Сім років таборів і все життя боротьби: історія Степана Хмари

Він пройшов радянські табори, не зрікся переконань і залишався в опозиції навіть у незалежній Україні. Еспресо.Захід розповість про Степана Хмару — дисидента, політика і принципового критик будь-якої влади, який прожив життя, яке стало символом незламності.

Від лікаря до дисидента

Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб’ятин (на момент народження — територія Польської Республіки, а нині — Шептицький район Львівської області). Його батьки були селянами.

Після встановлення радянської влади на Західній Україні здобув середню освіту в радянській школі. В інтерв’ю виданню Gazeta.ua Хмара розповідав, що його батьки допомагали українським підпільникам, а в дитинстві на нього вплинули розмови з партизанами. Зокрема він згадував:

"Батьки дали мені хорошу генетику і виховали загострене відчуття справедливості. Я бачив від батьків справжню людяність. Останнім ділилися з партизанами".

Під час голоду 1946–1947 років родина допомагала людям, які прибували з інших регіонів.

У 1964 році Степан Хмара закінчив Львівський державний медичний інститут за спеціальністю «стоматологія» та отримав фах лікаря-стоматолога. Працював стоматологом у смт Гірник Львівської області.

У 1960–1970-х роках Степан Хмара долучився до українського дисидентського руху: поширював самвидав, переклав працю Андрія Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес», підтримував правозахисників. Після ув’язнення В’ячеслав Чорновіл відновив підпільний випуск Український вісник, пояснюючи: 

"Люди повинні були знати хоча б, хто заарештований, хто засуджений".

У 1974 році в самвидаві вийшли його праці «Етноцид українців в СРСР» та «Генеральний погром». У 1980-му Хмару заарештував КДБ і засудив до семи років таборів суворого режиму та п’яти років заслання. Покарання він відбував у таборах №35 і №36 на Уралі, провівши 306 діб у карцері та неодноразово оголошуючи голодування.

Звільнений у 1987 році, Хмара став одним із керівників Українська Гельсінська спілка, а згодом — народним депутатом, продовживши боротьбу вже в парламенті.

Арешт і табори: ціна принциповості

У січні 1980 року Степана Хмару заарештували органи КДБ УРСР. Йому інкримінували статтю 62 Кримінального кодексу УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда".

Цього ж року суд засудив його до 7 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 років заслання.

Покарання він відбував у виправно-трудових таборах суворого режиму. Після завершення табірного терміну передбачалося заслання відповідно до вироку суду.

Степан Хмара не визнав себе винним за висунутим обвинуваченням. Після звільнення наприкінці 1980-х років повернувся до публічної громадсько-політичної діяльності.

Особисте життя

фото: facebook-сторінка Степана Хмари

Степан Хмара був двічі одружений. Його перша дружина — Галина (померла у 2000 році) — стала не лише супутницею життя, а й соратницею в підпільній діяльності. У 1970-х роках вона допомагала чоловікові у виданні самвидавного часопису Український вісник (випуски №7 і №8).

Після арешту Хмари у 1980 році та засудження за "антирадянську агітацію і пропаганду" Галина не зреклася чоловіка. Вона підтримувала його під час слідства і семи років ув’язнення: передплачувала періодику, надсилала передачі, їздила на Урал на побачення разом із малолітніми дітьми. Із трьох спроб зустрітися з чоловіком у таборі їй дозволили побачення лише один раз — двічі Хмару позбавляли права на зустріч із рідними вже після їхнього приїзду.

Після звільнення Степана Хмари у 1987 році — під тиском Заходу на радянське керівництво щодо звільнення політв’язнів — родина повернулася до активного громадського життя. Галина підтримувала чоловіка під час його політичної діяльності у Львівській обласній раді та Верховній Раді України першого скликання.

У другому шлюбі з Роксоланою Хмарою (народженою 1967 або 1968 року) у подружжя народився син Тарас (2002 року народження).

Від першого шлюбу Степан Хмара мав двох дітей — сина Романа (1967 року народження) та доньку Соломію (1973 року народження). У нього п’ятеро онучок: Ярина (1993), Моряна (1995), Софія і Дарина (2005), Катерина (2010).

Політика без компромісів

фото: facebook-сторінка Степана Хмари

Після звільнення з таборів Степан Хмара швидко перейшов від підпільної боротьби до відкритої політики. У 1990 році його обрали народним депутатом Верховної Ради УРСР XII скликання. Він увійшов до опозиційного об’єднання "Народна Рада" і став одним із найрадикальніших критиків комуністичної більшості.

У травні 1992 року Хмара вийшов з Української республіканської партії через незгоду з її політикою та очолив новостворену Українська консервативна республіканська партія, яку очолював до 2001 року.

Він тричі був народним депутатом України:

• І скликання (1990–1994), 
• ІІ скликання (1994–1998),
• IV скликання (2002–2006) — обраний за списком Блок Юлії Тимошенко. 

Працював у комітетах з питань оборони і державної безпеки, регламенту та депутатської етики, входив до спеціальної комісії з питань приватизації. У 2005 році вийшов із фракції "Батьківщина".

Хмара залишався активним учасником політичного життя і поза парламентом. Підтримав Помаранчева революція та виступав на боці Віктор Ющенко. У 2015 році оголосив голодування на підтримку політв’язнів, заявивши, що не може змиритися з переслідуваннями патріотів уже в незалежній Україні.

Він послідовно виступав проти політичної й військової залежності України від Росії, критикував перебування Чорноморського флоту РФ у Криму, підтримував відкриття архівів КДБ та люстрацію колишніх радянських функціонерів.

Хмара конфліктував із владою різних періодів — від Леонід Кравчук до Володимир Зеленський. Публічно критикував і Петро Порошенко, виступаючи на Майдані під час війни на сході України. У 2019 році з парламентської трибуни різко засудив чинну владу, назвавши її "шпаною ліквідаторів".

У 2022 році разом із низкою громадських діячів звернувся до президента з відкритим листом щодо повернення українського громадянства Геннадій Корбан.

Протягом усього політичного життя Хмара залишався в опозиції — незалежно від того, хто перебував при владі. Його позицію визначали не партійні союзи, а принципова вимога повної державної самостійності України.

Хвороба і смерть

З вересня 2023 року політик лікувався у Відні, у лютому 2024 проходив хіміотерапію від агресивної онкології. 

Про смерть Степана Хмари повідомила 21 лютого 2024 року його дружина Роксолана Хмара.
"Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу перемогу… Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї", — написала вона на своїй сторінці у Facebook, коментуючи його смерть.