По-звичайному незвичні. Режисерка благодійного вертепу – про сімейні традиції та лаштування різдвяного дива

Січневе Різдво українців неможливо уявити без солодкої куті, гучних колядок і вертепу, що ходить від хати до хати з ангелами й чортенятами, "жидами" й "циганами", зі звіздарем на чолі.

Господарі домівки чи парафіяни в церкві завжди зацікавлено спостерігають за веселими акторами мандрівного театру, а проте залишають без уваги те, що твориться за кулісами злагоджено заспіваних колядок, зазубрених на пам’ять реплік і вдало підібраних костюмів.

Саме тому "Еспресо.Захід" вирішив дізнатись, як створюється справжнє різдвяне диво, в організаторки щорічного благодійного вертепу для Юрка Клюса Богдани Зінов’євої.

Богдана влаштовує благодійний вертеп для Юрка, хлопчика зі спінальною м’язовою атрофією (СМА), вже шостий рік поспіль. Проте її різдвяна історія почалася значно раніше, ще в самому дитинстві.

"У моїй родині завжди було заведено колядувати. Щороку ввечері 6 січня до хати приходило чимало сусідських дітей і всі ми під пильним керівництвом моєї бабці співали колядки й говорили різні віншівки між тим, – розповідає Богдана. – Бабця вчила нас співати усі заспіви та приспіви з її кантички (колядника. – Ред.) А як хтось фальшував, то мусив сам переспівувати ще раз. І тоді ми ходили по сусідах, нас чекали, бо ми в кожній хаті співали щонайменше по п’ять колядок".

На той час іще маленька онука могла й закуняти під столом, поки звідусіль лунали різдвяні пісні, а проте добре собі засвоїла бабусині настанови. Так, наприклад, на думку Богданиної бабці, дитяча коляда має бути без великої кількості заспівів – їх варто залишити для церковного хору. А ще віншування мають бути короткими, влучними й ефектними, бо "як задовге говорення, то ніхто його не слухає". Також бабця не вчила дітей одних і тих самих колядок з року в рік, а кожного Різдва діти співали щось нове, аби розвивати свою артикуляцію.

Читайте також: По-звичайному незвичні. Львівський стендапер про майбутнє української комедії.

А от перший досвід участі не в коляді, а саме у вертепі в Богдани трапився у школі з ініціативи її мами.

"Це був 1991 рік, дирекція школи хотіла влаштувати зимове свято. Моя мама вирішила організувати вертеп. Класна керівниця ідею підтримала, хоч директорка школи була проти, бо орієнтувалася ще на СРСР. Зрештою, вона дозволила, тож мама написала сценарій. Я їй допомагала, підказуючи, яка роль для кого краще підійде. Я ж була "жидом" і мала гарний костюм: мені пошили єврейську тюбетейку (кіпа, головний убір. – Ред.) і зробили бороду зі старої губки, пофарбованої оранжевою гуашшю".


Фото: надала Богдана Зінов'єва

Богдані тоді було 12, і відтоді вона часто грала у вертепах. Згадує, що в 1990-х не всі радо приймали в себе акторів імпровізованого театру, особливо ті громадяни, що за Радянського Союзу були при партійних справах.

Після школи Богдана не надто мала час продовжувати традицію вертепу, бо увесь період різдвяних свят колядувала з ансамблем "Горличка". Вперше їй самотужки вдалося організувати дитячий вертеп у 36 років, коли долучилася до Пласту. Тоді, шість років тому, розпочалася традиція благодійних вертепів для Юрка Клюса.

Як організувати вертеп. Благодійні вертепи для Юрка Клюса

"Уперше ми заколядували, коли Юркові було п’ять років. Я зібрала шістьох діток і нам вдалося назбирати всього тисячу гривень. А тепер цей благодійний вертеп разом творять аж 13 родин. Минулого року ми наколядували для хлопчика близько 70 тисяч гривень", – додає Богдана.

Оскільки родини розростаються, сміється організаторка, то склад театрального колективу ніколи не є сталим. Наприклад, час від часу додаються маленькі ангелики. Так, цьогорічній наймолодшій учасниці всього чотири місяці.

До речі, саме цього року благодійний вертеп буде найчисельнішим – до його складу ввійдуть аж 24 дитини.

Богдана розказує: "Вертеп ми завжди готуємо разом. Спочатку я обговорюю з дітьми, кого вони хотіли б зіграти. Це дуже важливо, адже торішнє Чортеня цьогоріч може стати Ангелом. Треба, щоб роль відповідала внутрішньому настрою дитини. Після визначення ролей пишемо сценарій. Раніше сценарії писала я, але цього разу виставу про втрачений час творила професійна сценаристка. Потім я організовую репетиції й домовляюся, де ми будемо виступати".

Реалізувати репетицію офлайн буває складно, зізнається організаторка. Адже маленькі актори мають позашкільну зайнятість, що забирає особливо багато часу в період різдвяно-новорічних свят, оскільки саме тоді творчі колективи влаштовують звітні концерти.

"Але, на щастя, за шість років ми стали доброю спільнотою, тому кожна сім’я у вертепі відповідає за щось: хтось – за костюми, хтось – за художнє оформлення декорацій... А ще батьки дійсно включені в процес, вони працюють вдома з дітьми над їхніми ролями й тим дуже допомагають у нашій спільній справі", – зазначає режисерка.


Фото: надала Богдана Зінов'єва

Здебільшого дитяча вистава триває не довше ніж 15 хвилин. Богдана дотримується настанов бабці і вважає, що дитячі репліки мають бути хоч і доречними, проте лаконічними й динамічними – саме це викликає найкращий ефект у глядача.

Також режисерка акцентує на важливому моменті: "Ми для себе визначили, що у сценарії нашого вертепу не має бути суржику, бо стараємося з ним боротися, і якщо він є у словах "жидів" чи "циган", то у дітей виникає дисонанс: чому в повсякденні не варто його вживати, а у вертепі можна?"

Улюбленим у цій роботі для Богдани є спів і гра на музичних інструментах. А найважче організаторці дається аранжування колядок. Каже, оскільки вона ніколи не вчилася аранжувати, то іноді може помилитися, і тоді професійні музиканти її переправляють. Попри це, режисерка не планує делегувати це завдання комусь, адже робить це для своїх дітей, а тому добре знає, на що вони здатні. До слова, благодійний вертеп має в запасі аж п’ятьох скрипалів, трьох сопілкарів і трьох гітаристів.

Богдана бере участь і в самій виставі, як гітаристка. Каже, що колись, може, й приєдналася б до дорослого вертепу, але хіба тоді, коли її діти вже не потребуватимуть допомоги у створенні такого різдвяного дива.

"Для мене вертеп – це значення Різдва. Саме вертеп об’єднав навколо моєї родини стільки людей, що їх точно не вдалося б зібрати просто файною забавою, – каже режисерка. – Для мене вертеп – це люди, які віддають багато свого часу в найзавантаженіший період року і докладають багато зусиль, попри гори власних обов’язків, аби влаштувати таку різдвяну дивовижу для дивовижного Юрка".

На жаль, цьогоріч у колективі благодійного театру зафіксували кілька випадків ковіду. Через це вертеп розпочнеться дещо пізніше, ніж зазвичай – 16 січня. Перший виступ відбудеться у храмі священномученика Климентія Шептицького. Крім цього, акторів театру чекатимуть ще й у храмах Святої Софії (на вулиці І. Франка), Премудрості Божої (на вулиці Козельницькій), Успіння Пресвятої Богородиці (на вулиці Максимовича).

Читайте також: По-звичайному незвичні. Книгарка, що торгує біля пам’ятника Федорову – про заробіток, "кришування" й найпопулярніші книги.

"По-звичайному незвичні" – це проєкт від "Еспресо.Захід", в матеріалах якого розповідаємо про людей з цікавими професіями. Це історії про особливості робочих днів поза офісом, найвищі досягнення в незвичних професіях і найдрібніші негаразди, на які людина з іншого боку ширми ніколи не зверне уваги.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook–сторінку.