"Я вже там був як у себе вдома": історія ветерана, який пішов на війну у 18 і вижив після підриву в Серебрянському лісі

Про це ветеран російсько-української війни Віталій Біляк розповів в інтерв’ю Суспільному.

У 18 років підписав контракт з Нацгвардією 

Віталію було всього 18 років, коли він вирішив укласти контракт з Національною гвардією та поїхати на війну. Він саме закінчив правничий коледж, вступив на навчання в Інститут психології та права при "Львівській політехніці", перевівся з денного на заочне й вирушив на схід.

За його словами, про те, що він перебуває в Луганській області, в районі Кримського, Попасної та Первомайського, батьки дізналися не відразу. Спершу чоловік запевнив їх, що навчається на полігоні. А оскільки полігон був недалеко від місця, де живуть батьки, тож вони, не дочекавшись сина на вихідні додому, зібралися його відвідати.

"Тоді мені довелося сказати, що відстань між нами понад 1000 кілометрів. Сказав мамі: "Куди ти будеш їхати? Вже скоро ротація, я приїду", – згадує ветеран.

Під час ротацій Віталій підтягував "хвости" з навчання, які утворювалися, поки він був у зоні бойових дій. Коли повертався на ротацію, то на нього очікувало до 12 талонів на раз.

На захист Київщини

Вранці 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік займався бізнесовими справами. А вже за два дні він був у Києві. Наплічник з одностроєм та бронежилетом вже був спакований.

"Їхали ми через Білу Церкву, а не через Житомир. Нам сказали, що Житомирська траса вже прострілюється. Росіяни за два дні встигли дійти туди. А в Києві – як в пустелі: ні душі, ні автомобіля", – згадує він.

фото: З архіву Віталія Біляка

У Києві Віталій доєднався до добровольчого підрозділу "Братство", який зараз є у складі ГУР. Цього разу мама дізналася, що син на війні, вже коли він був там: захисник почав публікувати фото у соцмережі.

24 березня 2022 року Сили оборони звільнили село Лук’янівка Броварського району на Київщині й Віталій став свідком тих жахів, які росіяни влаштували.

Каже, коли йшов деокупованими українськими селами на Київщині та Чернігівщині, його дивувало те, що зустрічати їх виходили старші люди та крихітні діти, молоді не було зовсім.

"Росіяни там проводили геноцид нації. Я там багато чого надивився. У Донецькій області такого не було", – ділиться Віталій.

Перше поранення

13 вересня 2022 року військовослужбовець зазнав першого поранення: осколок залетів у шию.

"Я підсвідомо відчував, що не треба брати участь у цьому штурмі. Але ми – військові, тому треба виконувати накази", – каже він.

Це був контрнаступ й українські військові під час рейду звільнили шість населених пунктів. Участь у рейді брали Національна гвардія України та бійці 103 ТрО.

Три місяці без свідомості

Друге поранення чоловік отримав уже через пів року, перебуваючи в Серебрянському лісі 22 квітня 2023 року.

"Я вже там був як у себе вдома. Їздив і вдень, і вночі, як у себе на господарстві. Й підірвався на міні, повертаючись з позиції", – розповідає Віталій.

Останнє, що він пам’ятає того дня – це вибух. Далі була евакуація, про яку знає тільки з розповідей друзів та побратимів. Так офіцер, який його вивозив, накинув на нього свою куртку, в кишеню якої запхав своє посвідчення. Він вирішив, що офіцера рятуватимуть швидше, ніж солдата. Тому до шпиталя Віталій потрапив під чужим іменем. Волонтери та побратими не могли знайти чоловіка кілька діб, аж поки помилка не виправилася.

"Реагувати я почав десь за два місяці. А коли зрозумів, що я у Львові у лікарні, то й три місяці минуло. Я думав, що я десь на сході чи в Росії. Бачив, що все біле, ніби в білому тунелі. Згадав, що був на сході. Тут приходять до мене лікарі й щось говорять. А я думаю: чого ви до мене українською говорите? Я вже зрозумів, що я в лікарні, без ноги. Але думав, що десь в Слов’янську чи Краматорську, де всі російською говорять. Вже потім мені рот розшили, бо в мене рот був зашитий. Я, як себе в дзеркалі побачив, то вжахнувся. У мене зараз голова металева, складена докупи. Рука металева, права нога металева. Ліва – на протезі. Пальці зшили, вже згинаються й розгинаються", – згадує ветеран.

Зараз чоловік проходить реабілітацію. Нещодавно став на протез.

Життя після звільнення

Попри важке поранення Віталій продовжує роботи те, чим займався до повномасштабного вторгнення.

"Займаюся бізнесом. Волонтерю, бо ще нема жінки й дітей, щоби мене заспокоїли трохи", – жартує чоловік.

За його словами, відновив свою адвокатську діяльність й допомагає пораненим побратимам.

"Дуже багато ветеранів, які звільнилися, недоотримують належні їм виплати і навіть не знають про це. Наприклад, нещодавно звернувся ветеран з Пустомитів. У нього інвалідність першої групи, він на протезах. Держава йому платить 12 тисяч гривень. А за законом мають платити як мінімум 22 тисячі. Я допоміг скласти йому позовну заяву у суд на перерахунок за всі роки, що йому недоплачували", – каже ветеран.

За свою роботу грошей з побратимів він не бере.

Читайте також: Втратив 2 л крові й тиждень лежав серед мертвих: в UNBROKEN видалили небезпечний осколок зі стегна піхотинця Олександра Ткаченка