Романтика війни померла в окопах і госпіталях, – капелан Михайло Білецький про львівських курсантів

Еспресо.Захід поспілкувався з отцем про те, як сприймати війну, про поїздки на фронт і курсантів, які на його очах стають досвідченими захисниками України.

Зараз діяльність о. Михайла пов'язана з військовослужбовцями, хоча раніше він ніколи не планував стати капеланом. Розповідає, що кілька років працював у вищій і середніх школах, але перед священничими свяченнями отримав пропозицію від Центру військового капеланства Львівської митрополії УГКЦ – долучитися до душпастирського служіння у Збройних Силах України. 

Каже, оскільки це було для нього чимось новим і невідомим – погодився.

"Воно мене манило. Адже допомагати налагоджувати взаємини із Творцем, підтримувати наших воїнів є дуже важливою справою. "Ворог іде туди, де програє вчитель і священник", - стверджував Отто фон Бісмарк. Євангельські ідеї, цінності, переконання, як не крути, є в основі нашої історії, культури, ідентичності", – каже священник.

Фото: надав Михайло Білецький

Про дзвінки з "нуля" і заповіт телефоном

Михайло Білецький уже багато років працює капеланом для курсантів Нацакадемії сухопутних військ. Ті, кого він пам'ятає хлопчаками-старшокласниками, вже давно отримали високі офіцерські звання, захищаючи Україну. Однак і досі підтримують зв'язок зі священником.

"Комусь став духовним батьком, комусь другом, товаришем. Наскільки можу, підтримую взаємини, спілкуюся, допомагаю. Вірю – моя місія не була марною. Пам'ятаю, якось один вихованець, уже офіцер, потрапивши різко з умовного тилу під шквальний вогонь на "нулі", зателефонував і почав диктувати заповіт. Наскільки було можливо, я заспокоював його, трішки жартував. Казав йому, що телефоном то "не важне", коли приїде на перепочинок, то поговоримо предметніше про ці пережиття, про цей досвід. За деякий час він "вбувся" і зараз дуже добре виконує свою роботу, гідно підтримує бойовий дух своїх підопічних", – розповідає священник.

Він додає, що коли у воїна правильна шкала цінностей і чисте сумління, то така армія – непереможна. І це, зокрема, помітно серед нового покоління військовослужбовців, багато з яких є його вихованцями.

"Шлях від курсанта до воїна дуже близький. Можливо, до повномасштабного вторгнення воїнів справді розпочинали гартувати ще "зі школярів". Але тепер, гадаю, ситуація змінилася. Багато курсантів уже мали досвід важких бойових дій, багато хто втратив найрідніших… Вони розуміють, що війна – то не забава. Романтика померла  в окопах, госпіталях, на похоронах…" – каже отець Михайло.

Фото: надав Михайло Білецький

Українські захисники залишаються людьми в нелюдських умовах

Відразу після Революції Гідності, каже капелан Білецький, зрозумів, що справа йде до великої війни.

"Але минав час, бойові дії локалізувалися, і це чуття було приспане. Навіть попри поїздки в зону АТО, ООС, війна здавалася далекою… Дуже мало людей, до речі, й серед військових, називали її війною. Тому в лютому 2022-го реальність вдарила обухом", – згадує отець Михайло.

Зараз він часто їздить на схід, у зону бойових дій. Каже, намагається підняти моральний дух захисників України, але зізнається, що й вони роблять те саме для священника.

"Я не втомлююся нагадувати про їхню цінність, найперше в Божих очах, дякувати за те, що вони є, і за те, що роблять для нас усіх. Закликаю докладати всіх зусиль, щоб залишатися людьми в нелюдських умовах. Але, по правді кажучи, це вони – наші воїни, захисники й захисниці – мене надихають і підтримують мене на дусі!" – зауважив капелан.

В очах та поведінці українських воїнів отець Михайло не бачить страху. Каже, що там люди просто роблять те, що повинні. І цього бракує решті суспільства, тим, хто в тилу.

А тому священник закликає українців робити все можливе, щоб жертви героїв не були марними. І застерігає християн від зневіри, що може виникнути через роки жорстокої війни, попри всі молитви.

"Десятиліття байдужості, часто злочинної недбалості, брехні, духовних блукань, неможливо виправити, полікувати за місяць чи рік. Йдеться про суспільство, про цілий народ, який має стати "на круги своя", стати народом однієї думки й одного серця. Але так, як малу дитину, яка робить певні зусилля, а в неї щось не виходить, доповнюють батьки, так і ми вчімся все більше і більше покладатися на нашого Небесного Батька. Він знає, як завершити війну!" – наголосив о. Михайло Білецький.