"Сальва гранатів між стрілецькі стоянки": 106 років тому загинув Омелян Левицький

Про українського воїна розповідає "Еспресо.Захід". 

Майбутній січовий стрілець народився 31 липня 1875 року у Коломиї на Івано-Франківщині. Здобув юридичну освіту і певний час, до 1912 року, працював адвокатом спочатку в Турці, а згодом у Долині. 

Омелян Левицький був членом української національно-демократичної партії, яка відіграла важливу роль у створенні ЗУНР. Він входив до керівного ядра організації, що називалося Народним комітетом. 

Вже у серпні 1914 року Левицький стає активним учасником Легіону Українських Січових Стрільців. Спочатку командує чотою, а згодом і сотнею. Він встиг відзначитися у запеклих боях між річками Стрипою і Серетом у 1915 році, де українським січовим стрільцям вдалося зупинити ворога.

У грудні 1916 року поручик Омелян Левицький стає командиром Гуцульської сотні УСС, разом із якою бере участь у боях в околиці полонини Кирлибаби (територія сучасної Румунії). Саме там 23 березня 1917 року і завершується його життєвий шлях. Про події того дня писав у своїх спогадах підхорунжий Михайло Горбовий.

"Прибула на позицію нова австрійська батарея, здається 4/ХІІ, і стала встрілюваться на московську позицію. В той час, саме в обідню пору, працював сотник Левицький з одним стрільцем біля викінчення своєї землянки, хованої у скалі, яка мала чудову охорону від ворожих гранатів. Нараз перед стрілецькою позицією, над яром, тріскають австрійські шрапнелі цілої батареї. Друга сальва тріскає майже над самими стрілецькими становищами. В тій хвилині стрільці дають відповідні знаки ракетами, та це нічого не помагає. За шрапнелями паде сальва гранатів між стрілецькі стоянки, від яких падуть трупом з розчерепленою головою сотник Омелян Левицький і чура-стрілець [Володиславський]. Ще одна сальва шрапнель-ґранатів – і батарія перестає стріляти, начеб лише для цього тут прийшла, щоб сповнити цей злочин. Стрілецтво було страшенно обурене, і небагато бракувало, щоб залишило було окопи і кинулося провчити як слід отих гармашів-вбийників. Лише завдяки старанням старшин удалося вспокоїти розлючене стрілецтво", – згадував він той день.

Підхорунжий називав сумним та прикрим для українського січового стрілецтва день, коли вони змушені були провести Омеляна Левицького в останню путь. А поховали його на цвинтарі села Кирлибаба 25 березня 1917 року за присутності не лише січових стрільців, але й великої кількості австрійських військових.

"Похорон був величавий, начеб Австрійці хотіли своєю чисельною участю затерти перед стрілецтвом вражіиня цієї трагічної смерти їхнього сотника, начеб хотіли змити із себе вину", – писав Михайло Горбовий.