Розпусна королева Бона та її скарби: історія й легенди неприступного Кременецького замку

"Еспресо.Захід" розповість історію Кременецького замку, яка тісно пов’язана з бурхливими подіями середньовіччя та часів козацьких воєн, що формували долю цього краю.

Історія виникнення неприступної фортеці

Перші укріплення на Замковій горі, як ще називають гору Бона, з’явилися за ранніх часів Київської Русі, ймовірно, у VIII-IX століттях. Проте перша достовірна згадка про Кременець як укріплене поселення датується 1226 роком у Галицько-Волинському літописі, коли угорський король Андраш II марно намагався захопити місто. 

У XIII столітті, коли Галицько-Волинське князівство перебувало на піку своєї могутності, замок став важливим оборонним пунктом на західних рубежах Русі.

Особливо вражає стійкість Кременецького замку під час монголо-татарської навали. У 1240–1241 роках величезні війська хана Батия, що спустошували Русь, не змогли здобути фортецю. У 1255 році ханський воєвода Куремса також зазнав невдачі. 

Проте в 1261 році замок спіткала трагічна доля: за наказом монгольського полководця Бурундая волинський князь Василько Романович змушений був розібрати укріплення як умову мирної угоди. Відбудова розпочалася лише наприкінці XIII століття за ініціативи князя Мстислава Даниловича. Тоді периметр фортеці значно зріс – у чотири рази.

Згодом, у XIV столітті, замок відновлювали руські та литовські князі, зокрема Любарт, Вітовт і Свидригайло.

Архітектура замку: зазнав кількох перебудов

Кременецький замок був зведений із місцевого каменю-вапняку, що забезпечувало його міцність і гармонію з природним ландшафтом. Розташований на вузькому плато гори (65 метрів завширшки та 135 метрів завдовжки), він мав природну перевагу завдяки стрімким схилам, які ускладнювали доступ ворогам. Спочатку укріплення складалися з дерев’яних стін і земляних валів, але з XIII століття їх замінили кам’яні мури.

У XV–XVI століттях замок зазнав значних архітектурних змін. Було зведено надбрамну Шляхетську башту, оборонні мури, а також викопано криницю завглибшки 80 метрів (хоча до води так і не дісталися, тому використовували цистерни для дощової води). 

У XVI столітті, за правління польської королеви Бони Сфорци, замок перебудували в ренесансному стилі: тут з’явилися князівські палати, приміщення для гарнізону, арсенал, порохові склади та гармати на мурах. Два заїзди з вежами забезпечували доступ до фортеці, а готична арка надбрамної башти додавала естетичної вишуканості.

Війни та занепад фортеці 

Історія Кременецького замку сповнена боротьби за владу. У XIV столітті, коли Галицько-Волинське князівство занепадало, за нього змагалися Польща, Угорщина та Литва. 

У 1536 році польський король Сигізмунд I Старий подарував замок своїй дружині Боні Сфорці, яка володіла ним до 1556 року. Саме за її правління фортеця сягнула піка своєї оборонної та архітектурної слави. Бона укріпила замок, перетворивши його на неприступну твердиню, що вражала сучасників: ревізори 1552 року зазначали, що з долини до мурів неможливо дістати навіть стрілами.

У XVII столітті, під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, замок став ареною запеклих боїв. У 1648 році козаки Максима Кривоноса після шеститижневої облоги здобули фортецю – це був перший і останній раз, коли вона впала. 

Цей великий штурм залишив по собі значні руйнування, а загиблих, за легендою, поховали на П’ятницькому цвинтарі у Кременці. Кажуть, їх було кілька тисяч.

Тож після 1648 року Кременецький замок втратив своє стратегічне значення. Руйнування, завдані війною, не відновлювали, і фортеця поступово занепадала. 

У XVIII столітті, коли регіон відійшов до Австрійської імперії після поділів Речі Посполитої, замок остаточно втратив військову функцію. У XIX столітті він уже стояв у руїнах, а його каміння частково розбирали місцеві жителі для власного будівництва.

Теперішній стан замку 

Сьогодні Кременецький замок – це мальовничі руїни, що зберегли тільки частину своєї колишньої величі. 

До наших днів дійшли залишки надбрамної Шляхетської башти з готичною аркою, фрагменти бічних мурів завтовшки 2–3 метри та висотою 8–12 метрів, а також вежа над новим домом. 

У 2011 році місцева влада розпочала спроби поступової відбудови, але брак фінансування та чіткого плану не дозволили реалізувати амбітну ідею.

Нині замок є популярною туристичною пам’яткою, частиною Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. З вершини гори Бона відкриваються захопливі краєвиди на Кременець і долину річки Ікви, що робить це місце ідеальним для любителів історії та природи. Залишки замку продовжують безмовно нагадувати про легендарні сторінки минулого цього краю.

Легенди Кременецького замку

Давній Кременецький замок оповитий численними легендами, які додають йому таємничості та привабливості. Більшість із цих переказів пов’язані з королевою Боною Сфорцою, яка володіла замком у XVI столітті, а також із драматичними подіями, що відбувалися навколо цієї фортеці.

Скарби королеви Бони

Одна з найпоширеніших легенд стверджує, що королева Бона, покидаючи Кременець у 1556 році після смерті чоловіка, короля Сигізмунда I, не змогла забрати всі свої багатства до Італії. Кажуть, що вона сховала частину скарбів у таємних підземеллях замку або в глибокому колодязі, який так і не дістався до води (його глибина сягає 80 метрів). За переказами, в колодязі на глибині 25 метрів є загадкові сходинки, а на 40 метрах – грот, де й можуть бути заховані коштовності. 

Звісно, що легенди також говорять про розгалужену мережу підземних ходів під замком, які нібито з’єднували його з містом або навіть іншими фортецями. 

Розпусна та жорстока королева Бона 

Бона Сфорца, відома своєю красою, розумом і владним характером, у легендах часто постає як розпусна правителька. Чоловік був далеко і жив у Кракові, тому кажуть, що "любовні апетити" королеви були настільки великими, що при замку тримали цілий чоловічий гарем! 

Також королева постає в легендах як жорстока жінка, яка готова була вдаватися до інтриг задля досягнення своїх планів. Зокрема, кажуть, що вона зжила зі світу двох своїх невісток, бо ті не мали відповідного родового походження й суперечили її політичним планам. 

Інша моторошна легенда розповідає, начебто королева уклала угоду з самим дияволом, який пообіцяв їй вічну молодість. Умова була страшною: Бона мала приносити в жертву молодих дівчат, а їхньою кров’ю наповнювати ванни, в яких купалася, щоб зберегти красу. Кажуть, дівчат скидали з замкової вежі на гострі стовпи, які стояли внизу і по яких стікала кров у ванну королеви… Ця легенда, ймовірно, є відлунням реальних чуток про її суворе правління та конфлікти з місцевою шляхтою, що закріпило в народній уяві за Боною образ "кременецької відьми".

Дівочі скелі

Неподалік Кременця є місце, відоме як Дівочі скелі, яке також пов’язане з легендою про замок. За переказом, під час одного з татарських набігів (можливо, у XV столітті) група місцевих дівчат, рятуючись від полону, зв’язала свої коси й кинулася зі скель, обравши смерть замість ганьби. 

Привиди замку

Після зруйнування замку козаками Максима Кривоноса в 1648 році з’явилися розповіді про привидів, які блукають серед руїн. Місцеві жителі стверджують, що вночі на горі Бона можна почути стогони загиблих воїнів або побачити тіні, які охороняють фортецю. Деякі пов’язують ці явища з душами жертв Бони, інші – з козаками й польськими захисниками, що полягли під час штурму.

Читайте також: У підземеллях захована золота карета Калиновських: історія та легенди Сидорівського замку