"Я свою дитину не залишу": другий рік триває реабілітація воїна Жені Ситника 

Юнак уже кілька разів приїжджав на реабілітацію в центр "Агапе" біля Луцька, де з ним, його мамою і терапевткою мови та мовлення й поспілкувалася журналістка "Еспресо.Захід".

До повномасштабного вторгнення Женя три роки працював у Польщі. Додому на Черкащину його привела війна у березні 2022-го, і юнак одразу став до лав 115-ї бригади. Втім батькам про те, що працює на "нулі", не зізнавався — ті здогадалися по сумі "бойових", які надходили на картку, що її віддав батькам воїн.

Важке осколкове поранення в голову Женя отримав у серпні 2023 року. Мама Неля розповідає, що після травми син провів п’ять місяців у комі. Коли прийшов до тями, зовсім не рухався і не реагував на звуки. Пані Неля згадує, що на певному етапі Женя важив усього 37 кілограмів.

"Я свою дитину не залишу", — каже жінка, яка пліч-о-пліч із сином другий рік проходить шлях відновлення.

Нині з моменту, відколи осколки посікли голову юнака, минуло два роки — Євген почав ходити з ходунцями, кивати головою "так" або "ні", показувати пальцем угору чи вниз, самостійно їсти й чистити зуби.

"Ми з Женею прокидаємося, снідаємо, потім він сам чистить зуби, вмивається. Я кажу: "Так, одягайся — штани, шкарпетки". Сидить, сам щось одягає, я лише трохи допомагаю. А так — усе сам. Якось одягла йому куртку, кажу: "Хочеш — застібайся", і пішла. Приходжу — сидить, застібнутий, сміється", — ділиться пані Неля.

У центрі "Агапе" ми потрапили на заняття Жені з терапевткою мови та мовлення Аліною. 

Унаслідок травми Євген втратив здатність говорити. Аліна пояснює, що в юнака порушені когнітивні функції та уражені зони мозку, які відповідають за мову.

"Коли Євген уперше до нас потрапив, він з великою затримкою повертав голову на звук. З кожним етапом реабілітації цей час трохи зменшувався — різких проривів не було, але поступово він почав реагувати швидше. А коли вони приїхали три тижні тому, ми побачили кардинальні зміни. Він швидше реагує, швидше ходить. Якщо раніше ледве пересувався з ходунцями, то зараз робить це набагато впевненіше. Він і раніше розумів, що треба робити, просто було дуже складно це виконати. А зараз йому стало легше", — розповідає Аліна.

Кожному важливо бути почутим і мати змогу висловити свої бажання, додає терапевтка. Частину заняття вона вчить Женю користуватись застосунком TippyTalk — це спеціальна програма на планшеті з набором карток із відповідними зображеннями, які озвучуються голосом. Натискаючи на них, Женя, не маючи змоги говорити, може повідомити, що йому потрібно або як він почувається. За допомогою цих карток також можна надсилати повідомлення зареєстрованим у застосунку людям. Такі інструменти називають засобами альтернативної та додаткової комунікації.

Аліна наголошує на прогресі, якого досяг Євген. Вона пригадує: коли вперше його побачила, він не міг ані рухатися, ані взаємодіяти. Зараз усе інакше: "Я йому кажу: "Починаємо роботу". Він відкриває підставку, ставить планшет, відкриває програму і чекає, поки я щось напишу. Ми дійшли до того, що я йому пишу повідомлення, а він мені відповідає", — розповідає терапевтка.

Аліна також зазначає, що інколи родичі людей, які втратили здатність говорити, не хочуть використовувати засоби альтернативної комунікації. Вони сподіваються, що їхня рідна людина почне знову говорити сама, й бояться, що застосунки можуть цьому завадити.

"Але цим вони водночас позбавляють людину можливості висловлювати свої почуття чи потреби, — наголошує Аліна. — Насправді ж альтернативна комунікація, навпаки, часто стимулює людину до мовлення — наприклад, вона може повторювати вголос за застосунком".

Щоб пришвидшити реабілітацію Жені, можна задонатити на карту його мами Нелі: 4441111122689858