Письменниця Мар’яна Савка: Після Майдану і заборони російських книг почався найбільший розвиток українського книговидавництва. Спецпроєкт "Україна: Ціна Cвободи"

Від невеличкого львівського дитячого видавництва до найкращого у Європі. Засноване наприкінці 2001 року "Видавництво Старого Лева" за останні десять років зробило неймовірний стрибок і цьогоріч отримало книжкового "Оскара" – головну відзнаку Болонського книжкового ярмарку (Bologna Prize for the Best Children’s Publishers of the Year). А нещодавно у ВСЛ похвалились ще однією важливою новиною: права на видання роману англійською Софії Андрухович "Амадока" придбало одне з найбільших у світі книговидавництв Simon&Schuster (США). Засновниця "Видавництва Старого Лева" поетеса та дитяча письменниця Мар’яна Савка розповіла "Еспресо.Захід" про зміни в українському книговиданні за роки незалежності, книжковий бізнес в Україні під час війни та видання книг, які не мають комерційного успіху.

Розквіт українського книговидання розпочався після Майдану

За тридцять з хвостиком років незалежності український книжковий ринок пройшов чимало змін, трансформацій, випробувань, падінь та зростань. Нині зовсім інший книжковий ринок, ніж він був на початку 1990-х, та інший, ніж був на початку 2000-х, коли було створене "Видавництво Старого Лева". Неможливо переоцінити, який поступ зробило українське книговидання і весь креативний клас України за останні десять років. Я б сказала, що найбільший поступ був після 2014 року, після Майдану, заборони російських книг. Українські видавці почали ризикувати та заходити у ті книжкові ніші, які раніше за замовчуванням були віддані російській за мовою і за адресою літературі. 

Фото: Видавництво Старого Лева

"Видавництво Старого Лева" ніколи не видавало російських книжок, тому нам не довелося завойовувати нові ніші. Ми працювали у своїх, тих, які собі обрали від самого початку.

Єдина російськомовна книга, яка у нас вийшла, – книга Зої Казанжи, у 2014 році, яка виходила паралельно з українською версією. І це було виключно на підтримку авторки – нашої подруги, яка на той час була однією з найбільших активісток одеського Євромайдану. 
Ми видавали книги кількох українських авторів, які писали свої твори російською, відразу в українському перекладі.

Після 2012 року ВСЛ дуже змінило свій "репертуар". Це було пов’язано з приходом у компанію Миколи Шейка на посаду директора. Ми перестали бути лише дитячим видавництвом і універсалізувались. Це був фактично рестарт видавництва, після того, як ми у 2010 році почали співпрацювати з компанією Fest як із нашим інвестором. Ми фактично наново створили компанію і команду.

У перші 10 років у нас був дуже маленький колектив. Потім ми створили усі потрібні для розвитку ланки: редакцію поділили на вертикальні групи, і кожна відповідала за свій напрямок. Створили відділ промоції, відділ авторського права, розширили відділ продажу. 
Тепер у нас у рамках відділу авторського права є окрема людина, яка займається спецпроєктами спеціально для продажу за кордон. 

Фото: Видавництво Старого Лева

Для нас було важливо бути видавництвом, яке розвиває українську літературу, але при цьому є повноцінним гравцем за кордоном. Наразі ми є лідерами на ринку продажу видавничих прав за кордон. Аби розвинутись і стати повноцінним гравцем світового книжкового ринку, останні років десять ми постійно їздимо на виставки за кордоном. Нагорода, яку ми отримали цього року у Болоньї – титул найкращого видавництва дитячих книжок у Європі – це результат десяти років нашого шляху.

Під час війни кількість читачів збільшилася

Коли почалось повномасштабне вторгнення, спочатку книгарні закривались книгарні. На короткий період продаж книжок всередині країни практично зупинився. Потім він відновився і зараз ми бачимо зростання у всіх ключових гравців ринку. І це зростання кількості читачів та проданих книг – свідчення того, що українці не перестали читати. 

У зв’язку з тим, що багато людей перемістилось зі сходу на захід, ми отримали велику кількість нових читачів, нових постійних клієнтів. Дуже допомагає у цьому мережа книгарень-кав’ярень: люди часто спочатку приходять на каву, а потім купують книги.

Нині маємо багато завдань, бо мусимо бути ресурсом. Взагалі, всі підприємці, які залишились працювати в Україні, мають триматись стійко, бо якщо вони злетять з орбіти, то не зможуть бути ні для кого допомогою.

Про відмову від участі в заходах на спільних з росіянами майданчиках

Не виступати на майданчиках, де є представники РФ, – ніде не зафіксована, однак, важлива домовленість у творчому середовищі. Якщо ми прийняли цей суспільний договір – мусимо діяти спільно, інакше він не матиме сенсу. Я вважаю доцільним дотримуватися цієї морально-етичної гігієни і не виступати в подіях, де заявлені росіяни.

З іншого боку, я розумію, що втрачати майданчики – дуже складно і для нас не є позитивним. Часто організатори на наші відмови реагують "ну ок", і це місце отримують росіяни, які для них залишаються "харошимі". 

Однак можу сказати, що багато книжкових виставок чутливо підійшли до цієї теми. Скажімо, цього у Болоньї не було російських видавців, хоча ми все одно знайшли представників кількох російських видавництв, які уже представляли себе як резиденти Швейцарії, у них була змінена назва. Хоча ми розуміли, що це ті самі видавці. Тобто росіяни перефарбовуються, стають представниками інших країн. Насправді усі росіяни небезпечні, де б вони не були. 

Про ціни та цінності

Дешевої книги бути не може. По-перше, не стільки через те, що автор і художник мають на цьому заробити, щоб прожити. Книга не може бути дешевою, бо вона дорога у матеріалах. Ціни постійно зростають, бо усе це імпорт, який у нас дорого коштує.  Коли людина бере у книгарні книгу, то має зрозуміти, що у ціну закладено багато витрат: по перше, заробіток книгарні, яка в свою чергу платить оренду і зарплати працівникам. Але книгарня платить зарплату працівникам, платить оренду. Видавець з того, що залишиться, як книгарня забере свою націнку, також має роздати купу виплат, у тому числі автору, всьому творчому колективу і найбільше – друкарні. У підсумку залишається невеликий відсоток, який дозволяє працювати і видавати наступні книги. Часом люди просто не розуміють цього ціноутворення і скаржаться, що книги у нас надто дорогі.

Треба проводити освітні розмови з людьми, аби вони розуміли, що інтелектуальний контент має вартість. Якщо ми щось скачуємо безплатно в інтернеті, то або ми займаємось піратством, або сайт уже заплатив за це, взявши рекламні кошти тощо. 

Інтелектуальна праця в Україні насправді замало винагороджена, порівняно з тим, як вона винагороджується за кордоном, і все одно ми йдемо до західних цін. Нині лише невелика частина українських письменників живе лише з літературної творчості. Переважно, вони працюють як редактори, перекладачі, журналісти тощо і пишуть тоді, коли мають на це час. 

Фото: идавництво Старого Лева

На щастя, на ринку уже нема таких диких версій договорів, коли видавництво намагалось купити права на книгу на усе життя за копійки. І потім автор уже нічого не отримував, а видавці продовжували продавати його інтелектуальний контент. Автор повинен постійно претендувати на роялті від його текстів, тоді він зацікавлений у тиражах, бо тоді кожен наступний тираж дає йому заробіток.

Є книги, які друкуємо, знаючи наперед, що вони не матимуть комерційного успіху. У нас є красива серія поезії. Це ілюстровані видання, але вони видаються маленькими тиражами 400-500-1000 примірників. Зрозуміло, що вони неприбуткові. Але поезія має існувати, бо без неї література була б абсолютно неповноцінною.

Є книги "високої полиці". Розуміємо, що видати їх важливо, вони мають інтелектуальну, естетичну чи соціальну цінність, але розуміємо відразу, що прибутку вони не принесуть. Намагаємось на такі проєкти підтягувати якісь гранти, але це не завжди виходить. А є книги, які просто мусять бути надруковані.

Рекорд ВСЛ – 25 перевидань дитячої книги "36 і 6 котів"  

Перші успішні книги Видавництва Старого Лева – це серія про мумі-тролів Туве Янссон. З ними був наш перший комерційний успіх. Вони чудові за текстом. Це були книги, які запам’ятовуються назавжди. 

Фото: Видавництво Старого Лева

Нині серед бестселерів української дорослої літератури я б назвала Іларіона Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма". Вона уже тривалий час тримається у топах. Дитячі книги Галини Вдовиченко про котів також тримають у топах тривалий час і сумарний їх тираж дуже великий. Наприклад, "36 і 6 котів" – уже перевидавався 25 разів накладами по 3-4 тисячі примірників. 

Чим заповнити полиці, звільнені від російських книжок

Колись нас вдома теж була типова домашня бібліотека світової класики у кольорових палітурках. Це те, від чого не треба відмовлятись, але треба переводити в україномовний контент. Дюма не перестав бути французьким письменником, який для нас цікавий. Але це має бути Дюма українською мовою. Він на ринку є. 

Чимало видавців взялись за видання світової та української класики. І це класно, бо це – база. Ми маємо знати і французьку літературу, і британську, і американську тощо. Російську я б поставила на паузу до часу, коли Росія серйозно спокутуватиме свої злочини, зараз про неї навіть не варто згадувати – бо вона належить нації, яка вбиває. 

Маємо відроджувати українську класику. Зокрема, твори, які виходили на початку минулого століття, і розстріляне відродження. Маємо знати Підмогильного, Хвильового, Косинку, – авторів, які були жертвами минулого століття. Але так само маємо знати наших авторів, які уже стали класиками сучасності: Шкляра, Матіос, Забужко, Вдовиченко, Кононовича, Андруховича і багатьох інших. Тобто ті люди, які ще активні у літературі, але уже мають у своєму доробку чималі здобутки. 

Не варто забувати про молодь, яка активно розвивається і пропонує щось класне і цікаве. Наприклад, у нас з’явилась молода авторка Євгенія Кузнєцова. Вона настільки подобається читачам, що її книжка "Спитайте Мієчку" фактично відразу стала бестселером. Зараз вийшла книжка Рустема Халіла, кримськотатарського письменника, про містичні події у києві "Часу немає". Вона настільки класно, легко, кінематографічно написана, що читач не може відірватися від тексту. Такої літератури у нас достатньо і її з’являтиметься все більше, – не треба боятись відкривати для себе нові імена.