Від фронтонів до фронту: історія бійця Кавуна зі 104-ї бригади, який пройшов піхоту й артилерію
Богдан на псевдо Кавун із села Бичаль на Рівненщині пройшов піхоту й артилерію, обстріли, втрати, втому й страх, але зберіг головне – відповідальність за своїх людей
Про шлях військового розповіли на фейсбук-сторінці 104-ї бригади тероборони ЗСУ "Горинь", передає Еспресо.Захід.
До повномасштабного вторгнення життя Богдана було зовсім іншим: "Рівненщина, село Бичаль, велика родина – десятеро братів і дві сестри. Робота, будівництво, служба у прикордонних військах, звичайне життя", – згадує захисник.
Війна застала його на будівництві: "Разом із братами домуровував фронтони будинку. А вже 25-го був у військкоматі. Наступного дня – у частині".
Відразу потрапив у піхоту – гранатометником у 59-му батальйоні. Білоруський кордон, потім Торецьк – напрямок між Горлівкою та Бахмутом.
Саме там він вперше по-справжньому відчув війну.
"Коли ми зайшли на позицію, дивимось – а бліндаж: пльонка, трохи землі й колоди. Потім почався обстріл… і посадка просто загорілась. Тоді зрозуміли: тут або риєш нору під землею, або тебе не стане. Ми копали все під землею – укриття, проходи, навіть туалет", – розповідає боєць.
Один із перших обстрілів закарбувався у пам’яті найбільше:
"Був мінометний обстріл. Я саме повертався у бліндаж, дивлюсь – ліс завалений, а до бліндажа метрів двадцять. Біжу, перечіпляюсь, падаю… і прямо за спиною розривається 120-й. Мене побратими за бронежилет затягнули у бліндаж. Хлопці вже штани з мене зривають – думали, все. А в мене тільки подряпина на задниці".
У Торецьку було важко не лише через обстріли. Узимку хлопці переходили дамбу по льоду в гумових чоботах, на які надягали шкарпетки, щоб не ковзати. Потім – вода по коліна, постійні скиди з дронів і години в багнюці під пончо.
Після Торецька, коли батальйон вивели на відновлення, Кавун прийняв рішення перейти в артилерію:
"Я бачив, як працює наша арта. І знав: попереду наша піхота, їм треба допомогти. А в тебе – калібр. Коли ти стріляєш і знаєш, що це прикриває хлопців – це зовсім інше".
Так він став командиром гармати артилерійської батареї 104-ї бригади.
Робота артилериста – це не лише постріл. Це вибір позиції, маскування, копання укриття, координація розрахунку, точність і секунди часу, наголошують у бригаді.
"Снаряд важить більше 40 кілограмів. Ящик – 76. Тут потрібні здорові хлопці. І голова – якщо з математикою не дружиш, в артилерії буде тяжко", – каже Кавун.
Перший постріл із гармати Богдан пам’ятає до сьогодні:
"Стояли на стику Запорізької й Донецької областей. Перший постріл у житті – і прямо в ціль. Там чи склад БК був, чи ще щось. Всі кричать, довольні. Коли попадаєш – це адреналін. Хочеться працювати".
За словами Богдана, артилерія – це ще й постійне полювання, "хто швидший – той живий".
Він не називає себе героєм. Каже, що просто робить те, що мусить.
- Піхотинцю 24-ї ОМБр Сергію Криніцькому, який 346 днів тримав позицію в Часовому Яру, дали звання Героя України
- Актуальне
- Важливе