Повернувся додому в день народження матері: боєць 10-ї бригади "Едельвейс" Денис Єрьомов 38 місяців провів у полоні в Чечні

Про це пише Суспільне.

Батько Дениса Єрьомова – Сергій – мешкає в Коломиї. Коли чоловік дізнався, що син зник безвісти, був у розпачі, як і матір Дениса, яка живе на Рівненщині. Вони сподівалися, що син живий: почали шукати будь-яку інформацію – переглядали соціальні мережі, відео, та групи, пов’язані з полоненими. Згодом долучилися до спільнот родин військових, підтримували одне одного, брали участь у мітингах та акціях, а також писали звернення до державних структур.

"Натрапив на відео, де їх допитує чеченський генерал. Побачив сина, і одразу мені серце стало на місце, що дитина жива-здорова. Єдине, дуже сильно переживав, що це – Чечня. Раніше говорили, що чеченці – такий народ, що вони можуть не знати що робити з цими хлопцями. Я найбільше боявся, що там буде дуже сильне знущання над ними. Але Бог допоміг, що вони не знущалися над нашими хлопцями", – каже батько звільненого з полону бійця Сергій Єрьомов.

На зв’язок із батьком за 38 місяців полону Денисові Єрьомову дозволили вийти лише раз.

Молитви й очікування

Батьки Дениса живуть у різних регіонах, та шлях очікування пройшли пліч-о-пліч, додає Сергій Єрьомов.

"Ми підтримували одне одного: разом плакали, разом сміялися, молилися, дуже молилися, і він каже, що дуже відчував всі молитви наші. Про можливий обмін почали говорити у квітні – на день народження Дениса. А 24 квітня, у день народження його матері, він повернувся додому. Вдалося зробити їй подарунок", – каже Сергій Єрьомов.

Напередодні, продовжує чоловік, відчував, що сина звільнять.

"Перед тим, як обміняти, він мені кожен день снився: що я плачу, що я з кимось б'юся. Останній сон приснився, що син прийшов, і до нього підійшло багато людей, а я так відсовую і кажу: "Дайте хоть мені сина обняти, та й обіймаю, та й так його цілую, та й плачу, як дурний". Відчувало серце одразу. Жінка теж казала, що Денис приснився саме в ту ніч, коли він вже йшов на обмін", – розповідає батько звільненого з полону Дениса Єрьомова.

фото: Суспільне

Про умови в полоні

Під час інтервʼю з кореспонденткою Суспільного Сергій Єрьомов зателефонував синові, який перебуває на реабілітації. Денис розповів про три роки і два місяці перебування у полоні в Чечні. За його словами, умови змінювалися: спочатку – підвал і обмежене харчування, згодом – інше приміщення з кращими побутовими умовами.

"Спочатку ми їли "мівіну", цигарки нам, в принципі, видавали. Туалету не було, ми в п'ятилітрові баклажки ходили. Раз у два тижні були у бані, мило нам видавали. Потім раз у тиждень водили в баню. Це десь було півтора року. Пізніше перевели в інші приміщення. Там вже у підвалі були кращі умови. Був євроремонт. Кадиров нам привіз телевізор великий, під'єднали інтернет. Душові кабіни, ванна – це все було", – розповідає звільнений з російського полону боєць.

В українських бранців покращилося й харчування.

"Почали нам готувати супи, хлібчик нам постійно приносили. Чай був у нас, цукор теж. Ну такі умови для виживання, для підтримання організму були. Книжки давали читати. Нас не ображали, нас не гнобили, над нами не знущалися. Вони до нас нормально ставилися. Я не маю негативних вражень щодо полону, де я був. Розумію, що вони – окупанти, що вони прийшли на нашу землю зі зброєю нас убивати. Це для нас є вороги. Я це розумію. Але в тих умовах, де я був, я проти них не можу нічого поганого сказати", – ділиться Денис Єрьомов.

"Не потрібно втрачати надії"

Загалом, у межах обміну, який відбувся 24 квітня 2026 року, з російського полону повернулися семеро військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", каже офіцерка групи соціального супроводу секції цивільно-військового співробітництва бригади Ярослава Зубаха. Усі бійці з різних регіонів України – Рівненщина, Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Чернівецька область, Сумщина та Дніпропетровська область.

"Дуже часто родина дізнається, що їхній військовий у полоні не через місяць-два, а через пів року, через рік. Не потрібно втрачати надії, а вірити та молитися", – говорить Ярослава Зубаха.

Читайте також: "Я вже там був як у себе вдома": історія ветерана, який пішов на війну у 18 і вижив після підриву в Серебрянському лісі