"Будьте щирими з дітьми": фіналістка освітянської премії з Івано-Франківська Леся Павлюк розповіла про інклюзію та НУШ

"Еспресо.Захід" поспілкувався з педагогом і запитав, як у нинішніх складних умовах вдається працювати, навчати і не втрачати віру в наших дітей.

Мріяла скасувати домашні завдання

"Те, що буду вчителькою початкових класів, знала ще з дитинства. І не тільки я про це знала, бачили всі навколо. Я страшенно любила дітей, а діти любили мене, обожнювала вчитися й допомагати в навчанні іншим. А ще в мене часто виникали якісь чудернацькі ідеї, які я з неабияким завзяттям втілювала в життя", – розповідає Леся Павлюк.

Навчалася жінка в Коломийському педколеджі, а згодом у двох національних університетах – Чернівецькому ім. Федьковича та Прикарпатському ім. Стефаника. У роки навчання, а здебільшого, коли була ще дитиною, мріяла скасувати домашні завдання. І тільки тоді, коли стала вчителькою, зрозуміла, наскільки вони важливі.

Зарплата, каже Леся Павлюк, ніколи не була пріоритетом для неї. Вчителька вважає, що будь-яка справа, якщо віддаватись їй повною мірою, може приносити хороший прибуток. Достатньо вміти знаходити й використовувати певні можливості.

Дітей з особливими освітніми потребами нарешті почали нормально сприймати

Свій перший інклюзивний клас Леся Павлюк почала вести ще за рік до освітньої реформи.

"У 2016 році я почала працювати зі своїм новим 1-Б класом. Серед дітей були такі, які дещо по-іншому бачили все навколо, їхня поведінка відрізнялася від поведінки інших, виникали певні труднощі під час навчання. І разом з батьками ми прийняли рішення про інклюзивну форму навчання. Чесно кажучи, цю ідею запропонували самі батьки, адже я тоді не дуже багато знала про таку форму навчання", – розповідає вчителька.

Фото: надала Леся Павлюк

Останніми роками інклюзивними методами навчання в Україні мало кого здивуєш. Однак 8 років тому інклюзія була чимось незвичним?

Так, ставлення до інклюзії було різним. Хтось не розумів, навіщо я ускладнюю собі життя, хтось боявся, що його також таке чекає, комусь було цікаво спостерігати, а хтось намагався допомогти. 

Та на той час інклюзія нас усіх у класі врятувала: в учнів зникли причини для зайвої тривожності, це позитивно вплинуло на поведінку та соціалізацію в колективі, корекційні заняття сприяли формуванню необхідних навичок. Діти змогли перебувати в учнівському колективі й комфортно в ньому почуватися. Щобільше, у хлопчика, який перший у моєму класі перейшов на інклюзивну форму навчання, за наступними висновками ІРЦ відбувся великий прогрес, і тепер він навчається на звичайній формі навчання. Ця ситуація підтверджує, що інклюзія – це не вирок.

Чи подобається вам, куди рухається українська освіта в напрямку інклюзії, і загалом українська шкільна освіта?

Щодо інклюзії, то однозначно подобається. По-перше, університети почали готувати якісні педагогічні кадри для роботи з інклюзивними дітьми. По-друге, змінилася свідомість людей щодо дітей з особливими освітніми потребами – інші діти сприймають їх цілком нормально. По-третє, діти з ООП можуть почуватися повноцінними членами суспільства. Я вважаю, що це крок вперед до цивілізації.

На мою думку, українська шкільна освіта останні 7 років загалом зазнає значних позитивних змін. Я про реформу НУШ. Так, не все вдається, недостатнє фінансування, війна та ковід внесли свої корективи. Але реформа триває і вже починає давати свої плоди.

Нова українська школа полягає не в комп'ютері чи мультиборді, а у свідомості вчителя

Читала, що ви впроваджуєте нові методики в навчальний процес. Можете розповісти, про що йдеться?

Разом з подругами-вчительками Ольгою Луцик та Іванною Бабалою розробили курс вивчення літер української абетки "Буквик". Тепер за ним навчаються діти від 5 років у навчальному центрі "ЛІО".

Розробляєте ці методики на основі власного досвіду? Чи, може, використовуєте міжнародний?

З педагогічного досвіду можу сказати, що від правильності вивчення букв залежить правильність читання, а згодом і грамотність дітей. Також є букви, які дітям запам’ятати важче, ніж інші. Тому ми розробили таку методику, яка дозволяє ознайомитися з буквою, використовуючи різні органи чуття та прийоми запам’ятовування. У нашому курсі використали наші авторські вірші, асоціативні зображення Христини Бик, які вона створила саме для цього курсу, мнемотехніку, пальчикові вправи. А ще під час занять ми виконуємо вправи на розвиток дрібної моторики руки, творчості.

Що ви порадили б педагогам, які починають свій шлях? Як шукати індивідуальний підхід до учнів? Як здобути авторитет у класу?

Ідіть працювати до школи за покликом серця. Любіть дітей і будьте з ними щирими й чесними. Ставтеся до них з повагою. 

Зрозуміло, що в час війни освіті бракує грошей. Але, якщо винести фінанси за дужки – що можна зробити вже і зараз, щоб удосконалити шкільну освіту?

Нова українська школа – це не надсучасна мультимедійна панель, меблі чи інші матеріальні речі. Це все – лише засоби. НУШ у першу чергу – це свідомість учителя. У перші два роки роботи після реформи у моєму класі не було ні комп’ютера, ні екрана, ні будь-яких інших технічних засобів навчання. Але з упевненістю можу сказати, що навіть тоді мої учні й учениці вчилися за Новою українською школою. Важливим є сенс, який вкладають педагоги у навчання.

Що для вас означає потрапляння в топ-10 найкращих вчителів України?

Довіра до мене. Можливість впливати на розвиток освіти. Підтвердження того, що я рухаюсь у правильному напрямку. Визнання та можливість перебувати в освітянському середовищі, яке надихає. А ще - величезна відповідальність, адже я єдина представниця Прикарпаття у фіналі премії від початку її заснування в Україні.

10 вересня на платформі Дія.Освіта стартує голосування за вчителя в номінації "Вибір українців". Учителька Леся Павлюк просить підтримки в голосуванні.