першими до Львова увійшли бійці батальйону "Нахтігаль" – підрозділу, сформованого з українців за підтримки німецького Абверу під командуванням Романа Шухевича. Його завданням було гарантувати  безпеку для проголошення Акта. О 18:00 у будинку товариства "Просвіта" на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких зібралася понад сотня делегатів з усієї України, включно з представниками інтелігенції, церкви та націоналістичного руху. Серед присутніх був отець Йосип Сліпий, якого відрядив митрополит Андрей Шептицький, що благословив цю подію.

О 20:00 Ярослав Стецько зачитав Акт відновлення Української Держави з балкона будинку "Просвіта". Текст документа складався з трьох пунктів: 

• Проголошення відновлення Української Держави волею українського народу. 
• Заклик до українців боротися за суверенну владу на всіх національних землях. 
• Заява про співпрацю з Німеччиною за умови, що вона допоможе Україні звільнитися від радянської окупації.

Акт також підкреслював тяглість української державності, посилаючись на Акт Злуки УНР і ЗУНР 1919 року, і не визнавав екзильний уряд УНР через його компроміси з Польщею у Варшавському договорі 1920 року. 

Тоді на Княжій (замковій) горі було піднято синьо-жовтий прапор, а львівська радіостанція, захоплена батальйоном "Нахтігаль", кілька разів передала текст Акта 30 червня та 1 липня. Звістка швидко поширилася Галичиною, Волинню, а згодом і рештою України завдяки трьом похідним групам ОУН (понад 6 тисяч осіб), які створювали українські адміністрації в містах і селах, які звільняли з-під радянської окупації. 

Збори обрали Ярослава Стецька головою Українського державного правління — тимчасового уряду, а Костя Левицького — головою Української національної ради. До складу правління увійшли представники різних політичних сил, зокрема ОУН, Української соціалістичної радикальної партії (УСРП) та інших. Подія викликала ентузіазм серед львів’ян, тисячі яких зібралися на площі Ринок, вітаючи проголошення.

Реакція німців: чому Акт був скасований

Акт проголошення Української Держави, фото: Український інститут національної пам'яті

Проголошення Акта стало несподіванкою для нацистської влади. Двоє німецьких офіцерів, зокрема професор Ганс Кох, випадково дізналися про збори і спробували їх зупинити, заявивши, що створення Української Держави не входить до планів Німеччини. Нацистська ідеологія розглядала Україну як "життєвий простір" для німецької колонізації, і будь-які спроби самостійності суперечили їхнім планам.

2 липня держсекретар Генерального губернаторства Ернст Кундт викликав Степана Бандеру, Василя Мудрого та інших до Кракова. Під час допиту Кундт наголосив, що лише Гітлер може вирішувати долю східних територій, але Бандера наполягав на мандаті українського народу. Тому 5 липня гестапо арештувало Бандеру, відправивши його під домашній арешт у Берліні, а згодом до концтабору "Заксенгаузен". Ярослава Стецька, Лева Ребета, Степана Ленкавського й інших лідерів ОУН ув’язнили в "Аушвіці" й інших таборах.

З 9 липня до 15 вересня 1941 року німці провели масові арешти націоналістів, а 11 липня заборонили діяльність українських організацій.

Цікаво те, що нацисти не визнавали права українців на державність, на відміну від Словаччини чи Хорватії, де вони дозволили створення маріонеткових держав. А все тому, що Німеччина прагнула повного контролю над окупованими територіями, розглядаючи Україну як джерело ресурсів, а не як партнера.

Наслідки для української державності

фото: Вікіпедія

Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, попри свою короткочасність, мав важливе значення для історії України. Адже став яскравим проявом прагнення українців до незалежності в умовах війни. Він засвідчив, що український народ готовий боротися за свою державу навіть у найскладніших обставинах.  Тому мав важливе символічне значення. 

А подальші німецькі репресії змусили ОУН перейти на антигітлерівські позиції, які зрештою призвели до створення Української повстанської армії (УПА) для боротьби проти обох окупантів – нацистів і більшовиків. 

Варто зауважити, що проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року збіглося у часі з початком масових антиєврейських погромів у Львові, які стали черговою трагічною сторінкою в історії міста. Ці події, що розгорнулися на тлі хаосу після відступу радянських військ і входження німецьких частин, були частково спровоковані жахливою картиною: у львівських тюрмах виявили тисячі закатованих НКВС в’язнів, серед яких були й українці, поляки, євреї. Німецька пропаганда швидко використала ці злочини як підставу для розпалювання міжетнічної ненависті.

До погромів у перші дні липня долучилися окремі особи з місцевого населення, як серед поляків, так і українців. Однак не має жодних задокументованих доказів чи свідчень про те, що за цим стояли бійці батальйону "Нахтігаль". Та й це не було офіційною політикою ОУН(б), яка зосередилася на реалізації проєкту відновлення української державності. Що більше, в умовах безвладдя й інформаційного вакууму ситуація вийшла з-під контролю, а німецька адміністрація не лише не зупинила насильство, а й свідомо допустила і спрямовувала його в рамках антисемітської політики Третього Рейху.

Ці трагічні події згодом використовувала радянська та польська історіографії, щоб звинуватити українських націоналістів, насамперед ОУН (б), у нацизмі. Тому історичні дискусії щодо відповідальності, причин і наслідків львівських погромів тривають дотепер.

Акт 30 червня 1941 року сьогодні розглядається як одна з ключових подій у новітній історії українського державотворення. Він став проявом політичної зрілості, незламності національного духу та готовності боротися за свою незалежність, навіть коли навколо панували два ворожі тоталітарні режими.

Цей Акт, хоч і не мав тривалих практичних наслідків, став ідейним мостом між УНР і сучасною незалежною Україною, зберігаючи тяглість державницького мислення в українському національному русі.

Читайте також: Як НКВС розстріляв тисячі людей у львівських тюрмах: 84-та річниця трагедії червня 1941 року