Пророцтво Леха Валенси. Блог Ігоря Гулика

Чому? Та тому, що це нестандартний, як за нинішніми мірками, політик, який "народився" у повсталій гданській корабельні, і за небувало короткий час про пересічного електрика стало відомо не тільки усій Польщі, але й світові. А 1990-го на перший постсовєтських виборах цей чоловік здобув у другому турі 74,25 відсотка голосів поляків.

Тому йому та його політичним передчуттям таки варто довіряти. Тож коли Валенса в інтерв'ю Le Figaro заявив, що усі ми маємо допомогти десяткам поневолених народів Росії повстати за свою свободу, — його думка одразу зрезонувала зі світовими трендами. Бо інакше Росія не припинить своєї агресивної імперської політики. Щобільше, він каже, що населення нинішньої Російської Федерації має зменшитися до 50 млн. І не шляхом геноциду, винищення, а власне через те, що трухлява імперія сама мусить розвалитися на низку незалежних суверенних країн.

Усі передумови для такого сценарію вже навіть перезріли. Москва щораз слабше впливає на процеси в регіонах, а війна проти України лише поглибила цю прірву. Влада в "глубинці" тримається на засиллі ефесбешних губернаторів, корупції, що пронизує все російське суспільство аж до самого "дна", та інфантильності "низів", яка, однак, приховує, як будь-яке "мовчання мас", вибухову здатність. Особливо коли "холодильник" у результаті західних санкцій переможе "телевізор". І коли потік чорних мішків з трупами загиблих у путінській "спецоперації" бурятів, дагестанців та інших "інородців" увірве збочений пропагандою емоційний зв'язок "глубінного народа" з "вождьом".

Перші ластівки відцентрових рухів вже давно прилетіли. Пам'ятаємо "сепаратистські", з точки зору Кремля, рухи в Татарстані, Башкортостані, Республіці Саха, в так званій Уральській республіці та на Далекому Сході. Свого часу мешканці цих регіонів надто буквально зрозуміли заклик Бориса Єльцина про те, що, мовляв, "беріть суверенітету, скільки заманеться".

Піком національно-визвольної боротьби народів стали війни незалежної Ічкерії. Хоча чеченський народ, не в останню чергу, через колаборантів, зазнав фіаско, але уроки північнокавказьких баталій не минули даремно. Москва, у всякому випадку, зрозуміла, що втримати поневолені нації їй не вдасться винятково силою. Тому, у випадку Чечні, заваливши трупами своїх "визволителів" та ічкерських повстанців вулиці Грозного, знищивши десятки аулів, вдалася до банального підкупу колаборантських "еліт". Тепер і вони самі, — зокрема Кадиров, — можуть перерости у проблему для Кремля.

З актуальніших новин – травнева. Представники шести національних рухів виступили з публічною заявою про створення Ліги вільних націй – політичної платформи з метою деколонізації народів Російської Федерації та набуття її суб’єктами реального суверенітету. Ініціатива об’єднала башкирських, бурятських, інгушських, калмицьких, ерзянських та удегейських активістів. Чим не Антибольшевицький блок народів, ініційований ОУН (р) 1943 року?

У своєму маніфесті "сепаратисти" вказують імперському центру на всі кривди, спричинені їхнім народам упродовж колоніального минулого. Гадаю, що звірства окупантів у Бучі, Ірпені значною мірою вплинули на "прокидання" історичної пам'яті народів Росії, нагадавши їм методи, якими послуговувалися московські верховоди – від Івана Грозного до Сталіна і його наступників.

В окупованому українському Криму набуває розмаху "Рух жовтих пов'язок". Активісти поширюють листівки з фотографіями протесту кримчан 26 лютого 2014 року та гаслами "Крим – це Україна. Ми повертаємось!", "Крим – Україна. Не тільки з 1954, а завжди!", і "Час спротиву! Час боротися! Час додому". Зрозуміло, що деокупація Криму та Донбасу стане неабияким прикладом шляху до незалежності у самій картковій федерації.

Найцікавіший момент полягає у тому, що національні громадські активісти в Росії говорять в унісон зі світовими політиками. Бо розмову довкола "облаштування Росії" (ох цей Солженіцин!) почав не Валенса. Вона триває фактично з перших тижнів війни, коли стало зрозуміло, що бліцкриг Путіна провалився, коли навіть найпесимістичніші політики в європейських столицях втямили, що Україна дасть собі раду з "другою армією" світу.

Звісно фіаско Росії тільки прискорить дезінтеграційні процеси у ній. Звісно, що у західних столицях здають собі справу у тому, що будь-яке проміжне перемир'я буде вагітним наступною війною – і не тільки проти України, але й вже безпосередньо торкнеться НАТО. Тому найдалекоглядніші з них, як от Борис Джонсон, наполягають на депутінізації, денацифікації, демілітаризації ерефії. А радник урядової комісії США з безпеки та співробітництва в Європі Пол Массаро вже сьогодні відверто говорить про те, що Україна мусить завдавати вогневих ударів по Росії, аби, по-перше, унеможливити терористичні обстріли своєї території та цивільного населення, а, по-друге, готувати плацдарм для майбутнього наступу.

Так, очевидно, розпад Росії може спричинити хаос і некеровані міграційні процеси. Це вже було після "октября" 1917-го, коли за висловом Володимира Винниченка, Київ "заполонило московське сміття". Мусимо готуватися й до такого сценарію. І знову знадобиться мудрість Валенси: "Свобода – це їжа, яку потрібно з особливою обережністю ділити поміж людей, що дуже зголодніли за нею".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.