Традиційна закарпатська паска – одна з найкрасивіших серед українських пасок. Вона схожа на коровай: її щедро прикрашають квітами, косами, різними завитками тіста, а оскільки на Закарпатті печуть порівняно великі паски, є де розгулятись фантазії.
"Я ще застав ті часи, коли паску не купували в магазинах, а пекли вдома. І це був один з головних ритуалів перед Великоднем, – каже історик, екскурсовод та дослідних закарпатської кухні Владислав Товтин. – Звичайно, в різних регіонах Закарпаття є свої традиції, але моя родина з Ужгородщини, тож можу говорити про цей регіон. Паску в нас пекла баба. Вона обов’язково молилась, хрестила паску. Пам’ятаю, як самі робили закваску в дерев’яному кориті, а пекли в печі".
За словами Владислава Товтина, на відміну від інших регіонів України, де паска – це швидше солодкий десерт, на Закарпатті – це білий хліб з якісного борошна. Річ у тому, що в давні часи біле борошно було розкішшю, тому найбіліше і найдрібніше борошно залишали на паску. Колись його називали петльованим. Тобто якщо у старому рецепті вказано "петльоване борошно", це означає борошно вищого ґатунку.
"Особливість традиційної закарпатської паски – її декорування. Перед випіканням її щедро декорували різними віночками з тіста, зображенням хреста, сонця, місяця. Це уже теж своєрідне традиційне мистецтво, – каже Товтин. – Перед випіканням обов’язково змащували яйцем – готові паски були дуже красиві, блискучі. Жодних кольорових посипок чи глазурі. Вважали, що в гарної господині мала бути рівна паска, рівномірно випечена".
Рахівщина, початок 1920 р. Фото "Локальна історія"
Спеціальних форм для пасок, які тепер можна купити на кожному кроці, раніше не було. Тож пекли у формах різного розміру – каструлях, мисках. Головною вважалась найбільша паска, і саме її несли святити. Її ще називали паска-матка.
Заможні родини пекли по кілька пасок – паску-матку, сестру паски (якщо родина велика і гостям паски могло не вистачити) або навіть другу сестру. Маленькі, як булки, пасочки пекли для похресників. Такі паски ще називали зозульками.
Якщо подивитись архівні фото 1920-1930 років, то паски пекли не просто великі, а велетенські.
"Паска має бути велика, оскільки вона є символом багатства", – писав закарпатський етнограф Федір Потошняк. За даними його досліджень були випадки, що паски були такі великі, що треба було піч розбивати, аби їх вийняти.
Заможні родини пекли по кілька пасок – паску-матку, сестру паски (якщо родина велика і гостям паски могло не вистачити) або навіть другу сестру. Маленькі, як булки, пасочки пекли для похресників. Такі паски ще називали зозульками.
Рахівщина, початок 1920 р. Фото "Локальна історія"
"Випечену Пасху кладуть на велику тарілку, яка стоїть на окремій "великодній" скатертині, яку зав’язують зверху у вузол, щоб в руку можна було взяти. Під паску кладуть обов’язково яйця, ковбасу, шинку, сир, масло, сіль та ін.", – пише Федір Потошняк. Пізніше паски поступово почали носити святити в кошиках, які виплітали в селі Іза. Відповідно і розміри паски стали трохи меншими. Але все ж закарпатська господиня, яка дотримується традицій, навряд чи покладе в кошик таку маленьку пасочку, яку часто несуть святити на Львівщині.