Про це повідомляє музей етнографії та художнього промислу, інформує Еспресо.Захід
Від 16 червня, нарешті, запрацює після вимушеної перерви через війну постійнодіюча етнографічна експозиція "Традиційно- побутова культура українського села кін. 19-20 ст" у Музеї етнографії та художнього промислу. Мова про відновлену можливість побачити усе багатство української культури, подане через календарну обрядовість і в розрізі усіх етнографічних регіонів України із заходу на схід.
Властиво, цю експозицію перенесли з Музею етнографії та художнього промислу за адресою пр. Свободи, 15, до палацу Любомирських на площі Ринок ще в 2016 році, вирішивши, що твори народної культури у більш камерних приміщеннях анфіладного плану (де можна послідовно цю експозицію розгорнути) почуватимуться затишніше, ніж у пишних залах колишньої Галицької ощадної каси. Натомість збірка європейських меблів у стилях готики, бароко, рококо тощо (яка презентувалася у палаці Любомирських раніше) перемандрувала туди, де презентується європейське декоративно-ужиткове мистецтво, фарфор та колекція годинників ХV-ХІХ століть, яку вважають однією із найцінніших у Східній Європі та найбільшою в Україні.
Отож цей переїзд дав вагомий привід експозицію українського мистецтва суттєво оновити, врахувавши всі запити сучасного часу. Адже вона датувалася ще 1951 роком. Карантин 2020-го року дав можливість втілити замислене в життя.
"Ми вирішили розкласти ідею оновлення на три блоки, - розповідала нам тоді провідний зберігач фонду народної вишивки і водночас людина, котра стала основним ідейним натхненником оновленої експозиції Оксана Багнюк-Кайда, - показати календарну обрядовість українців (Різдво, Великдень, знаковий для наших країв день св. Юрія, Івана Купала та обжинки – власне, з чого у цих залах і стартували), заняття та промисли українців (що – завдяки карантину – нарешті, завершили) та сімейно-родинну обрядовість. Важливо, що представляємо не лише традиції, побут, мистецтво та ремесла заходу держави, а всієї України. А вони справді дуже цікаві. Приміром, ви знаєте, чому в давніші часи багато де в Україні робили глечики в людський ріст? Не тільки, щоб у них щось зберігати – скажімо, зерно. А саме так часто-густо підмайстер гончаря мав заявити про свою майстерність і готовність працювати самостійно: він випалював такий глек ( що мав ручки), залазив у нього і його приятелі мали глек разом із ним якусь відстань пронести. Якщо ручки не відпадали, нічого не руйнувалося – всі тішилися появі нового професіонала…Я зараз теж дуже тішуся і відчуваю гордість. Адже ми з моїми колегами таки це зробили: зали, де представлені заняття, промисли та культура українців, нарешті, отримали достойну крапку"