"Полякам навряд чи йдеться про вшанування пам’яті загиблих": історик Посівнич про мету ексгумацій на Тернопільщині

У травні на Тернопільщини завершили ексгумацію в Пужниках, там виявили останки 42 людей. "Еспресо.Захід" поспілкувався із кандидатом історичних наук та науковим працівником Інституту українознавства НАН України Миколою Посівничем щодо ймовірних наслідків для відносин між Україною та Польщею. 

Довідка: події, що сталися в ніч із 12 на 13 лютого 1945 року в селі Пужники, польська сторона трактує як "Волинську різанину" та вважає нападом Української повстанської армії на мирних жителів. Натомість українські історики підкреслюють, що йдеться не про "етнічну чистку" і не про напад на беззахисне населення. Ці трагічні події не є частиною "Волинської трагедії", оскільки згаданий регіон Тернопільщини не належав до Волині ані географічно, ані історично. Йдеться про один із епізодів українсько-польського збройного протистояння, що тривало в роки Другої світової війни та в післявоєнний період — з 1942 по 1947 роки.

Що саме поляки хочуть підтвердити ексгумацією в Пужниках на Тернопільщині? Яка теза або ідея стоїть за цим і що вони прагнуть довести або спростувати?

Основний польський наратив — показати серед поляків жертв цивільних, що це були переважно старі, жінки й діти. І тими дослідженнями залишків скелетів хочуть показати оці ознаки "геноцидальної політики УПА, яка вбивала всіх підряд".

Це є така свідома маніпуляція тими жертвами, які вони хочуть використати, щоб це виглядало як суцільне вбивство, зачищення.

Але, якщо рахувати кількість загиблих за черепами чи за іншими останками, то ці цифри можуть свідчити зовсім про інше. І ми бачимо, що відбувається свідоме затягування процесу з боку польської сторони. Бо якби їм були справді потрібні результати, то вони б уже були на всіх шпальтах засобів масової інформації, передусім польських.

На вашу думку, чи справді примирення, про яке всі говорять і яке має бути результатом польських ексгумацій в Україні, є можливим? 

Питання польсько-українського збройного конфлікту або ж війни є надто політизованими. Як ви бачили, ці теми завжди порушуються перед виборами — спочатку парламентськими, зараз президентськими.

Фактично відбувається жонглювання такими питаннями для виборців, яких у Польщі є приблизно 15–20%, так званого "ядерного електорату", який буде голосувати за тих, хто підіймає і пропагує ці теми.

Тому, на жаль, це — політика. І завершиться все, найімовірніше, політичним рішенням.

Щодо історичних питань, то тут усе зводиться до конотацій, пов’язаних із Волинською трагедією — або, як кажуть поляки, Rzezi wołyńskiej. Вона є своєрідним лакмусовим папірцем у політиці історичної пам’яті Польщі. Через цю тему Польща намагається представити себе й польський народ як найбільшу жертву Другої світової війни.

Поляки хочуть, як вони самі це називають, сатисфакції — тобто відшкодування за моральні й матеріальні збитки, яких зазнали Польща та поляки під час війни.

І, на їхню думку, найзручнішим об'єктом для цього є саме Україна. Бо ані Росія, ані Німеччина не будуть "пасивними хлопчиками для биття". І в цій логіці саме Україна постає для Польщі найзручнішою для зосередження образу польської жертовності.

Бо Україна залежна від Польщі, а українці традиційно мають певну прихильність до поляків і самої Польщі.

На жаль, увічнення пам’яті, вшанування жертв відходить на десятий план. Імена загиблих забуваються. Усе це перетворюється на інструмент — засіб політичного впливу: як для внутрішньої політики Польщі, так і для позиціювання Польщі як політичного гравця в Східній і Центральній Європі.

А скажіть, будь ласка, якщо польська версія не підтвердиться, як, на вашу думку, вони будуть виходити з цієї ситуації? 

Вони вже прийняли закон про вшанування жертв ОУН-УПА. Жертв ні радянських партизанів, ні нацистських окупаційних поліційних з’єднань чи навіть звичайних бандитів, які просто грабували польське населення. 

Є ця цифра — 100 тисяч, вона вже, по суті, узаконена, піднесена до рівня культу. У Польщі це закріплено на державному рівні.

А Україна, на жаль, втратила останні два десятиліття, коли ще можна було, після зустрічі Кваснєвського й Кучми у 2003 році, розв'язати ці питання. Ми тоді справді думали, що їх уже вирішили.

Насправді з 2015 року Польща пішла на крайнє загострення і легалізацію свого наративу про 100 000 жертв. Водночас ця цифра зовсім не підкріплена ні історичними документами, ні матеріалами. Чому не 200 тисяч? Чому не 500? Адже поляків на Західній Україні було набагато більше, ніж 100 000.

Ми маємо таку політичну кон’юнктуру, коли кількість жертв іноді збільшується у п’ять разів, а подекуди навіть у десять разів.

Тобто, на вашу думку, незалежно від результатів, політика й надалі залишиться такою ж, як і раніше? Тобто вони будуть шукати якісь інші підтвердження і продовжуватимуть у тому ж дусі?

Дійсно. Адже ми бачимо риторику польської сторони — і Навроцького, тоді очільника Інституту національної пам’яті, і теперішнього президента Польщі. Їм не йшлося про пошук інформації, увіковічення чи вшанування цих жертв. Їм просто йшлося про політичні баталії й фактично жонглювання цими питаннями, які можна було вирішити ще 20 років тому. 

З іншого боку, останні польські президентські вибори були дуже українофобськими — розігрувалася "українська карта". Два крайні праві кандидати, Браун і Менцен, фактично вели українофобську кампанію, виступали проти "українізації Польщі".

Так само ми бачимо голосування за закон про вшанування жертв ОУН-УПА не на рівні постанови, як це було раніше, а саме на рівні закону, коли це фактично стало доконаним фактом.

З іншого боку, уряд Польщі мав 10 років, щоб гідно вшанувати українські могили, які є на території Польщі, вивести їх із нелегального напівпідпільного статусу. І, повірте мені, це можна було зробити за місяць. Проте польська сторона свідомо затягувала процес, ігнорувала ситуацію і фактично діяла деструктивно через так звану третю силу, яка плюндрувала могили, зривала таблички, робила написи антиукраїнського характеру. І жодного розслідування чи покарання виконавців цих дій Польщею не було проведено.

Читайте також: "Нині ми формуємо українську традицію вшанування пам'яті військових": розмова з керівником центру "Доля" Святославом Шереметою

Тому ми бачимо, що польська сторона не йде на діалог і порозуміння, а фактично нагнітає цю політику, яку зараз спостерігаємо.

• 24 квітня 2025 року в селі Пужники на Тернопільщині розпочали процес ексгумації тіл в рамках польсько-українських домовленостей. Територію, де проводитимуть розкопки, обстежили фахівці аварійно-рятувального загону групи піротехнічних робіт. Тут працює як українська, так і польська експедиція. Орієнтовний термін ексгумації - 3 тижні. Потім останки загиблих перепоховають. Історію трагедії села Пужники читайте тут.
• 11 червня стало відомо, що Київ дозволив Варшаві проводити ексгумаційні роботи загиблих польських військових у 1939 році на території села Збоїська, що нині є в межах Львова. Натомість Україна отримала такий дозвіл для роботи в селі Юречкова.