Ужгородський меморандум: чому закарпатці погодилися стати частиною Чехословаччини

"Еспресо.Захід" пояснить, чому понад сто років тому на Закарпатті склалася така ситуація, що закарпатці змушені були погодитися стати частиною нової держави – Чехословаччини.

Про що у статті:

• Передумови приєднання Закарпаття до Чехословаччини
• Чому і як закарпатці вибрали Чехословаччину
• Які наслідки мало приєднання Закарпаття до Чехословаччини

Передумови приєднання Закарпаття до Чехословаччини

Закарпаття століттями було відірване від життя інших частини теперішньої України через як географічні обставини (гори Карпати), так і приналежність до інших політичних утворень. Однак, попри панування в цьому країн угорців, трансільванців, а згодом і австрійців, закарпатці не розчинилися в інтернаціональних культурах, а змогли зберегти свої традиції та століттями відчували приналежність до спадщини Київської Русі, вважаючи себе русинами, тобто українцями.

Понад два століття тому, коли Закарпаття опинилося в тій самій державі (Австрійська імперія, яка згодом трансформувалася в Австро-Угорщину), що й Галичина та Буковина, здавалося: ось і настав час для єднання та формування єдиного культурно-ідейного тла. Однак усе виявилося не так просто. На відміну від австрійських Галичини й Буковини, які були окремими автономними областями зі своїми сеймами, Закарпаття безпосередньо входило до складу чотирьох комітатів (областей) Угорського королівства. Тобто на державному рівні австрійці віддали Закарпаття під вплив угорців і не намагались якось посприяти розвитку їхньої української ідентичності, що набувала розмаху та розвитку в Галичині, а згодом і на Буковині. Тому, коли почалася Перша світова війна й імперія затріщала по швах, закарпатці не мало можливостей сприяти встановленню української держави на цій території.

Попри несприятливі умови, закарпатці змогли зробити важливий вибір, який принесла їм історія: або дозволити радянській пошесті, що тоді ширилася, також здобути Закарпаття, або спробувати знайти автономію в демократичній Чехословаччині, що постала на уламках імперії Габсбургів. Вони зробили цей вибір на користь останніх.  

Чому і як закарпатці вибрали Чехословаччину

Якщо 1917-1918 роки для Галичини та Наддніпрянщини були політично бурхливими, там сформувалися ЗУНР і УНР, то на Закарпатті, де майже не існувало промисловості, а селяни масово втікали в еміграцію до Америки, було дуже мало політично свідомої еліти, яка могла б організувати народні зрушення.

У 1918-1919 роках територію Закарпаття фактично без опору окупували чехословацька та румунська армії. В той час ЗУНР була подолана польською державою Пілсудського, а УНР з кожним місяцем здавала позиції перед  більшовиками, які переважали й за кількістю, й за популярністю. Тому в закарпатців було все менше українських орієнтирів щодо свого майбутнього.

Спершу закарпатці орієнтувалися на можливе приєднання до Угорської держави, яка століттями мала тут свої впливи. Щобільше, угорці начебто й погодилися надати закарпатцям право автономії в новій державі. Однак доля зіграла злий жарт з угорцями – угорські націоналісти не змогли відродити дієву державу, тож за справу взялися місцеві комуністи, які хоч і не були численними, та були дуже активними. У кінці березня 1919 року вони захопили центральну владу в країні та проголосили про створення Угорської радянської республіки, яка проіснувала 133 дні, до серпня 1919 року. Закарпатці ж не бажали поєднувати своє майбутнє з комуністами, які були аутсайдерами серед народної любові, де через відсутність промисловості лівацькі ідеї не знаходили поширення.

Румунія була чужою для Закарпаття, румунів вважали загарбниками. Тому вибір видавався очевидним – погодитися на правах автономії увійти до складу Чехословаччини. З чехами й словаками закарпатці майже 150 років жили в одній Габсбурзькій імперії, до того ж це слов’яни, близькі за розумінням.

Чехословаччина виникла практично відразу після розвалу Австро-Угорщини, в жовтні 1918 року. Цікаво, що цьому безпосередньо посприяли й самі українці. Адже військове ядро нової держави становили солдати чехів і словаків, які були в 1917 році організовані в Україні з військовополонених. Тоді УНР і чеський лідер Томаш Масарик мали хороші стосунки, адже як українці, так і чехи були зацікавлені в постанні нових держав. Однак переможці великої війни мали свої плани.

Фото: Вікіпедія

Міжвоєнну добу започаткувала Паризька мирна конференція. Антанта не сприймала бажання українців через: а) Брест-Литовську мирну угоду УНР з німцями, тобто українці тим самим стали на бік тих, хто програв; б) на той час у світі ще не визріло окреме українське питання та важливість існування української держави. Тому Антанта погодилася на виникнення нових держав, зокрема Польщі та Чехословаччини, до яких мали увійти західні землі українців.

Та найцікавіше, що рушієм приєднання Закарпаття до Чехословаччини стала не вимога великих держав, а бажання у далеких США політично активних русинів, які емігрували туди й провели плебісцит. Лідером цих американських закарпатців був Григорій Жаткович, який у 5-річному віці з батьками потрапив у США і став там адвокатом.

Як голова Американської народної ради угро-русинів Григорій Жаткович у 1918 році вів переговори з президентом США Вудро Вільсоном і майбутнім президентом Чехословаччини Томашем Масариком про приєднання Закарпаття до нової держави. Плебісцит засвідчив, що 67% емігрантів-закарпатців висловилися за приєднання до Чехословацької Республіки. Жаткович підписав із Масариком відповідну угоду.

Варто сказати, що в самому Закарпатті в той час також проходили різні народні збори. Наприклад, рада в Хусті зажадала приєднання до України, а "Рада галицьких і угорських русинів" підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини.

Фото: Вікіпедія

Уже навесні 1919 року Григорій Жаткович на чолі делегації американських русинів перебував у Європі, щоб ознайомити провідних діячів союзницьких держав і громадськість із волею американських русинів. Також він активно діяв у самому Закарпатті. Саме діяльність Жатковича підштовхнула професора о. Августина Волошина до створення Центральної Руської Народної Ради, яка 8 травня 1919 року в Ужгороді ухвалила рішення приєднати Закарпаття до Чехословаччини в автономному статусі й вислала делегацію до Праги. Коли ж чеські політики приїхали на Закарпаття, вони були шоковані відсталістю краю. Після побаченого навіть хотіли відмовитися від Закарпаття, щоб не витрачати свої сили й час. Але у головах світових лідерів уже засіла думка, що Закарпаття треба приєднати до Чехословаччини. Тому, по суті, чехів змусили взяти закарпатців під своє крило.

Остаточно це рішення затвердили у вересні 1919 року під час Сен-Жерменського мирного договору. 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини на нібито правах автономії. Григорій Жаткович став головою Директорії Підкарпатської Русі – першого автономного уряду Закарпаття, а 5 травня 1920 року президент ЧСР призначив його першим губернатором краю.

Які наслідки мало приєднання Закарпаття до Чехословаччини

Хоч закарпатські русини становили тільки близько 4-5% населення нової держави, однак уперше Закарпаття стало окремою політичною одиницею, де русини мали своє представництво й могли вимагати певних прав.

Конституція Чехословаччини, прийнята на початку 1920 року, ввела в ужиток назву "Підкарпатська Русь" і, починаючи з цього часу, таку назву використовувалося у всіх офіційних відносинах і як політичне поняття в міжнародній практиці. Був затверджений герб Підкарпатської Русі – ведмідь і прапор – синьо-жовте полотнище. Це було дуже важливо, адже засвідчувало, що закарпатці вважають себе частиною великої України, українцями. І перед Другою світовою війною вони яскраво продемонстрували це, коли проголосили незалежну Карпатську Україну, яка проіснувала зовсім недовго на обмеженій території, та це було важливо з погляду історії та культурної орієнтації краю.

Основна проблема міжвоєнного періоду на Закарпатті полягала в тому, що чехи й словаки вели малопродуктивну політику стосовно національних менших. Міжнародні договори змушували Чехословаччину надати повну автономію Закарпаттю, та цього не сталося аж до моменту, коли Гітлер вирішив вступити у гру. Лише після Мюнхенської угоди 1938 року, яка дозволила німцям відкрито і без наслідків загарбати частину Чехословаччини, в новій державі знайшлося місце для автономної республіки українців Закарпаття.

Напевно, найважливішим здобутком міжвоєнного періоду життя закарпатців у складі Чехословаччини стало політичне пробудження значної маси населення. Так, серед цих голосів були прихильники як угорців, так і навіть росіян, однак більшість твердо хотіла бачити своє майбутнє в новій українській державі. Тому, як не крути, та Ужгородський меморандум 1919 року дозволив закарпатцям не просто побути 20 років в одній державі з чехами й словаками, але за цей час політично дозріти та перейняти західні демократичні традиції й цінності.

Читайте також: Як на Закарпатті виникла своя греко-католицька церква: історія Ужгородської унії та боротьби з угорцями Мукачівської греко-католицької єпархії