Держава не допомагає, а наживається: волонтери про те, як влада піариться і ускладнює їм роботу
У світі 5 грудня відзначають міжнародний день волонтера. Саме волонтери одними з найперших кинулись допомагати військовим на початку війни з Росією у 2014 році. Вони продовжують це робити донині, зі ще більшою силою, взявши після повномасштабного вторгнення на себе ще й допомогу цивільному населенню
Здебільшого волонтери відзначають, що доводилось приймати складні виклики і шукати вирішення проблеми, але найгірше – за 10 років війни проблем не зменшилось, а вирішувати їх держава не поспішає.
Еспресо.Захід поспілкувався з відомими волонтерами Львівщини і кожному з них поставив два запитання: як змінилась їхня діяльність за останній рік, враховуючи нові закони й нововведення, зокрема щодо митних правил, та що потрібно зробити державі, аби діяльність волонтера стала ще ефективнішою і легшою?
"Представники влади досі ще не навчились бути людьми"
Юрій Танасійчук, керівник волонтерського фонду "Ейпріл"
Найлегше відповісти на ці питання так – треба, аби держава не заважала. Але це поверхнева відповідь. Якщо ж ґрунтовніше у розрізі останнього року, то справжніх волонтерів стало менше з двох причин: комусь через обставини скоротились можливості для допомоги ЗСУ, друга причина – когось мобілізували чи добровільно пішов у ЗСУ.
Щодо запитів, то їх не стало менше, а навпаки. Завдання, як на мою думку, зросли. Розповім про наш фонд: надходження у цілому не зменшились, бо у нас сформоване стале середовище, яке ділиться останнім, але зменшились можливості – на все зростає вартість.
Наш фонд займається трьома напрямками – це дрони усіх типів, автомобілів і дуже вузький медичний напрямок, який стосується евакуації до стабпунктів. Інше не можемо забезпечити. Маємо свою майстерню, робимо ударні та розвідувальні дрони, передаємо на фронт їх безкоштовно, а збираємо їх за кошти благочинців. Це дуже складно, але поки що тримаємось. Допомога вкрай необхідна, аби реалізувати ці проєкти.
Друге питання – стосовно держави. Я не скажу, що нам важко взаємодіяти з державою, але і не скажу, що ми це робимо. Живемо окремим життям. Волонтерські фонди своїм, а держава своїм. Вважаю, що це не найгірший варіант. Поясню чому. Виконавчі гілки влади ще досі не навчились бути людьми, і вміють лише робити фото і відео для звітів. Для них нема змісту у цій взаємодії.
За частину плебейського волонтерства теж гидко. Ходять і лише роблять фото з тими речами, які куплені за гроші платників податків, але подаються, як великі ініціативи чиновників. Кому це потрібно? Тому, не бачу цього поля взаємодії, бо не бачу, що вони стали людьми.
От для прикладу, СБУ має інформацію по усіх волонтерах. Варто було б зібрати базу правдивих волонтерів і запитати у них: а що відбувається з митницею, як діють польська чи словацька сторона, як вдається завозити, доставляти і так далі. Треба чесно говорити й дати відповідь волонтерам, що може держава, а що ні.
Інший приклад – система "Шлях". Ми вже навіть і заявку не подаємо, бо отримали понад 10 відмов від адміністрації. Маючи власну гідність, вже не подаю цих заявок.
Над кожним волонтером "висить дамоклів меч", не розуміємо, що з ним робити
Галина Мороз, керівниця ГО "Допоможи фронту"
Зараз дуже низькі темпи зборів і надходжень, вони практично на нулі. Закриваємо збори дуже важко. Якісь проєкти, які раніше можна було робити, наприклад гуртові закупівлі спорядження і приладів для ЗСУ – зараз цього нема узагалі. Зводимо кінці з кінцями. Люди не стали байдужим, вони просто звикли. У нашій організації є постійні донори, які мають хорошу звичку – донатити завжди. Вони щомісяця надсилають нам пожертви. Для когось це 500 грн, для когось – 40 тисяч. Для нас – це найцінніше, бо з цими жертводавцями точно можна щось запланувати. А ситуативні донори надсилають кошти вже тоді, коли йде великий наступ, або великі перемоги.
Станом на зараз, деякі запити у нас є ще з літа і ми їх не можемо досі закрити. Робимо те, що можемо. Знаю, що багато дрібніших волонтерів зовсім повернулись до щоденної роботи. Залишились великі фонди. Вони, власне, і є найбільш ефективними, здійснюють закупівлі більш оптимально.
Держава може нам посприяти й допомогти, особливо, що стосується питань ввезення гумдопомоги до 2024 року. Зараз у нас діє єдина система, у якій реєструють цю допомогу і з нею можуть працювати усі органи. А з допомогою, ввезеною раніше, виникають проблеми. Для прикладу, ситуація – авто, яке ми завезли у 2023 році, заїхало тимчасово на нашу громадську організацію. Зараз військова частина хоче взяти машину на реєстрацію для себе. Але не може цього робити, бо, поки діє військовий стан, не можна знімати з реєстрації машини, що є на юридичних особах. Наразі ми з цим не можемо нічого зробити. Виходить така собі "мертва гумдопомога".
Ці нюанси треба врегульовувати, бо через це над кожним волонтером висить дамоклів меч і ми не розуміємо, що з ним робити.
Вражає цинізм держави у питані оподаткування військових і медичних товарів
Наталія Ліпська, керівниця ГО "Крила надії"
Щодо волонтерства, то тут є два різні поняття – неприбуткові громадські організації, благодійні фонди і є волонтери, власне, правдиві. Маю на увазі людей, які віддають свій час, свої руки для надання допомоги іншим людям. Що стосується останніх, то для них не дуже щось змінилось у законодавчому полі, бо вони допомагають своєю працею. Мінус – зменшилась кількість осередків волонтерства. Люди вигоріли, треба щось робити, аби так не ставалось, бо це забіг на довгу дистанцію. До таких людей треба ставитись дбайливіше. Важливо робити заходи проти вигорання і говорити маленьке "дякую". Бо фонди можуть багато, але коли в тебе обмежене число рук, а завдання величезні, то, власне, від цих правдивих волонтерів усе залежить. Ресурсів все менше, а безкорислива праця на суспільне благо дуже потрібна.
Інша категорія – надання благодійної допомоги. Це коли люди шукають кошти, ресурси, товари, завозять і передають їх на різні потреби. Тут у нас дуже багато проблем і викликів. З 2014 року та особливо на початку повномасштабного вторгнення, люди робили усе необхідне, попри законодавство, яке не дуже пристосоване до такої діяльності, усупереч особистим ризикам.
Уявіть, досі весь такмед, передача його військовим фізособам є під оподаткуванням. Тобто, коли ти передаєш аптечку чи медичний наплічник, виникає податок. Ці правила ще й досі не спрощені.
Я займаюсь, власне, цією частиною – скасування оподаткування благодійної допомоги, ці речі досі під оподаткуванням. Кожен раз, коли я видаю наплічник бойового медика, мала б сплатити від 6 до 12 тис. грн податку. Мені здається, що це дуже цинічна історія. Ми маємо шалений опір і вже 13 місяців пробуємо його здолати, але кожного разу чуємо, що щось зробили не так.
І я не розумію, чому зараз, у 2024 році, ми маємо доводити, що антени, щогли, РЕБи і РЕРи, аптечки, наплічники, меддопомога, автівки – що це все не повинно оподатковуватись. Мене вражає цинізм держави у цьому питанні.
Ти сидиш у окопі, тобі держава не дала, а принесли волонтери, а ти ще маєш сплатити податок.
Ще от коли передає ГО чи БФ, то держава поклала на нас сплату податків, хоч це теж цинічно, а от коли військовий зібрав, чи його дружина на картку, то тут податок має заплатити військовий. Уявляєте глибину цинізму?
Військові потім повернуться, а їм скажуть: "Ви ж стільки отримали, сплатіть сотні тисяч гривень податку". І найогидніше, ми вимушені досі доводити, що так не має бути. Не знаю, що в головах працівників Мініфіну. Часом опускаються руки. Якщо найближчим часом Мінфін цього не погодить, ми вийдемо з дуже жорсткою комунікацією.
- Актуальне
- Важливе