Вілла Вітошинських: що відомо про архітектурний діамант Тернополя, який вимагають відреставрувати містяни

У Тернопільській міськраді офіційно ухвалили рішення, що віллу Вітошинських  треба рятувати.  Будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення та важливим елементом історичної забудови міста. 

Взятися за збереження унікальної пам'ятки вирішили після електронної петиції. Мешканець міста Володимир Лемішко 11 березня 2026 року зареєстрував електронну петицію з вимогою врятувати будівлю. Звернення дуже швидко знайшло відгук у тернополян і набрало 313 голосів  із необхідних 300. Це формально небагато, але достатньо, аби питання винесли на засідання виконавчого комітету.

Рішення не передбачає негайного ремонту, але відкриває процес: місто зобов’язалося діяти в межах законодавства про охорону культурної спадщини та врахувати історико-архітектурний опорний план.

Історія вілли

Історія будинку на вулиці Юліана Опільського, 6, розпочалася у 1898 році. Ця дата й досі зафіксована на фасаді, через що в народі споруду часто називають просто — «1898». Вілла є рідкісним для Тернополя зразком архітектури кінця XIX століття, що дивом уцілів під час руйнівних боїв 1944 року, коли місто було знищене на 85%.

фото: Збруч

Первісно будинок належав родині Вітошинських. У той час вулиця мала іншу назву — Пйотра Скарги, і саме за цією адресою фігурує в документах міжвоєнного періоду. Розташування навпроти костелу єзуїтів (зведеного на початку ХХ століття) підкреслювало статусність місця: це був район, де концентрувалося культурне і громадське життя.

У міжвоєнні роки будинок залишався приватною резиденцією, але водночас виконував і практичні функції. Тут приймали пацієнтів, відбувалися зустрічі, працювали громадські ініціативи. Це була типова для того часу ситуація, коли межа між приватним і публічним простором була умовною.

Після Другої світової війни, коли значна частина міста була зруйнована, будинок уцілів. Це вже саме по собі виняток. У радянський період він не зазнав радикальної перебудови, хоча й поступово втрачав первісний вигляд через добудови та пристосування під різні установи. Тут розміщувалися комунальні підприємства, інженерні служби, офіси.

Архітектурний силует будинку  

стиль будівлі можна умовно визначити як «англійський». Це не строгий архітектурний термін, а радше характеристика загального настрою: стриманість, функціональність і певна елегантність без надмірного декору.

Будинок зведений із червоної цегли — матеріалу, який наприкінці ХІХ століття був популярним у міській забудові. Такий стиль часто називають історизмом: він не відтворює один конкретний стиль, а поєднує різні елементи, адаптовані до локального контексту.

Фасад вілли вирізняється простотою. Декоративні елементи мінімальні, але достатні, щоб створити завершений образ. Центральне місце займає дата «1898» — не просто рік будівництва, а фактично частина ідентичності будинку.

Важливо, що будівля зберегла основні пропорції і структуру. Попри пізніші добудови, історичне ядро залишається впізнаваним. Це дозволяє говорити про автентичність — одну з ключових характеристик пам’яток архітектури.

фото: te.20minut.ua

фото: Вікіпедія

Осередок інтелігенції та мешканці вілли

Цінність вілли Вітошинських значною мірою пов’язана з її мешканцями. Першими власниками вілли було подружжя Володимира та Олімпії Вітошинських — представників тогочасної еліти Галичини. 

Володимир Вітошинський був відомим у Тернополі лікарем. Його професійна діяльність поєднувалася з активною участю у громадському житті. Він працював у центрі міста, у будівлі «Народної торгівлі», але частину пацієнтів приймав удома — у цій самій віллі. Така практика була поширеною: лікарська діяльність часто поєднувалася з домашнім простором.

Окрім медицини, Володимир Вітошинський долучався до діяльності різних організацій. Він був пов’язаний із товариством "Сокіл", яке популяризувало фізичну культуру і водночас виконувало важливу національно-просвітницьку функцію. Також він брав участь у роботі міського самоврядування і освітніх ініціативах, зокрема тих, що підтримували молодь із незаможних родин.

Його дружина, Олімпія Вітошинська, відігравала не менш активну роль. Вона була членкинею Союз українок — однієї з ключових структур жіночого руху в Галичині. Організація займалася освітою, благодійністю, підтримкою жінок і розвитком культурного середовища.

Олімпія Вітошинська не лише брала участь у роботі, а й очолювала місцевий осередок напередодні Другої світової війни. Вона також співпрацювала з іншими організаціями, зокрема "Сільським господарем", і була пов’язана з політичним середовищем УНДО.

Осип Вітошинський, фото: galas.te.ua

Стефаник на каві та легендарний хор

Будинок був відкритим для гостей. Тут бував Василь Стефаник — один із найважливіших українських новелістів. Він був близьким другом Володимира Вітошинського ще зі студентських років і часто зупинявся у цьому будинку під час своїх візитів до Тернополя у період з 1890 по 1908 роки. На згадку про це на фасаді сьогодні встановлено меморіальну дошку.

Окреме місце в історії садиби посідає постать батька власника — Осипа Вітошинського, якому присвячена одна з двох меморіальних таблиць на фасаді. Священник та диригент, він увійшов в історію як засновник славетного Денисівського хору.  Цей  знаменитий стоголосий колектив вперше у Галичині виконав пісенний твір "Ще не вмерла Україна".

Рівень цього сільського колективу був настільки високим, що про нього схвально відгукувалися Іван Франко та Соломія Крушельницька. Осип Вітошинський мешкав у сина в період 1898–1900 років, фактично в перші роки після завершення будівництва вілли.

фото: Вікіпедія

Стан і перспектива

Сьогодні будівля перебуває у стані, який можна описати як "використовується, але не доглядається". Вона не покинута, однак і не відновлена. Частина приміщень зайнята установами, що забезпечує мінімальне функціонування, але не гарантує збереження.

На будинку видимі тріщини, пошкоджені елементи, зношене оздоблення — усе це свідчить про тривалий брак системного догляду. Водночас саме ці ознаки роблять питання реставрації актуальним: без втручання процес руйнування лише посилюватиметься.

Тріщини на будинку, фото: doba.te.ua

Рішення виконавчого комітету після петиції — це лише перший крок. Попереду — складніші етапи: дослідження, проєктування, пошук фінансування. Реставрація таких об’єктів потребує не лише коштів, а й чіткої концепції: що саме зберігати, як інтегрувати будівлю у сучасне місто, яку функцію вона виконуватиме.

Водночас сама поява петиції і реакція влади показують, що для містян цей об'єкт є важливою частиною ідентичності, яка вимагає переходу від декларацій до реальних консерваційних та відновлювальних робіт.

Читайте також: Архітектурний маніфест громади: як, збудувавши Вежу Корнякта, українці зробили неповторним середньовічний Львів