Мистецтво війни: репортаж з центру плетіння маскувальних сіток "Біля Порохової"

Щоденно у центрі плетіння маскувальних сіток "Біля Порохової" львів’яни та гості міста творять воєнне мистецтво. Від початку повномасштабного вторгнення кожен знайшов тут своє призначення. Волонтери за професіями – з різних сфер, проте їх об’єднує одне - жага до перемоги. Як створюють маскувальні засоби для військових, – далі у репортажі "Еспресо.Захід".

На третьому поверсі центру дитячої та юнацької творчості Залізничного району Львова розмістився штаб "Біля Порохової». За "убитими" дверима панує клопітка робота. Біля входу – рулони тканини, коробки, готові кікімори та дошку з замовленнями військових. Волонтери розташувалися поміж трьох конструкцій зі встановленими основами для вплітання стрічок. Зустрічаємо пані Олю, яка координує всю роботу: визначає, яку основу вішати та з яких кольорів плести. Знайомимося ближче.

Фото: Дар’я Маркова

Пані Оля запрошує на мініекскурсію центром. Лівіше – цех нарізки тканини. Поруч розміщений невеличкий апарат для виготовлення нашоломників, його створив друг-іноземець центру. На поличці поряд стоїть табличка з грамотою про рекорд України. У вересні 2022 року волонтери штабу сплели найбільшу сітку, оскільки надійшло дуже багато замовлень. Аби швидше допомогти військовим, за два дні закрили майже всі запити на два місяці.

Сьогодні черга теж чимала – отримати сітку військові зможуть приблизно через місяць. Пані Оля з сумом розповідає, що хлопці вимушені чекати. Вона розуміє, що проблема одна – недостатня кількість робочих рук. Тож, якщо кожен цивільний  приділить дві-три години на тиждень, якісно попрацює, то замовлення на фронт відправлять швидше.

Фото: Дар’я Маркова

Відвідувачі штабу не лише дорослі, а й діти. Оля каже, що серед охочих працювати була жінка, яка приходила з новонародженою: дитина фактично виросла на волонтерці. Загалом в центр щоденно приходить майже 30 людей, є сформований кістяк команди, проте допомога потрібна завжди.

"Там хлопцям немає чим закрити техніку, а тут такі масштаби крадіжок"

Центр працює з понеділка по п’ятницю з 10.00 до 20.00 та в суботу з 11.00 до 16.00. Від початку великої війни волонтери виготовили орієнтовно 27 000 метрів сітки. Точна кількість невідома, оскільки спершу облік не вели. Сьогодні налагоджено ще один окремий підрозділ – виготовлення кікімор та нашоломників:

"Ми жартуємо, що це домашнє завдання, бо ці дві групи товару дівчатка роблять вдома, після роботи. Усьому цьому можна навчитися. Плюс ми завжди намагаємося придумувати якісь нові технології. Щодо нашоломників, ми перейшли на напівфабричне виробництво. Мама одної нашої волонтерки шиє їх на машинці, вони один в один з тими, що є в військових магазинах, тільки там за 500-600 грн, а ми віддаємо безкоштовно, так само і сітки", – розповідає Оля Дудинець.

Фото: Дар’я Маркова

Організація існує лише на донатах. Коли тканина закінчується, відкривають збір. Закупляють усе самі, зараз це виключно спанбонд. За два роки війни сітки центру дуже змінилися, стали якіснішими та легшими. Військові жалілися на тканину, що швидко намокає, тоді гниє, тому зараз вплітають спанбондові стрічки. При замовленні військові мають змогу вибрати потрібні кольори: білий, болото, різноманітна зелень. Усе залежить від локації хлопців.

На стінах кімнати повсюди прапори, підписані воїнами, – це гордість штабу. Є інтернаціональний куточок, а також шеврони. Хлопці з передової залишають в подарунок гільзи, які потім координатори розігрують на зборах.

Фото: Дар’я Маркова

До нашої розмови долучається Богдана Синякевич – засновниця центру. Сітки почали плести вже 25 лютого 2022 року, спершу в приміщенні Львівського обласного молодіжного центру, потім в Пороховій вежі – звідси й назва центру. Після ще п’ять переїздів, і ось нарешті знайшли локацію – штаб тепер на вул. Городоцькій, 38.

Богдана ділиться: "Я була зарядженою на початку, як і багато інших, але зараз реально тяжко черпати ресурс, зважаючи на всі скандали, що виникають. Сидиш і думаєш: "Там хлопцям немає чим закрити техніку, а тут такі масштаби крадіжок". Але тримає замовлення. Коли воно приходить, ти розумієш, що б не відбувалося, десь там є хлопець і йому потрібна сітка, аби заховати танк".

Ми беремось до роботи. У центрі лунають українські пісні, заряджають на бойовий дух. Плести сітку зовсім не важко й можна швидко навчитися. Стрічку фіксуємо і вплітаємо через кожні дві клітинки, рухаючись то вправо, то вліво, то вниз, то догори, можна й на діагональ. Тканина поведе.

Фото: Дар’я Маркова

Оля говорить: "Хлопці сітки постійно просять. Сітка – це не плащ-невидимка, вона допомагає закрити об’єкт. Тоді ворог не розуміє, що саме там є – чи люди, чи техніка. Вона не замаскує повністю, але врятує життя".

Позаду нас – пані Люба, вона тут "вчитель", саме так її називають колеги. Питає нас, чи все виходить, чи потрібна допомога, паралельно контролює якість виконання. Останнім часом до центру приходить багато іноземців, і саме Любов Анатолівна навчає їх плести сітки. Їй 75, проте це зовсім не заважає вправно розмовляти англійською:

"Чому сидіти вдома, чогось чекати, якщо я можу своїми руками, не зважаючи на солідний вік, щось робити? У нас з’явилося багато іноземних волонтерів, і мені довелося дещо повторити, дещо згадати і таким чином навчати їх. Вражає бажання людей, які живуть у своїй тихій, мирній країні, їхати сюди, витрачати свої кошти та час на те, щоб допомагати нам. Такі люди з великим добрим серцем, співчутливі, класні. Ну, і я тішуся з того, що можу це робити і комусь допомогти".

Фото: Дар’я Маркова

Нашу розмову переривають, адже пані Люба знову повертається до свого завдання – цього разу навчити потрібно австрійку. Її звати Клавія, жінка ділиться думками, розмовляємо англійською:

"Я думаю, що це війна в центрі Європи, вона впливає на кожного, не тільки на українців. Ми відчуваємо себе в безпеці завдяки вам, тому я тут".

Раптом пані Оля кличе всіх, зараз буде традиційний ритуал: після того, як сітка готова, її скручують під гімн України. Так волонтери наповнюють свої вироби любов’ю та вірою в перемогу. До кожної посилки обов’язково кладуть листівку з побажаннями, підписану іноземцями та волонтерами.

На сторінці центру можна переглянути, як сітки захищають військових від ворожих очей. Приходьте до штабу, діліться своїм теплом та наближайте перемогу!

Дар’я Маркова