Багатотисячний похорон як акт непокори: минає 45 років з дня поховання композитора Володимира Івасюка

Володимира Івасюка знайшли повішеним у Брюховицькому лісі через кілька тижнів після його загадкового зникнення. Кримінальні експерти і громадськість переконані, що Івасюка вбили, а самогубство інсценізували. У Львові похорон музиканта перетворився на мітинг проти кагебістської "машини".

Як зник Володимир Івасюк

Володимир Івасюк зник 24 квітня 1979 року. У той самий день його батьки подали заяву до міліції, але дієвих заходів ніхто з працівників правоохоронних органів не проводив. Пошуки тривали з 27 квітня до 11 травня, а тоді справу розшуку було закрито. 18 травня тіло Івасюка випадково знайшов солдат.

Тоді слідство висунуло версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні й покінчив життя самогубством. У ЗМІ таку версію теж поширювали, мовляв, інші обставини смерті – вигадка. 

Ексзаступник генпрокурора України Микола Голомша в етері телеканалу "Еспресо" заявляв, що Івасюка знищив КДБ, а повісили його вже мертвого, і є докази цього. Слідча експертиза підтвердила, що композитор-виконавець Володимир Івасюк не міг би фізично скоїти самогубство.

"У 2007 році було відновлено слідство у справі загибелі Володимира Івасюка, хоча тоді мене інформували, що справи вже такої немає й вона знищена. Але виявилося, що львів'яни зберегли цю справу, і ми вивчили її. Мені, як слідчому з довготривалим стажем, впало в очі, що Володимир Івасюк нібито забрався на дерево, затягнув пасок і вчинив самоповішення. Але на його взутті не було ніяких слідів того, що він залазив на дерево. На його одежі не було виявлено будь-яких мікрочастин від дерев'яних залишків. Після слідчого експерименту ця версія не підтвердилася", – пояснював Голомша.

Ще раніше, у 2015 році, колишній прокурор Львівської області Роман Федик також заявив, що Володимира Івасюка вбили "співробітники КДБ".

Довкола смерті молодого музиканта було багато таємниць: люди, яких працівники навчального закладу бачили вперше, розшукували Івасюка в коридорах консерваторії перед його зникненням. Також була дивна смерть двох молодих закоханих, які бачили Івасюка одними з останніх.

Поет Богдан Стельмах у 2009 році казав, що Івасюка могли вбити працівники КДБ: "А можливо, КДБ схиляло Володю до співпраці. Але він був не з тих, хто робив те, що йому не гідне і чого він бридився. КДБ вміло допитувати. Можливо, його кинули у підвал СІЗО, закатували й вивезли у ліс, інсценізувавши самогубство. Але третя версія, що він покінчив сам із життям, – аж ніяк не може бути реальністю. Цього не міг вчинити Володя, повний сил, слави, життя і планів", – казав Стельмах.

Спогади батьків про сина

"У дитинстві та юності Володя не робив нам прикрощів, ми не мали з ним жодних проблем. Був уважливим, стриманим, запобігливим, нічим нікому не дошкуляв. Ще в середній школі у Володі прокинувся хист художника. Виконаний ним портрет Тараса Шевченка на початку 60-х років був окрасою кімнати-музею, присвяченого ювілею геніального поета. Відвідувачі дуже схвалювали роботу учня 8-го класу. Можна припускати, що, якби не скрипка, то Володя став би непоганим художником. Та музика міцно тримала його в своєму полоні, вона стала шляхетною пристрастю його життя", – йдеться у спогадах батька на сайті Сторінки пам’яті Володимира Івасюка.

Мати Софія Івасюк не залишила своїх спогадів про сина (крім невеликого фрагмента). Важка хвороба не давала їй можливості зосередитися на минулому. Сидячи у великій квартирі на вулиці Маяковського в Чернівцях, мати композитора розкладала перед собою альбоми фотографій, у кожному – сотні світлин. І знову й знову розглядала їх. Одного разу вона сказала: "Те, що я мала найдорожчого в житті, я втратила". 

Фото: ivasyuk.org.ua

Василь Зінкевич,  народний артист України, перший виконавець пісень Івасюка, захоплювався талантом композитора.

"Який би не був швидкоплинний час, як би він не забирав нас у свої хвилі, ми постійно будемо звертатися до творчості Володимира Івасюка. Він мав талант цементувати навколо себе однодумців. Це нікого не ображало, хоч ми й були майже однолітки. Особливим було його ставлення до Софії Ротару – любив її надзвичайно. Власне, для неї писав. І вона співала голосом Володі Івасюка", – казав Зінкевич.

Похорон, який перетворився на акт непокори

Ховали Володимира Івасюка 22 травня. Дубову труну, прибрану гілками калини й вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль і на плечах несли від оселі до самого Личаківського цвинтаря. Хоча про час і місце похорону ніде не повідомлялося, це була небачена на ті роки процесія, до п’ятдесяти тисяч людей. Поряд із цим це була непокора владі, адміністрації, судовим органам. 

Фото: chas.cv.ua

Як пишуть на сайті про життя і творчість Володимира Івасюка, того дня жодної квітки у Львові не можна було знайти. 

"Усі вони там –  для Володі, останні живі квіти його останньої весни. Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика – Оксана".

Фото: chas.cv.ua

Розповісти детально про все, зізнавалася в інтерв'ю 2017 року Оксана Патик, не могла не лише через місяць чи рік, а навіть і через десятки років.

"Усе вийшло якось випадково. Принаймні тоді так виглядало. Хоч з роками починаєш розуміти, що випадкові речі в нашому житті є зовсім не випадковими. Усі чекали Софію Ротару. Похорон затримувався. Родина та близькі покійного Володі Івасюка сподівалися, що саме Софія піде на чолі траурної процесії й понесе Володин портрет… Софія Михайлівна з ансамблем "Червона рута" перебувала в гастрольному турі на Далекому Сході. У ті часи скасувати концерти було рівносильно зраді Батьківщини. 

Ми ж цього не знали і не могли знати. Якби то нинішні можливості зв’язку… Звісно, що дерев’яного хреста попереду тоді нести не можна було, озвірілі комуністи та їхні боси цього би просто не дозволили. Було підготовлено портрет Володі у миртовому вінку…"

Траурна процесія, пригадувала пані Оксана,  розтягнулася на кілька кілометрів, а на Личаківському цвинтарі стільки людей на похороні, мабуть, ще не було.

"До нього від помешкання Володі йти пішки від сили хвилин 15, а видавалося, що йшли півтори години. Весь транспорт зупинився. Ніде не було видно жодного міліціонера. На тротуарах, узявшись за руки, стояли в ланцюгу молоді хлопці, охороняючи похорон. Усюди, де було можна бачити процесію, охочі це робили: з дахів будинків, балконів, дерев…".

Фото: mapio.org

Могилу Володимира Івасюка тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні дозволу на встановлення 10 років.