Кров на Верецькому перевалі: чому поляки розстріляли карпатських січовиків 86 років тому

Трагедія березня 1939 року відображає складну геополітичну ситуацію в Європі напередодні Другої світової війни, коли українські землі стали ареною боротьби між імперськими амбіціями сусідніх держав. Більше про подію, що сталася на Верецькому перевалі, розповість "Еспресо.Захід". 

Боротьба Карпатської України за своє існування

У березні 1939 року Карпатська Україна, проголошена 15 березня в Хусті як незалежна держава, стала короткочасним, але яскравим проявом українського державотворення. 

Після розпаду Чехословаччини внаслідок Мюнхенської угоди 1938 року Закарпаття опинилося під загрозою угорської окупації. Угорщина, підтримувана нацистською Німеччиною та фашистською Італією, розпочала наступ на регіон, прагнучи повернути собі території, втрачені за Тріанонським договором 1920 року. У цих умовах Карпатська Січ – воєнізоване формування, створене наприкінці 1938 року на базі місцевих патріотів та добровольців із Галичини (членів ОУН), – стала головною силою оборони молодої держави.

Проте боротьба була нерівною. Угорська армія, значно переважаючи чисельністю та озброєнням, швидко окупувала Закарпаття. 14–18 березня 1939 року відбулися запеклі бої, зокрема на Красному полі, де січовики чинили героїчний опір. 

Після поразки значна частина захисників Карпатської України потрапила в полон до угорських військ. Хоча вони й намагалися втекти, але уряди Словаччини та Румунії повернули їх назад. Саме ці полонені, переважно галичани, стали жертвами трагедії на Верецькому перевалі.

Трагедія 18 березня 1939 року 

^{Розстріл угорцями січовиків. Фото: Вікіпедія}

17 березня 1939 року угорські жандарми передали польській владі сотні полонених січовиків, захоплених під час боїв. Польща, яка на той час контролювала Галичину і межувала з Карпатською Україною через Верецький перевал, мала власні інтереси в регіоні. Польська влада розглядала українських націоналістів, зокрема членів ОУН, як загрозу своїй політиці полонізації та стабільності на окупованих українських землях. Тому полонені галичани, яких передали угорці, не отримали статусу військовополонених, а стали жертвами воєнного злочину.

Наступного дня, 18 березня, польські прикордонники з "Корпусу охорони пограниччя" вивели полонених на Верецький перевал. Їх розділили на колони по 70–80 осіб і відконвоювали вздовж лінії кордону на відстань 1,5–2 кілометри в обидва боки від перевалу. Там у передсвітанковій тиші пролунали постріли… Полонених розстріляли над селами Нова Розтока і Верб'яж, та між Петросовицею, Жупанами й Лазами.

За різними оцінками, було розстріляно від 500 до 600 січовиків. Тіла загиблих скинули в ями або залишили на схилах Карпат, де їх пізніше, коли зійшов  сніг, знаходили місцеві жителі, яким довелося закопувати своїх побратимів. 

"Поляки боялися, що січовики, більшість з яких належала до забороненої ОУН, повернуться додому й становитимуть потенційну небезпеку для Польської держави. Нам вдалося знайти оригінал телеграми, у якій йдеться про наказ маршалка Другої Речі Посполитої Едварда Смігли-Ридза, щоби жоден січовик не перейшов польського кордону. Тож коли угорці передали полонених полякам, вони холоднокровно розстріляли усіх. Звичайно, що цим було порушено усі міжнародні конвенції. ... Польська влада, як мінімум, мала провести розслідування, бодай якийсь суд, а тоді вже виносити певні вироки. Усього цього не було. Саме тому Польща не визнає цих розстрілів і приховує їх", - розповів виданню "Локальна історія" заступник директора комунального підприємства "Доля" Ярослав Онищук. 

Цей акт насильства став одним із перших масових розстрілів українських патріотів у переддень Другої світової війни. Варто сказати, що й угорці після захоплення Карпатської України вчиняли акти насильства щодо закарпатців та особливо січовиків, розстрілюючи їх без суду й слідства. 

Звісно, що події на Верецькому перевалі не можна розглядати ізольовано від тогочасної міжнародної ситуації. У 1939 році Європа стрімко котилася до глобального конфлікту. Мюнхенська угода, підписана у вересні 1938 року, фактично розв’язала руки агресорам, дозволивши Німеччині анексувати Судети, а Угорщині – претендувати на Закарпаття. Польща, яка сама взяла участь у розчленуванні Чехословаччини, окупувавши Тешинську область, мала антиукраїнську політику, спрямовану на придушення національного руху.

Розстріл на Верецькому перевалі став частиною ширшої стратегії Польщі щодо нейтралізації українських сил, які могли б чинити опір її владі в Галичині. Водночас Угорщина, передавши полонених полякам, уникала відповідальності за їхню долю, формально дотримуючись нейтралітету у стосунках із Польщею. Ця співпраця між двома державами, попри їхні власні територіальні суперечки, на той час свідчила про спільну мету – знищення будь-яких проявів української державності.

Дослідження трагедії та уроки історії

^{Фото: localhistory}

Трагедія на Верецькому перевалі довгий час залишалася маловідомою. За радянських часів ці події замовчували, оскільки вони не вписувалися в офіційну пропаганду про "дружбу народів". Лише з кінця 1980-х років завдяки свідченням очевидців і зусиллям істориків правда почала виходити на поверхню.

У 2008–2015 роках пошукове підприємство "Доля" зі Львова провело розкопки на перевалі, виявивши останки 22 січовиків, які згодом урочисто перепоховали на меморіальному цвинтарі.

Сьогодні Верецький перевал є місцем пам’яті та вшанування. Щороку 17–18 березня українці збираються тут, щоб покласти квіти, запалити лампадки та відслужити панахиду за загиблими героями. Меморіал Героям Карпатської України, відкритий у 2017 році, став символом незламності духу тих, хто віддав життя за свободу.

Ця кривава трагедія – чергове нагадування про велику ціну, яку українцям довелося заплатити за свою мрію про державу. У 2025 році, коли Україна продовжує боротьбу за свою незалежність, роковини подій на Верецькому перевалі звучать як пересторога і водночас як заклик пам’ятати своїх героїв. 

Читайте також: День Карпатської України: як тінь Мюнхенської угоди завадила незалежності українців на Закарпатті