Повстанці відбили 11 атак і вирвалися з оточення: легендарний бій відділу УПА "Галайда І" біля Жовкви 1945 року

Навесні 1945 року, коли бойові дії в Європі добігали завершення, на території заходу України радянські війська проводили масштабні операції проти українського підпілля.

Секретар Волинського обкому КП(б)У І. Профілатов у своїй таємній інструкції зазначав, що  доручення Сталіна покінчити з українським підпіллям до 15 березня 1945 року не виконано. А тому з Волині на Львівщину скерували нові бригади внутрішніх військ НКВС, які з попередньої дислокації у Красному, Заболотцях, Ожидові та Бродах п’ятьма колонами почали марш на захід.

Уже 21 березня радянські підрозділи вийшли в район дій сотні УПА "Галайда І". Війська прочісували місцевість, намагаючись виявити повстанців і взяти їх у кільце. До операції залучили значні сили — за різними даними, йшлося про кілька тисяч бійців внутрішніх військ НКВС і частин Червоної армії.

фото: Український інститут національної памʼяті

Просування відбувалося організовано: підрозділи рухалися колонами, зупиняючись на ніч, а зранку продовжували рух. Таким чином радянські війська поступово звужували район пошуку.

Інформація про наближення сил НКВС стала відомою повстанцям. Розуміючи, що облава неминуча, сотня під командуванням Василя Василяшка на псевдо Перемога почала підготовку до бою.

Підрозділ, який налічував 167 бійців, зайняв позиції поблизу невеликих гаїв біля відкритої місцевості — так можна було контролювати підступи і першими виявити ворога.

22 березня на світанку почалася облава. Як стало пізніше відомо, в ній брали участь понад 6000 вояків внутрішніх військ НКВС, а також нещодавно мобілізовані солдати. Йшли вони кількома лавами: попереду новоспечені вояки, а за ними чекісти. Близько 11:00 передові підрозділи радянських військ вийшли просто на позиції УПА й одразу потрапили під щільний вогонь. Повстанці відбили першу атаку, перша група облавників майже вся загинула. На зміну їм прийшла численна підмога, яка зуміла оточити повстанців. За годину безперервного бою сотник Перемога дістав поранення в груди, але продовжував керувати боєм. Після двогодинного жорсткого, часом рукопашного зіткнення, облавники відступили й припинили атаки.

фото: galinfo

У полуденній тиші сотник Перемога наказав чоті Ігоря залишитися на позиціях, щоб у потрібний момент прикрити прорив двох інших чот.

Під вечір радянські війська відновили наступ, відкривши мінометний вогонь. До сутінків тривали запеклі бої. Скориставшись моментом, чоти Сивого та Лісового під прикриттям бійців Ігоря змогли прорватися вглиб лісу.

Облавники вирішили, що до повстанців підійшло підкріплення, і почали відступати. Невдовзі з оточення вийшла й чота Ігоря, приєднавшись до основних сил сотні "Галайда І".

У бою біля села Зіболки радянські війська втратили 480 бійців і мали кілька сотень поранених. Лише 23 березня у Жовкві поховали 38 офіцерів, серед яких — двоє полковників і троє майорів.

Повстанці відбили 11 атак і зуміли вирватися з кільця. Загинули 40 вояків УПА, ще 18 були поранені. Жоден із них не потрапив у полон живим.

Зберігся і трагічний спогад про двох братів-повстанців. Один із них був смертельно поранений і попросив іншого застрелити його, щоб не потрапити до рук ворога. Той виконав прохання.

Після лікування до командування сотнею повернувся Василь Василяшко — Перемога. Згодом його відзначили Бронзовим Хрестом бойової заслуги та присвоїли звання хорунжого УПА.