Під зорями Еґера. Блог Христини Дорожовець

І так всюди: у потягах, у готелях, у крамницях, у музеях. Якщо порівняти взимку мешканця Копенгагена і Будапешта, то різниця розвеселить. У перших душа нарозтвір під демісезонним одягом і взуття на босу ногу, а другі щільно затуляють усі шпаринки традиційним зимовим комплектом "шапка-шалик-рукавиці". Додамо сюди бонус у вигляді термальних джерел та вина, що розігрівають душу, і можете бути певні – гарячий прийом в Угорщині вам гарантовано. Але то йдеться про бажаних гостей. Небажаних частували хіба що гарячою смолою, як це було, наприклад, у місті Еґері, розташованому за 140 кілометрів від угорської столиці. Там ми нещодавно провели чотири дуже насичені дні.

Хтось зі старшого покоління, можливо, пригадує кінострічку "Зорі Еґера". Її було знято наприкінці 60-х за однойменним романом Ґези Ґардоні. Цей чоловік так закохався у місто, куди його прибило долею, що написав про нього "найпопулярніший угорський роман".   Таким статусом цей твір наділили у 2002 році. Спитайте будь-кого з угорців, і він розповість вам про героїчну оборону Еґера від турецького війська у 1552 році. Бо то хрестоматійний приклад, як треба рідний край боронити! Довше як місяць еґерці мужньо відбивали штурми фортеці Еґервар і витримали облогу: дві з чимось тисячі місцевих проти кількох десятків тисяч завойовників. Щоправда, саме місто довелося спалити. Так вирішив комендант фортеці Іштван Добо – щоб вороги не могли сховатися в домівках міщан і протриматися на їхніх харчах до тепла. 

Від готичного Еґера залишився тільки перший поверх єпископського палацу на території фортеці. Його добудовано вже в теперішні часи, зрештою, як і саму фортецю. Це один зі зразків реновації, коли невеликий фрагмент вцілілого оригінального муру "наштуковують" архітектурним комплексом, що більш чи менш вдало імітує старовину. Особисто мої симпатії – на боці пам’ятки, яку відразу й не помітиш, обходячи фортецю. Це залишки кам’яного храму ХІІІ століття; збереглися лише завдяки тому, що комендант звелів засипати їх землею, аби у випадку поразки вберегти від руйнування мусульманами.

Височенний 35-метровий мінарет в історичній частині Еґера дає зрозуміти, що османи були вперті й за другим разом таки підкорили собі місто. І залишалися тут 91 рік. І що залишилося по них окрім архітектури і традиції кавування? Звичайно ж, лазні. Ми мешкали поблизу руїн  лазні Валіде Султана, але відвідали й діючі  Турецькі купальні з автентичними приміщеннями, що їх збудували на місцевих термальних джерелах турки. Ніжишся у найбільшому басейні з помірно теплою водою, а над головою мерехтить тисячами маленьких пластинок a la золото чималий купол.       

Купелі турки любили, а полюбити вино їм забороняв іслам. Утім, вони не боронили міщанам плекати виноградники і робити вина. А на цьому еґерці зналися з праісторичних часів. В Еґері ви скрізь чутимете найдивовижніші історії про те, як місто піднялося на вині. Навіщо далеко ходити за прикладами – податок єпископу сплачували вином! Принагідно додам, що ще на початку ХІ століття король Іштван Святий заснував в Еґері єпископство, яке з часом розрослося до потужного церковного, економічного, освітнього і культурного центру. Еґер – четверте у нашій колекції відвіданих єпископських міст після Зальцбурга, Тріра та Кельна. 

Замовити келих Кейкфранкоша чи Бікавера до вечері у якомусь із милих міських ресторанчиків – дуже гарна ідея. Але є ще краща – перейтися в Долину Красунь, де гурмани (і дилетанти) пізнають, що то є – шляхетне еґерське вино. І це я стверджую після дегустації тільки в одному винному погребі, у сімейній винарні Ostoros, а таких винарень у Долині Красунь – цілі вулиці. Виноробство у цих краях настільки шановане, що навіть для Святого Причастя в угорських храмах використовують не тільки червоне, але й біле і рожеве вино. Про це нам розповідали під час екскурсії підземеллями архієпископського палацу. З цих підземних коридорів уже давно вивітрилися винні пахощі. У часи соціалістичної Угорщини комплекс будівель архієпископства було націоналізовано і передано… винному заводу. Так що підземелля продовжували виконувати свою кількастолітню функцію – були місцем для зберігання вин. Кажуть, директор винзаводу дав чесне слово архієпископу, якого відселили у ліве крило комплексу, нічого не перебудовувати і не руйнувати. І дотримав обіцянки. Після розпаду соцтабору будівлі архієпископства почали перетворювати у музейні зали з експозицією на сакральну тематику.

Еґер сакральний теж має чим пишатися. На центральній площі височіє францисканський костел св. Антонія Падуанського XVIII століття. З головних вулиць міста добре проглядається вежа ще давнішої, православної церкви, яку в народі називають сербською, оскільки збудували її сербські купці. Унікальний позолочений іконостас цього храму можна побачити тоді, коли серби приїжджають до Еґера на Різдво та Великдень за григоріанським стилем. Тоді церкву відкривають і всі охочі віряни можуть відвідати богослуження.


Ну і нарешті – базиліка Еґера, катедральний собор св. Йоана Хрестителя. Зараз він весь у риштуваннях, зовні та всередині, є доступ тільки до малої частини храму, де й відправляють Служби Божі. Еґерська базиліка – друга за величиною в Угорщині, її орган – найбільший у країні. 

Місце, звідки найзручніше оглядати будівлю собору, а особливо велетенські фігури на його фасаді, – це Магічна вежа Ліцею Кароя Естерхазі. Чому вежа магічна? Тому що на її десяти поверхах розташований музей фізичних явищ і стародавнього астрономічного приладдя ще з XVIII століття. Що більше, у чорній-чорній кімнаті під самим куполом вежі вам покажуть ще одну дивовижу з тих часів – камеру-обскура. Це оптична система лінз, яка допомагає спостерігати всередині приміщення за суттєво збільшеними об'єктами і рухомими предметами, що знаходяться назовні, у режимі живого часу. Жартують, що еґерський астроном Мікша Гелл сконструював її не так задля науки, а радше щоб бути в курсі, куди пересувається містом його дружина. З оглядового майданчика вежі також чудово видно панораму міста і околиць. Ми повірили нашому екскурсоводу, що це більш поміркований варіант помилуватися краєвидами, ніж дертись задля цього по вузеньких спіральних сходинках мінарета на сам його вершечок. 

Не знаю, що вразило мене більше: таємнича камера-обскура чи єпископська бібліотека у тому ж таки Ліцеї Естерхазі, у якій зберігається понад 20 тисяч стародруків. Захоплення викликає не тільки багата колекція книгозбірні, а і її розкішний інтер’єр. Такий, здавалося б, простий предмет, як розкладна драбина, за допомогою якої діставали книги з вищих полиць, переміщує уяву в той давноминулий час, коли до книги ставилися з тією ж побожністю, що й до ікони.

Хтозна, чи мав би Еґер свою альма-матер, якби не архієпископ Естерхазі. Людина широких знань, бібліофіл і філантроп, архієпископ вирішив закласти в Еґері університет. Місія виявилася нездійсненною після візиту до міста цісаря Йосифа ІІ. Оглянувши будівлю майбутнього університету, той виніс вердикт: прекрасне місце для казарм. Естерхазі затявся. Зійшлися на богословській семінарії, яка лише через багато років стала Ліцеєм прикладних наук Кароя Естерхазі й зовсім недавно отримала статус державного університету.

Будівлю Ліцею споруджено у стилі бароко. Бароко в старому Еґері – на кожному кроці. Хтось поетично назвав місто "бароковою скринькою скарбів". Як то кажуть, нема злого, щоб на добре не вийшло. У XVI столітті, пригадуєте, готичне місто добровільно пустили з димом, щоб воно не дісталося ворогові. І що було робити? Правильно – розвивати бренд нового, барокового міста. Сучасні промоутери культурної спадщини Еґера також добре з цим справляються. Готуючись відвідати місто, обов’язково загляніть на місцевий туристичний портал Visiteger: він не тільки надихне вас, а й допоможе оптимально спланувати мандрівку. 

Є одна річ, яка відтепер викликатиме в мене чіткі асоціації з еґерським вином і бароко. Це чіпке – мереживо в перекладі з угорської. Коли ми тільки облаштовувалися у дуже атмосферному сімейному готельчику Senator haz, мені відразу впали в око гачковані серветки. Стільки нараз я ще не бачила! Похвалила таку філігранну роботу і отримала в подарунок від господині серветку, яка тепер прикрашає наше помешкання. Потім ми знову побачили  традиційне угорське мереживо – у винарні, на етикетках винної колекції під назвою Csipke. Смію припустити, що майстри угорського бароко також надихалися візерунками цих вишуканих "чіпке". Ось, на ходу вигадую нові ідеї для місцевих екскурсоводів, які люблять додавати у свою розповідь всілякі цікаві історії.

А приваблювати ще більше гостей до регіону Еґер допомагає сама природа. Угорщині пощастило з термальними джерелами. Еґер – не виняток. Ось типова історія. На початку 60-х на території селища Еґерсалок шукали нафту, натомість виявили термальні джерела. Поява курорту в цьому місці була передбачуваною. Дивно, що великий лікувальний комплекс Saliris  із купальнями тут запустили аж у 2007-му році. Всіх басейнів ми не обійшли, точніше не обпливли – їх аж 17, відкритих і закритих. Температура води в купальнях – від 12 до 360С. У найтепліших басейнах і людей найбільше, можливо, тому що зараз зима, а угорці, як ми вже знаємо, люблять грітися. Боюся помилитись, але з іноземців, видається, були тільки ми двоє. У якомусь буклеті писалося про "басейни з розважальними ефектами". Гм... Не знаю, що мав на увазі автор, але дві розваги ми собі влаштували. Перша – мандрувати водним лабіринтом, торкаючись до природних кам'яних брил, які гарно вписуються в  архітектурний "ландшафт" купальні. А друга – виплисти зі закритого басейну у відкритий, над яким здіймається пара і збуджені голоси відвідувачів. Адже саме звідти найзручніше розглядати ще одну атракцію Еґерсалока: стікаючи, термальні води утворюють білі пагорби з невеликими терасами. Таке мальовниче скупчення вапняку, тільки у більших масштабах, ми вже бачили в турецькому Памуккале.

На території лікувального комплексу в Еґерсалоку є місцина з окремим входом, огорнута інтимним світлом ліхтарів. В очікуванні автобуса до міста ми прогулялися туди. Виявляється, там теж є басейни, але тільки просто неба. Це вже точно для екстремалів. Куртки вони залишають в автах на стоянці, інший одяг розвішують під парасольками, як на літньому пляжі, роздягаються до купальників і плавок і занурюються у воду. А після купелі спокійно собі виходять, обсушуються, перекидаються словом, як ніби надворі +20, а не -2. Забираю свої слова назад. Не всі угорці змерзлюхи. 

Мушу попередити тих, хто захоче похлюпатися в купальнях Еґерсалока: запах сірководню прилипає до тіла і ніяк не вимивається з тканини купальника. Але є спосіб! Це квиток в еґерський Музей марципана, де пахне приємно і де заодно активно збуджуються смакові рецептори. Усе, що є в цьому музеї, виконав еґерський кондитер-пенсіонер Лайош Копчік. Від вишуканих тортів на замовлення він переходив до щораз складніших композицій. Одно слово, виліпив із цукрової маси усе, що можна виліпити. Вершина його майстерності – марципанова барокова кімната. У ній всі елементи з цукру, окрім дзеркала і струн на скрипці – ті справжні. За свої витвори маестро Копчік двічі увійшов до книги рекордів Гіннеса і отримав купу кондитерських оскарів. Не знаю, як у маестро з музичними смаками, але було би добре, якби він нафантазував щось на тему "Бітлз". Чому саме "Бітлз"? Бо в Еґері є музей Бітлз, і туди гарно вписалися б кондитерські варіації, присвячені легендарній ліверпульській четвірці.

Еґерський музей "Бітлз" – один із п'яти у світі.  Чи то вже один з чотирьох? Адже схожий музей в Гамбургу, звідки "бітли" починали здобувати світ, закрився через фінансові труднощі кілька років тому. Еґерська бітлофанська колекція колосальна. Троє місцевих ентузіастів десятиліттями складали її крупинка до крупинки. Тепер збірка займає три поверхи музею. Є в ній такі зворушливі експонати, як малесенький клаптик оббивки м'якого сидіння з автобуса, яким гурт їздив з концертами. Або контрабандна платівка у вигляді рентген-знімка – так записи "Бітлз" могли потрапити за "залізну завісу".  Експонати чіпати руками не можна, але в кінці екскурсії гостям пропонують інтерактив: приміряти плащі – копії тих, які виконавці мали на собі під час зйомок альбому "Клуб самотніх сердець сержанта Пеппера", чи зазнимкуватися на фоні збільшеної знаменитої фотографії, де "бітли" перетинають вулицю Еббі-роуд, що стала обкладинкою однойменного альбому. "Бітлз" ніколи не бували на гастролях в Угорщині. Якби бували – зараз я цитувала б рядки їхньої пісні про угорське вино і особливі угорські слова, які не піддаються перекладу.

Справді, угорська мова складна для сприйняття і опанування. Але одне слово вивчити було легко. Hungarikum. Це збірне поняття, яке позначає найвизначніші досягнення угорців, те, що їх вирізняє, що має виняткову цінність, типово угорські ознаки і при цьому високі якості. Очевидно, що за чотири дні мандрівки годі пізнати весь той таємничий  hungarikum. Тому якусь його частину ми привезли зі собою додому – щоб продовжувати пізнавати. Ну, ви здогадуєтесь.

Про авторку: Христина Дорожовець, редакторка, журналістка, мандрівниця, оптимістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.