"Після першого польоту не могла працювати два тижні", – львів’янка про роботу бортпровідницею у Дубаї

"Еспресо.Захід" розпитав у бортпровідниці про те, як виглядають її робочі будні та те, чому літати таки варто.

Як ви влаштувалися на роботу у Дубаї?

На той час, 6 років тому, мій хлопець, тепер вже чоловік, працював там. Саме він запропонував мені спробувати себе у ролі бортпровідниці. Оскільки довший час перебувати в ОАЕ можна лише за робочою візою, то це був найкращий вихід, щоб бачитися з ним частіше. Тож я поїхала на відбір у Київ, де мені запропонували пройти стажування вже у Дубаї. Я тоді ще навчалася в інтернатурі, тож переїхала в ОАЕ через кілька місяців.

Де навчають на бортпровідниць?

У нас було два місяці досить інтенсивного навчання від авіалінії. Курс занять поділявся на чотири блоки: авіаційна безпека за нормальних обставин, авіаційна безпека за надзвичайних ситуацій, базове медичне тренування та сервіс.

Так, під час першого блоку ми вивчали наші стандартні обов’язки. Наприклад, нам розповідали про все, що стосується кабіни пілота. Після того ми проходили надзвичайні ситуації: пожежа, аварійна посадка на воду чи на землю.

Другий блок більше стосувався безпеки на борту. Ми дізналися про алгоритм дій у разі, якщо літак викрали, якщо є загроза саботажу чи замінування. Наступним ми проходили мінікурс з медичної допомоги. Тобто нам розповіли що робити, якщо на борту пологи або, якщо хтось помер. У розпорядженні бортпровідників є різні медичні валізки, які ми відкриваємо у тому чи іншому випадку. За одних обставин ми можемо впоратися із загрозою самі, за інших – мусимо телефонувати до медиків на землю, щоб вони дали нам чіткі інструкції.

На останок вчилися сервісу, тобто наших безпосередніх обов’язків у повітрі. Після кожного блоку ми складали іспити. Наприклад, на спеціальному симуляторі тобі "влаштовують" пожежу в багажному відсіку й ти, вдаючи, що працюєш, мусиш продемонструвати свої дії у такій ситуації.

Навчалися ми 5 днів на тиждень, з неділі по четвер, адже в ОАЕ вихідні – це п’ятниця та субота. Оскільки заняття стартували о 07:00, а до цього часу потрібно було повністю зібратися, то прокидалася я дуже рано, о 03:30. Після курсу занять та успішно пройденого контролю я отримала ліцензію та розпочала свої польоти.

Як пройшов ваш перший рейс, куди ви летіли?

Мій найперший рейс був до Дюссельдорфу (Німеччина), але я на ньому насправді ще не працювала. Оскільки заведено, що перед початком реальної роботи, усі стюардеси мають трохи набратися досвіду. Тобто ти летиш вже у ролі бортпровідника, але ще не виконуєш своїх обов’язків, а просто дивишся, як працюють твої колеги.

А перший рейс, на якому я працювала, був до Сан-Паулу (Бразилія). Сам рейс пройшов добре, але я тоді не була готова до такого тривалого перельоту та ще й простудилася, піднялася на борт з температурою 39. Оскільки я була новенька, то не розуміла, що потрібно з Бразилії зателефонувати до офісу й пояснити, що не зможу летіти назад, бо хвора. Я ж вирішила, що таки полечу. В результаті дорогою назад отримала борт травму вуха й близько двох тижнів після першого свого польоту не могла працювати у повітрі. Тому мій перший рейс не був дуже позитивним досвідом, зате після нього я почала збирати з собою аптечку на всі випадки життя.

Де ви вже побували? Які у вас найулюбленіші рейси?

За 6 років роботи я була вже майже всюди, куди літає моя авіакомпанія. За півтора року польотів я побувала на усіх континентах. Загалом, за моїми підрахунками я відвідала 85 країн, але напрямків рейсів, звісно, значно більше. 

Найдужче я люблю довгі рейси, бо тоді перед дорогою назад є змога довше залишитися у місті, в яке прилітаєш, маєш час і щоб виспатися, і щоб погуляти. Так, мій найдовший рейс був в Орландо (США), він тривав 16 годин і 20 хвилин.

Але найбільше мені подобалися польоти в Австралію. Наш маршрут був такий: рейс до Австралії й один день там, тоді ще один день у Новій Зеландії, потім знову – Австралія, а далі вже назад у Дубаї. Така робоча "поїздка" займала 5-6 днів, зате команда мала багато часу, щоби погуляти. Так, в Новій Зеландії ми орендували авто, їздили на ферму до альпак й відпочивали біля озера, в яке запливають кити.

Ще один цікавий рейс був до Кейптауну (Південно-Африканська Республіка). Це дуже красиве місто, хоч і небезпечне, там настільки високий рівень злочинності, що після прогулянки, можеш повернутися без кросівок.

Як виглядає ваш робочий тиждень, день?

Початково мені видають графік польотів на місяць, приблизно 6-8 рейсів. У часи пандемії робити, звісно, поменшало. Наприклад, цього місяця у мене 2 рейси в США і 2 рейси в Індію та Пакистан. Раніше ж ми мали по 2 рейси на тиждень, відпрацьовували по 110 робочих годин. Бувало, тільки прилетиш додому, а через 16 годин у тебе вже наступний рейс, маєш час лише, щоби поїсти, поспати й випрати форму. Тобто, можливо, кількість рейсів і здається малою, але графік насправді доволі інтенсивний.

Іноді буває, що розклад раптово змінюється. Начебто завтра мав би бути вихідний, але о 19:00 перевіряєш свій графік, а там вже новий ранковий рейс. Тому й робочі дні бувають різні, підйом залежить від часу польоту. Переважна кількість напрямів до Америки та Європи стартують о 07:00 - 09:00. За дві години до встановленого рейсу потрібно приїхати в офіс на брифінг.

Зазвичай я прокидаюся за 3-4 години до роботи, аби мати час на збирання та доїзд. Інколи навіть паркування авто може стати проблемою, тому необхідно завжди мати хоча б 15 хвилин у запасі.

На брифінгу ми обговорюємо всі деталі рейсу, наприклад, чи є серед пасажирів діти, що подорожують самостійно, чи люди з обмеженими можливостями, чи вагітні жінки тощо. На кожну ситуацію є свій протокол, так, діти без рідних на борту ніколи не можуть сидіти біля незнайомих чоловіків, вони сидять або самі, або біля жінки. А ще вони не можуть самі перевозити своїх документів, потрібно ці папери забрати, а тоді після завершення польоту віддати в руки опікунові.

Також на брифінгу перевіряють твій зовнішній вигляд, можуть попросити переробити зачіску чи нафарбувати нігті. Звісно, є ще перевірка усіх необхідних документів. А ще в офісі члени команди знайомляться між собою. До карантину в моїй авіакомпанії працювала 21 тисяча бортпровідників, зараз – близько 13 тисяч. Тобто часто трапляються незнайомі лиця. Повна команда стюардес складається з 6 людей, але іноді нас може бути більше чи менше, це залежить від завантаження літака.

Буває, що напрям тобі можуть поміняти під час брифінгу, але, на щастя, мій розклад змінюється нечасто, бо менш регульований графік у тих, у кого менше досвіду.

Після брифінгу ми підіймаємося на борт і маємо 20 хвилин до того, як зайдуть пасажири. Першочергово ми біжимо розбирати собі сендвічі (сміється). За процедурою ми складаємо свої речі, щоб ніхто до них не мав доступу, а потім перевіряємо все обладнання, чи є все необхідне в наявності й чи воно справне. Якщо щось не працює, то ми викликаємо інженера. У наші обов’язки не входить перевіряти наявність небезпечних предметів, це робить спеціальна команда ще до того, як ми заходимо в літак.

Читайте також: Щодня по 20 кілометрів у горах – як "прогулюються" вівчарі.

Чи бували у вас нестандартні або курйозні ситуації під час польотів?

Аварійних ситуацій не було, хіба що одного разу через шторм дуже довго не могли приземлитися в Нігерії, довелося сідати у сусідній країні. Наш боїнг став на той час (4 роки тому) найбільшим літаком, який коли-небудь приземлявся у тому аеропорту.

Найдовше кружляли без змоги приземлитися протягом півтори години, аж поки капітан не повідомив, що мусимо десь сідати, бо закінчується паливо. Тому летіли до сусіднього аеропорту, це був рейс з Вашингтона, замість прибуття о 08:00, ми прилетіли о 12:30.

На щастя, у мене на рейсі ніхто ніколи не вмирав і не народжувався. До слова, всі історії про народження на борту літака й отримання довічного привілею літати безкоштовно, це неправда. А ще, одного разу на борту у когось були наркотики, тож, коли ми приземлилися, то мусили чекати, щоб поліція обшукала літак.

Що найважче дається у вашій роботі?

Найбільша проблема – це недосип, особливо за 6 років вже накопичилася втома, адже робота стюардесою не про здоровий спосіб життя. Часті затримки рейсів, ненормований графік сну та ще й зміна часових поясів – це небезпечний мікс.

Якось я розплакалася на роботі після запитання колеги, чи я встигла поспати між перельотами. Таке питання мене не образило, я сама здивувалася зі своєї реакції, просто була тоді дуже втомлена, бо відпрацьовувала рейс за рейсом.

Через втому можуть траплятися і помилки в роботі, але, на щастя, бортпровідниці на рейсі постійно під контролем одна одної.

Також початково була проблема пристосуватися до мультинаціонального колективу. В мене був мовний бар’єр, бо англійську мову, яку я вивчила у школі, могли розуміти тільки ті, з ким я вчилася. А ще важко було сприймати деякі акценти, наприклад, британський чи австралійський. Але чим більше спілкуєшся, тим більше впевненості набираєш.

Ще іноді складно спілкуватися з пасажирами, бо не усі поводяться виховано. Одного разу на мене поскаржився чоловік за те, що я розвернулася й пішла, коли він на мене кричав. Хоча я до того зробила усе за протоколом, але, оскільки він його не знав, то йому щось не сподобалося. Потім він ще кричав на мою колегу, поки та не розплакалася. Таке буває і це неприємно, але перебір спілкування з пасажирами відчувався ще до карантину, а цього року йдеш на рейс, як на свято.

Від чого найбільше кайфуєте під час роботи?

Найбільше мені подобається відвідувати нову країну, це розширює світогляд. Якщо я колись матиму доньку, я б хотіла, щоби вона політала хоча б рік. 

Так, я завжди думала, що маю широкий кругозір, аж поки не почала працювати стюардесою. Коли багато подорожуєш, то з часом починаєш усвідомлювати, що всі ми маленькі люди й мусимо поважати тих, хто на це заслуговує, незалежно від їхнього походження чи кольору шкіри.

• Нагадаємо, у львівському аеропорту затримали розшукуваного Інтерполом угорця.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.