У день професійного свята прикордонників, яке з 2018 року щорічно відзначають в Україні, Еспресо.Захід поспілкувався з оборонцем українських кордонів, який з юності готувався в будь-який час стати на захист Батьківщини.

Служба на кордоні до широкомасштабної війни

Денисові було лише п’ятнадцять років, коли у 2010 році він зробив свій перший крок у військове життя, вступивши до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Два роки навчався там, а далі вирішив стати прикордонником. У 2012-му вступив до Національної академії Державної прикордонної служби, де обрав факультет правознавства. 

"На другому курсі навчання в академії почалася Революція Гідності. І вже між другим і третім курсом була створена мотоманеврова бойова група, нас відправили на перешийок з Херсоном. Виконання бойових задач почалося ще, коли мені було 18 років. Повертаючись із Херсонщини, ніхто не припускав, що все так складеться. Але вже починали діяти диверсійно-розвідувальні групи, і нас ще відтоді вчили, як працювати з цим.

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

У 2016 році він закінчив академію, працював у пункті пропуску "Рава-Руська", а згодом, перейшов до комендатури швидкого реагування. Ці підрозділи створили після початку війни на Донбасі у 2014 році як відповідь на нову реальність, де прикордонник більше не просто охоронець кордону, а повноцінний боєць.

"Ми – підрозділ, який швидко реагує на зміну обстановки, на бойові загрози. Війна змусила нас змінитися"

На західному кордоні якихось особливо небезпечних ситуацій під час служби, розповідає Денис Бульбанюк, особисто в нього не було. Якщо порівнювати із зоною бойових дій, то служба здавалася спокійною. Денис згадує, що не мав справ із реальними небезпеками. Були інциденти зі злочинними угрупованнями, контрабандистами, але прямих загроз життю, на щастя – не було.

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

24 лютого 2022-го: початок іншого життя

Підрозділ Дениса Бульбанюка повномасштабну війну зустрів на чергуванні. 

"Якщо ви пам'ятаєте, то перед початком повномасштабного вторгнення з боку Білорусі було використано нелегальних мігрантів, які рухалися в Польщу. Їх використовували для дестабілізації регіону в тому напрямку. Тож для нас усе починалося як додаткова допомога місцевим прикордонникам Волинського загону на півночі, а переросло в те, що ми там зустріли війну. 

Дуже швидко, ще 24-го числа, нам поставили завдання – готуватися вже не до прориву нелегальних емігрантів, а до можливого прориву воєнізованих збройних формувань або Білорусі, або Росії. Ми почали вкопуватися, мінувати дороги, створювати декілька ліній оборони, місцеве населення допомагало. Тобто починали до чогось готуватися", – пригадує прикордонник.

Окупанти Волинь оминули, але вже у квітні Дениса з групою відправили в Київську область – стабілізувати територію після відступу окупантів.

"Після того, як почалася повномасштабна війна, наш підрозділ дещо реформувався, збільшили штат. Ми пройшли злагодження і вже на початку квітня передова розвідувально-пошукова група, в якій я брав участь, отримала бойове розпорядження виїхати в Київську область. Там стабілізувати регіон. Окупанти почали відходити, а ми заходили відразу після наших Збройних Сил. Бородянка, Іванків, Чорнобиль і все те, що росіяни там робили – я бачив це власними очима", – зізнається військовослужбовець.

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

Сплюндрована Київщина

Ці назви сьогодні асоціюються із жахом перших тижнів вторгнення. І для Дениса вони теж стали особистим болем.

"Мої родичі жили в Бородянці. Я часто бував там до війни. Коли ми зайшли туди після росіян, то не впізнав нічого. Це були гнітючі враження – ти знаєш місто одним, а бачиш іншим, ущент знищеним. Багатоповерхові будинки складені, як карткові. Вулиці чорні. Люди налякані. А чим ближче до Чорнобиля, тим страшніше. Бачив усе на власні очі: танкові бої, знищену техніку, заміновані дороги, розстріляні авто. Наприклад, такий яскравий кадр, я пам'ятаю – зруйнований міст. Ми почали оглядати там усе і зрозуміли, що дорога замінована. І дізнались це тому, що здалеку цивільні машини підірвалися на цих розтяжках. На жаль так, такі речі ставались на наших очах. Це був мій перший серйозний бойовий досвід", – розповідає Денис.

Звірства росіян дивували й шокували водночас.

"Це важко зрозуміти, але вони стріляли по холодильниках. Просто по холодильниках у магазинах. Гатили, навіть коли там нічого не було. Аморальна, тваринна поведінка – все після себе знищити, зруйнувати, спалити. А ще дуже багато замінувань після себе залишили".

Після Київщини виконував стабілізаційні завдання в Житомирській області. Після багатьох міжнародних навчань займався підготовкою новобранців. 

"Наш підрозділ – маленький, майже батальйон, і навички ми мали також відповідні, щоб у разі чого змогли повноцінно виконувати обов'язки, як звичайний батальйон Збройних Сил, обороняти рубежі. І загалом у прикордонників, можливо, нема такого великого спектра озброєнь, але вмінь і навичок вистачає. Тоді дуже багато прийшло мобілізованих людей, добровольців, яких треба було навчити. Були і програмісти, і ковалі, і кого тільки не було. З ними  було цікаво працювати. Заряджені й мотивовані. Єдине, що треба було поділитися з ними своїми знаннями", –  розповів він.

Прапор, який вцілів після вибуху

У травні 2023 року в районі населеного пункту Вовчанськ під час виконання бойових завдань Денис дістав поранення. Це сталося на Великдень, 5 травня. Їхній штаб накрило п’ятьма керованими авіабомбами (КАБами), випущеними з боку Бєлгорода.

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

"Щойно повернувся з чергування, зайшов у свій будиночок і мене накрило. Одна з бомб упала буквально за п’ять метрів. Будівлю рознесло, мене контузило, відчув, як стікав кров’ю. Але встав, розкидав завали й вибрався звідти сам. А потім вже побратими евакуювали мене до стабпункту", – пригадував день поранення Денис.

У той момент із Денисом був прапор Державної прикордонної служби, згорнутий у бронежилеті.

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

"Коли з мене зняли бронік, побачили пошматований осколками прапор підрозділу.Так от символічно, був наш прапор у бою – він вижив і я вижив. Отримав тоді, щоправда, тяжке поранення очей – важку контузію правого ока. Зате лівим на 100% користуюся. Два ліві пальці не працюють, а так усе решта добре, просто осколки подіставали. 

"Повірити в успіх — це вже половина перемоги"

Попри травми, Денис почувається добре. Родичі всіляко підтримують його. Сам майор не знає, наскільки зможе відновитися від поранення, але впевнений, що ще зможе бути корисним і на службі, і державі загалом. 

Денис Бульбанюк. Фото: надав Денис Бульбанюк

На запитання, що хотів би побажати своїм колегам – прикордонникам у День професійного свята, каже, що найбільше – здоров'я.

"Я побажаю їм перш за все наснаги, сили волі й терпіння. Морально важко вже скільки років виконувати такі задачі. Але головне – повірити у свій успіх. Це надзвичайно впливає. Удачі, миру, перемоги всім нам і головне – здоров'я. Старайтесь берегти себе й один одного. Потрібно бути в команді своїх близьких побратимів. Тільки так можна добитися високих досягнень", – підсумував прикордонник Денис Бульбанюк.

Еспресо.Захід також приєднується до побажань і вітає прикордонників з професійним святом!