"Частина працівників перейшла на російський бік": історія сім'ї з Херсона, яка відкрила бізнес у Нововолинську

Про історію бізнесу на новому місці родина розповіла журналістці "Еспресо.Захід".

Наталія Гладишева – з Херсона. За два роки до повномасштабного вторгнення Росії купили з чоловіком у місті власне житло, щоб жити там з 11-річною донькою. Планували, що робитимуть ремонт, накопичували гроші.

Ще у 2016 році розпочали підприємницьку діяльність, розвивали продуктовий магазин. Згодом відкрили ще один, будівельно-господарський. З часом налагодили всі процеси, мали 6 найманих продавців: двох – в одному магазині, чотирьох – в другому. Хотіли відкривати ще один бізнес.

"Я не задумувалась про фінанси, не рахувала гроші, що в магазині купити, а чого не купувати, тобто всі базові потреби точно були закриті. З часом ми стали  дозволяти собі різні подорожі", – розповідає Наталя.

24 лютого 2022 року про повномасштабний напад Росії дізналися від родичів. Вирішили переїжджати на деякий час до знайомих на Рівненщину. 

"Я не знаю, що треба було брати зі собою. Документи – так, взяла. Одяг теж. У таких випадках беруть, мабуть, найцінніше. Я взяла сукні, і ми приїхали з цими сукнями в село, де мені потім не було що одягнути", – іронізує Наталя.

Першочергово думали про доньку, аби вона була в безпеці, тому й не робили різких рухів. За фахом Наталія фізичний терапевт, швидко знайшла роботу у військовому госпіталі, адже і тоді, і зараз кожна лікарня потребує таких фахівців.

Однак проблеми виникла у чоловіка, який не зміг знайти роботи. Відтак родичі родичів порадили переїжджати в Нововолинськ, адже тут більше можливостей, а дитині було б ближче до школи.

"Дитина навчається за програмою "Інтелект України", а там у селі на Рівненщині цієї програми не було. Тому сестра знайшла тут квартиру, і ми приїхали. У місцеву лікарню також без проблем влаштувалися". 

Частина найманих працівників перейшла на російський бік

Перші місяці магазини в Херсоні продовжували працювати в окупації. Наймані працівники не виїжджали, з ними вдавалося дистанційно підтримувати зв’язок. Наталія з чоловіком сподівалися, що незабаром місто деокупують і буде змога повернутися. 

"Працювали в межах того, що ще можна було закупити. Потім, коли постачальники вже не їздили, якісь шляхи доналагоджували й закуповували товар самі. Тобто дистанційно щось там криво-косо трохи працювало".

Коли Херсон деокупували, половина працівників евакуювалася на російський бік. Підприємці також виявили, що частина команди навіть формувала документи, щоб переписати бізнес на себе. Однак після деокупації рушили за Росією, а магазини залишилися закритими.

"Додому ми так і не поверталися. Суцільні обстріли, а в нас дитина, відповідальність за неї. Не хотіли наражати себе на небезпеку. Батьки чоловіка досі в селі під Херсоном, і це перша лінія фронту… Так поступово то один приліт, то десятий приліт по магазинах, потім "благочинні" місцеві повитягували всю техніку. Тому магазини залишилися пусті".

Нове життя у місті на Волині

Знайшовши стабільну роботу в новому місті, подружжя почало думати над стартом нового бізнесу. Спочатку, за словами Наталії, не знали, в який бік рухатись, але потрапили на виставку українських виробників у Львові. Тут були зібрані українські бренди, різноманітні дизайнери.

"Ми спробували зв'язатися з одним постачальником, з другим, третім. Зрозуміли, що є цікаві підходи, вигідні умови. Розписали стратегію, самі створили план, подивилися зразки, які були в інтернеті, й подалися на мікрогрант від Дії на двісті п'ятдесят тисяч. Вийшло так, що нам підтвердили його", – ділиться жінка.

За словами Наталі, грант дуже полегшив старт і дав велику підтримку, аби створити щось своє й особливе. Так сім’я відкрила власний магазин одягу. Підприємці хотіли, щоб у їхній крамниці був одяг від найменшого до найбільших розмірів, щоб товар був зручним, сучасним і стильним.

"Інколи я кажу чоловікові, що ми, мабуть, такі везучі, що нам дуже часто зустрічаються класні люди. І це настільки щиро, безкорисно, з добрим посилом. Наша орендодавиця – дуже щира, добра людина, яка допомогла і з організаційними моментами, і з приміщенням. Коли домовилися про оренду, нам побудували санвузол з водопроводом, щоб у нас був окремий, бо її офіс із нами через стіну виходить. Ми дуже задоволені".

Зараз у власників бізнесу працює лише один магазин у Нововолинську, однак приймають замовлення й онлайн. Крім того, не проти розширятися та, можливо, відкрити крамницю в іншому місті.

На запитання про те, чи мають бажання повертатися додому, Наталія відповідає: раніше казала, що так, а зараз – час покаже. 

"Ми відпустили це питання, сьогодні нам важливо, що живемо тут, дитина в комфорті. Пробуємо бізнес, будемо робити все, що можемо, щоб його розвивати. Їхати я не планую. Розумію, якщо, скажімо, сьогодні ввечері закінчується війна, я не поїду з дитиною в Херсон. Там немає що робити. Там немає викладачів, там немає тих гуртків, немає відчуття миру принаймні для дитини".

Наталія зазначає, що в будь-якому разі ніхто не заважає дистанційно далі продовжити бізнес в Херсоні, але наразі вони лишаються в Нововолинську.

"Тому далі час покаже. Хочу, щоб цей час недарма проходив. І на користь нам, і на користь моєму фаху, бо багато військових потребують відновлення".