Лист від Святого Миколая, або Чому важливо мати вдома когось, хто вміє любити?

– Ба, а чому мені Миколай ніколи не відписує? Я йому пишу, а він мені хоч би раз відписав, – кажу бабці. – Святі про нас забувають, як лиш повертаються на небо?

Я прийшла зі школи і горохова зупа мені зовсім не лізе. Бовтаюся в ній ложкою, виловлюю там кропинки і уявляю, що то зелені балерини.

– А ти думаєш, Миколай не має що робити, та й буде тобі писав? У нього нема коли листи писати, тож треба всім чемним дітям світу подарунки приготувати, розпарцелювати і нікого не забути. То лиш ти і твій дідо у газетах сидите, – каже заклопотана шиттям бабця.

– Бабцю, але ж ми як пишем дідусевим родичам, то вони нам все відповідають. Усі відписують листи, лиш Святий Миколай якийсь гоноровий. Хай тоді не приносить мені цього року нічого, раз він такий.

– Іра, а може, він просто самотній? – моя бабця пробує зі мною вже по-всякому.

– Бабцю, та ви шо! Як можна бути самотнім на небі? Там повно ангелів, а з ними скучно не буває, – мене важко переконати.

– Їж краще зупу і не думай багато, – каже мені бабця і перекушує нитку.

Сьогодні я все роблю так, як любить бабця, – вішаю одяг на спинку крісла, а не розкидаю по всій хаті, взуваю капці з ведмедиками і сідаю писати листа Святому Миколаю. Я вже велика і не проситиму солодощів. Вибираю золотий конверт (з тих, що ми дістали з Канади від родичів). Писати Миколаю – то вам не булька з носа.

"Дорогий Миколаю!

Я давно не писала тобі. Не знаю, як тобі все розповісти. Бо дуже мало тебе знаю. І ти не чув моїх історій, коли виключають світло, тому я не дуже знаю, чи можна тобі все говорити так, як дідусеві чи так, як бабусі – не все і обережно. Але якщо ти з Богом, то ти мав би розуміти малих дітей, які розповідають всілякі історії, коли нема світла. Бо я читала, що ти розумів дітей, які були самі.

Якби ти був з нами, я би показала тобі свого кота. Він найгарніший у всьому світі, хоч бабця називає його іродовим створінням (не знаю, до чого тут той Ірод і чого наш Пан Кіт є не наш, а Іродів, кіт живе в нас 2 роки, але хай буде, раз бабця сказала). Мама працює, я рідко її бачу, але дуже хочу, щоб у неї були гарні шкіряні рукавички і ще такі солодкі духи, як в тьоті Олі з маминої роботи. Ти не знаєш, де їх взяти?

Показала би тобі кубики, які зробив мені дідусь. З них можна збудувати усе на світі, навіть найвищу вежу. Головне – навчитися робити міцний фундамент. Я часто бавлюся кубиками, бо вони гарно пахнуть. Найчастіше будую хатку для Іриса і ляльок. Але кіт довго не витримує і валить хатку, а ляльки дуже манірні і від їх балачок мені робиться нудно і я йду в садок придумувати нову історію, щоб мати що розказати ввечері, коли виключать світло. Правда, я не дуже знаю, чи так роблять чемні діти, бо бабця хоче, аби я в той час йшла підмітати підлогу або мити миски. Але жирні тарілки від налисників – то нецікаво, історії важливіші. Як ти думаєш, Миколаю, що важливіше – історії чи тарілки? Бо бабця каже, що тарілки. Я їх мию, просто деколи ще хочу розказувати історії.

Дідусь наш навчився робити труни, а не лише вікна і двері, і тепер з майстерні не вилазить, бо люди стали вмирати, як мухи. Так каже бабця, а вона все знає краще. Але ми з ним хотіли би, щоб дідусь робив вікна, двері, годівнички для птахів і будиночки для котів. Тому якщо можеш, зроби так, щоб люди не вмирали, хоча б трошки.

Я тебе дуже прошу, Миколаю, не треба приносити цього року тих кольорових вітамінів, я дістала від них алергію. Краще принеси нам з котом трохи ірисок і ще таку книжку, щоб можна було розуміти мову звірів і птахів (вчителька казала, вона називається слоник, але я не дуже впевнена, що слони можуть поміщати у себе аж так багато слів, то може бути, що ця книжка якось по-іншому називається, як дізнаюся, я тобі ще напишу). Бувай і скоріше приходь до нас"

Фото: yellowglasses.com.ua

А вже за 2 дні я приходжу зі школи і застаю на столі конверт. "То тобі від Миколая", – каже урочисто бабуня із-за шиття. Я відкриваю конверт і читаю першого листа від Миколая:

"Дорога Ірочка! Знаєш, я не писав тобі, бо ти була маленька, а тепер сама можеш прочитати мого листа і написати мені знову. Я все бачу звідси, і я дуже тобою задоволений. Не ображайся на бабцю, коли вона називає тебе іродом окаянним. Вона насправді дуже тебе любить, просто каже це іншими словами. У дорослих так буває.

Пиши історії, коли виключають світло, ще більше читай, допомагай дідусеві, вчися лікувати кота, а я принесу тобі справжній словник (так називається та книжка, з якої можна довідатися про все на світі), коли прийде час, а поки що тримай від мене справжню дитячу енциклопедію. Думаю, тобі має бути цікаво про камінці, звірів, пташок і квіток. Спочатку дізнайся все про них, а потім ти зможеш говорити з ними. Бо ти маєш саме таке серце. А люди мусять помирати, інакше як ми навчимося їх любити? Якщо твій дідусь не буде робити трун, то як ти навчишся радіти хатинкам для кота?

Ніколи не забувай, що в тебе є твій дід Миколай, навіть якщо він тобі ніколи не пише".

Класно! Завтра покажу листа Миколая в школі. Всі пишуть листа, а я ще й отримую відповіді! Я скачу по хаті, як скажена білка, і даю бабці почитати листа зі своїх рук, бо вона може мати руки від олії. Хай мене тепер хто-небудь примусить мити тарілки! Бо я – дитина, яка отримала листа від Святого Миколая!

Миколай вже може мені нічого не приносити – лист від нього важливіший ніж усі подарунки світу. Я люблю писати і люблю, коли інші пишуть. Я нюхаю конверт з листом від Святого Миколая. Цей папір недавно тримав у руках сам Миколай. Якось я виграла один конкурс у журналі "Барвінок", то мені написали, але це була звичайна людська редакція, де працюють дорослі дяді і тьоті, а не Миколай.

– Ба, а чого Миколай пише букву "к" як наш дідусь – "k"? – мої великі очі стають круглими, як ґудзики.

Здається, десь я вже бачила оце "k"… І взагалі почерк Миколая дуже знайомий… І, головне, чому конверт із листом пахнуть, як в дідусевій майстерні – дерев’яною стружкою?..

***

Коли люди виростають, вони перестають вірити у Святого Миколая. Але не всі – є такі, що вміють ставати Миколаями у себе вдома щодня. Мій Миколай завжди зі мною. Просто між нами тонка завіса світів. Смерті немає. Якогось дня ми знову будемо разом. А тим часом я ще хотіла би побути Миколаєм для внучки.

Стежте за найважливішими новинами України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.