На шостому дні повномасштабного російського вторгнення, психологи уже можуть сказати, як батькам, що разом із дітьми перебувають в укриттях, дати раду дитячому стресові і страхам, про що з дітьми в такі моменти говорити.
"Еспресо.Захід" поцікавився такими порадами в дитячого підліткового психолога Олени Петрушкевич.
Як закцентувала Олена Петрушкевич, універсальної поради насправді немає, бо діти дуже по-різному на стрес реагують. Та й не може бути, бо в дітей, які чули тривожні сирени, а потім тишу, і в дітей, які після сирен чули звуки вибухів, досвід стресу різний. А отже різний рівень тривожності і різні реакції. Дитина, яка вже має набутий переляк стосовно таких ситуацій, можливо, й не потребує під час перебування в укритті жодних розмов. А радше – міцних обіймів, тихеньких лагідних слів на вушко чи звуків улюбленої пісеньки. Можемо тихенько на вушко повторювати з нею кольори, разом придумувати десять варіантів звучання її імені й інше. Важливо, що навіть у десять років дитина, яка за мирного життя уже вважає себе дорослою, при стресовій ситуації реагує, як маленька – готова сісти мамі чи татові на коліна, прагне, щоб її обійняли і може слухати і про кольори, і варіанти свого імені й інше. Коли дитина настільки переляканою не є, а їй треба цей час висидіти, то треба шукати спосіб включити дитину у щось мирне і їй знайоме. І
"Знову ж таки – універсальних рецептів не існує, – каже Олена Петрушкевич – Я бачила дітей, які долають свій стрес зануренням у себе. Тобто вони не хочуть, щоб з ними розмовляли, а сісти окремо і малювати, вирішувати приклади. щось писати… Коли мова про дорослих, то таке самозаглиблення ми називаємо своєрідною медитацією. А є діти, які – навпаки – вже дуже включені і просто не здатні бодай хвилину всидіти на місці. Вони войовничі, можуть бути занадто гучними, активні. намагатися їх в дану мить осмикувати – це створювати додатковий стрес. Для таких випадків добре мати папір, який, добре зім'явши, запропонувати дитині з усією силою кидати в стіну, чи потрапити тим папером в виямку на стелі і так далі. Від цього ніхто і ніщо не постраждає, а непотрібні емоції дитина випустить. І якщо хтось плаче, то нехай плаче – це теж спосіб вивільнити емоції. Не заспокоюйте, а обніміть зі словами любові. А ще скажіть: хочеться плакати, то поплач. І слізки рано чи пізно закінчаться. Якщо ж мова йде про істеричну реакцію дитини, тоді її бажано відволікти, погладити, потерти добряче по спині, щоб дитина це відчула і зняти стрес"
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.