Про нетактовні питання, кохання й соцмережі

Більшість людей у таких випадках зніяковіли б та не знали б, що сказати у своє виправдання. Але чи варто взагалі відчувати сором за питання, які стосуються лише вас особисто? Чому в нашому сучасному світі досі існують нетактовні питання щодо заміжжя, партнера чи партнерки та іншого?

Про безглузді запитання від родичів, поведінку в соцмережах і кохання "Еспресо.Захід" поспілкувався з Юлією Британ, молодою дівчиною, яка працює у сфері маркетингу та неодноразово стикалася зі схожими ситуаціями в житті.

"Запитувати мене про майбутнього хлопця почали з 16-17 років, і це були переважно родичі. І досі можу отримати такі питання у свій бік, – каже Юлія. – Я стараюсь одразу "стОпити" стосовно таких питань і розставляти власні межі, за які заходити не можна. 

Дивно, але от від знайомих рідко чую таке. Можливо, тому, що ніколи такого не питаю в них. І можливо, вони розуміють, що я не така людина, в якої можна таке запитати.

Мені дуже не подобається, коли говорять, що людина – це половинка когось. Я не погоджуюся з цим, адже ми насправді всі повноцінні. Та й для якісного життя не завжди потрібно мати когось. Звичайно, коли в твоєму життя з'являється кохана людина – це добре. Та потрібно розуміти, що не в усіх так трапляється. От до прикладу, якщо ти навчишся їздити на велосипеді – це буде дуже круто, але якщо тобі цього не вдасться, ти ж від того будеш не менш щасливим, правда?"

Що варто робити тим, хто часто потерпає від схожих питань?

Раджу не звертати увагу на інших. Краще спробуйте вкладати в себе максимально, тобто робити те, що давно планували, але завжди відкладали через різні незрозумілі причини. Подорожуйте, витрачайте вільний час не на роздуми "чому в мене немає хлопця", а на улюблене заняття. 

Інколи навіть дивує поведінка людей, які кажуть: "немає коханої людини – буду страждати". Такі вислови свідчать про нелюбов до себе. Погодьтеся, щоб хтось тебе любив і ти зміг/змогла любити, потрібно полюбити, у першу чергу, себе. 

А що для тебе означає любити? 

Це коли доволі часто думаєш про кохану людину, це про турботу та довіру, коли дивишся в очі й бачиш там не просто колір, а глибину. 

Скажу відверто, не вірю у кохання з першого погляду. Нам можуть симпатизувати хлопці та дівчата зовнішньо, але це симпатія і все. Та й для мене зовнішність – це зовсім не показник. Щоб відчувати справжнє кохання, потрібно щось потужніше, глибше. Потрібно дізнатися про людину більше, чи ви "на одній хвилі", чи ні, про її принципи і цінності, поспілкуватися на різні важливі теми й не тільки. 

Чому ти ніколи не висвітлювала б своє особисте життя у соцмережах? 

У людини має бути межа й певний обсяг того, чого не потрібно висвітлювати. Саме тому я навіть половини свого життя не демонструю в соцмережах. І, як на мене, це адекватна поведінка. Рідко показую свою сім'ю у соцмережах. Ніколи не записую сторіс із братами, мамою чи татом, ніколи не записую смішні ситуації, хоч для особистого архіву це роблю. І це не тому, що не люблю свою сім'ю чи у мене з ними погані стосунки. Ні. Просто, якщо я знаю, що людина проти того, аби її показували в інтернет-просторі, то не робитиму цього.

Ніколи не виставлю в соцмережі свій емоційний стан, тобто коли мені погано чи сумно, бо вважаю, що такі моменти стосуються тільки мене. Понад те, не потребую говорити усьому світу, що когось люблю. Мені здається, що коли людина любить і для неї це важливо, то про це не потрібно кричати на кожному кроці. До того ж, життя така штука, де ніщо не є вічне. І, наприклад, якщо я сьогодні люблю, то це не означає, що любитиму так само і завтра. І от висвітлювати таке в соцмережах, де сьогодні у мене так, а завтра все по-іншому – це не ок.

Читайте також: книга Ірена Карпа "Як виходити заміж стільки разів, скільки захочете". Про що і для кого книга.

Я краще виставлю фото природи чи чогось атмосферного, ну, або ж якийсь соціальний меседж. От десь місяць тому сфотографувала квіти, які купила мамі просто так. І відразу подумала: чому б не виставити їх у сторіс? Адже як часто ми, коли виростаємо, через різні справи, роботу, проблеми та інше забуваємо про батьків. Тим сторіс я хотіла донести загалу, що важливо дарувати увагу найріднішим. Знаю, що комусь це може відгукнутись, і на одну щасливу маму може стати більше. 

Як ставишся до того, що підлітки зараз майже все висвітлюють у соцмережах?

Ну, для них соцмережі – це як для нас був щоденник. Вони народилися в час технологій і без соцмереж не уявляють свого життя. Крім того, соцмережі – це для них метод, вони так говорять і їх чують.

Підлітковість – це коли будь-яка проблема здається катастрофою. І зазвичай занадто особисті сторіс чи пости підлітків – це крик про допомогу. Бо ж у когось можуть бути проблеми з батьками, а в іншого немає близьких друзів. Тому батькам потрібно більше слідкувати за життям своїх дітей і встановлювати тісніший зв'язок.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.