У селі Велимче на Волині сім'ї воїнів будують храм ПЦУ

Про це повідомили на сайті Волинської єпархії ПЦУ, передає "Еспресо.Захід".

В одному з найбільших сіл Волині, Велимчі, від початку російсько-української війни вже поховали дванадцять захисників. Ще троє полеглих уродженців краю спочивають у інших громадах. Попри це, весь цей час у селі діє дві церкви УПЦ МП. Велимчани, які прагнуть бути духовно незалежними від окупанта, заснували місцеву парафію Православної церкви України. Завдяки сім’ям військовослужбовців, які дають великі пожертви, цієї весни почали зводити український храм. У цій благородній справі об’єдналися й інші віряни, підприємці та вчителі, фермери, активісти й вихідці із села. А нещодавно у цих стінах митрополит Луцький і Волинський Михаїл відправив чин закладення капсули.

Захисники мріяли про українську церкву в селі

Чи не основну частку в казну будівництва пожертвувала Зоя Дарчик. Її чоловік Микола був сапером 14-ї бригади, загинув 2 листопада 2023 року в районі населеного пункту Петропавлівка Куп’янського району. Біль жінки помножений на три – в бою загинув і чоловік її сестри. А рідний брат служить у прикордонниках. "Ще до великої війни Микола хотів, аби у селі була церква, де молитимуться українською. Ми з єдиним сином Богданом хочемо у пам’ять про чоловіка й тата допомогти виконати його мрію. Куди б нас далі не занесла доля, частинка нас і нашого Миколи буде завжди у цьому храмі", – каже Зоя Михайлівна.

Долучилися фінансовими внесками й батьки ще трьох загиблих воїнів – Надія Заліпа, Галина Редькович та Валентин Капітула. Їхні діти – гордість села. Стрілець-помічник гранатометника, солдат 14-ї ОМБр Олександр Заліпа загинув у ворожому обстрілі 23 липня 2022 року на території міста Соледар. Командир відділення зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону "князівської" бригади, молодший сержант Володимир Редькович пройшов пекло Іловайського котла ще в 2014 році. Став на захист Батьківщини і вдруге, поліг 28 вересня 2022-го під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Горобіївка, що на Харківщині. Сергій Капітула пішов добровольцем до лав волинської "сотки" як тільки-но йому виповнилося вісімнадцять. Загинув юний кулеметник 28 квітня 2024 року біля села Новокалинове на Донеччині. Головним же джмелем, куратором та організаторським двигуном як у фінансових справах, так і на самому будівництві є Федір Павлович. Вони з дружиною Ладою – підприємці. А в області їх знають як волонтерів та батьків молодого захисника Артема, який уже четвертий рік захищає Україну. Сім’ї його побратимів, які загинули, теж пожертвували кошти для храму: Олега Зубка з Києва, Владислава Чігасова з Луцька, Олександра Чирука з Рудки-Червинської на Камінь-Каширщині. "Коли у 2014 році на війні загинув перший житель нашого села Микола Повх, то обидва священники (а вже було тоді дві церкви УПЦ у Велимчі) відмовлялися його відспівувати як "убієнного росією". Ми їздили їх вмовляти й, по суті, змусили таки здійснити належне поховання. Після цього випадку частина велимченців вирішила створити окрему парафію, у якій відспівуватимуть Героїв гідно й без зайвих питань, яка молитиметься за Україну та нашу армію саме українською мовою, яка проситиме в Господа нашої перемоги. Нас підтримала в ініціативі голова громади. На жаль, у нашому велелюдному селі багато ще тих, хто вірить словам "батюшок", що Бог краще чує молитву чужою мовою. Але колись і над ними зійде українське сонце", – каже Федір Григорович.

Трудяться біля церкви усім миром

У ті часи одними з перших, хто дав пожертви на храм, були уже нині військовослужбовці Артем Павлович, Олександр Гапонюк, Юрій Савлук та уже покійний Микола Дарчик. Також долучалися вихідці з села, які живуть в Києві, Одесі, Львові, з усіх куточків України, Італії. Про культурну програму церковних заходів і оздоблення храму, квіткові насадження дбають дружини воїнів Катерина Цепух та Надія Гапонюк. Катруся й сама була на фронті, вона ветеран АТО. На бойових позиціях і познайомилася з чоловіком. Зараз вона сама піклується про двох маленьких діточок та працює фахівцем із супроводу ветеранів. А її коханий Юрій, пройшовши свого часу полон і реабілітацію після кількох жахливих поранень, досі продовжує обороняти наш кордон на сході. Уже роками. Пані Надія ж ковтнула тривоги в квадраті: фронтові стежини скалічили її чоловіка Олександра, а його брата Миколу вбили. Одягав форму хоробрих і її син Сашко – патрулював кордони. Вся їхня родина теж подарувала гроші на храм.

Допомагають фізично і матеріально зводити стіни храму також військовослужбовці та ветерани Василь Повх, Володимир Цицьора, Володимир Наход, мінометник із сусіднього Датиня Юрій Савлук та рідня зниклого безвісти на полі бою лучанина Анатолія Хабовця. Колись відвідували богослужіння зниклий безвісти Олег Півень та загиблий Василь Калінчик.

Молилися в будинку, який віддав житель села

Взагалі ж парафія Православної церкви України була зареєстрована у Велимчі ще в 2016 році. Тоді, правда, це було всього лиш зо два десятки однодумців, які прагнули молитися у місці, непідконтрольному московській ідеології. Аби не сперечатися із православними прибічниками УПЦ за історичний Покровський храм, один із засновників пастви ПЦУ Володимир Гайдучик віддав весною 2017-го для облаштування святині свій будинок.

Проте свою українську церкву назвали однойменно автентичній споруді – Покрови Пресвятої Богородиці. Тим часом освятили місце під будівництво ще до повномасштабної війни. Чергове вороже вторгнення призупинило весь процес.

Попри все, у жовтні 2024-го таки залили фундамент, а за літо цього року звели стіни. За вісім літ настоятелями приходу було п’ятеро священників: першим був отець Микола Гамера, далі Володимир Гавран, Ігор Корпан, Олексій Давидюк, нині її очолює Дмитро Алій.