Не їли шинки і посипали сіллю довкола хати: які великодні звичаї збереглися в бойків

"Еспресо.Захід" розповість про те, як до Великодня готуються бойки. У цьому регіоні і донині збереглось чимало дохристиянських традиців, а відхід від язичницьких до християнських звичаїв зайняв століття.

Мешканка бойківського краю з села Пшеничник, що на Прикарпатті, Ганна Керничишин – колись різьбярка по дереву, а нині знана в регіоні писанкарка. Жінка 11 років різьбила писанки у сувенірному цеху, а зараз – просто розмальовує їх писачком чи пензликом,  навчаючи цьому мистецтву молодші покоління. Її, в свою чергу, цього колись навчила мама.



"На Бойківщині Великдень починається ще з Вербної неділі. В цей день починаю малювати одну чи дві писаночки, а упродовж страсного тижня продовжую писати далі. 

Усі дні йдуть приготування. В чистий четвер всі прибирають в домі і біля дому, а ввечері – йдемо до церкві на страсті христові.

У страсну п'ятницю не можна нічого важкого робити. Готуємо все для великоднього кошика. Варимо яйця, готуємо ковбасу і все решта збираємо докупки. Великодній кошик складається з того, що ми будемо садити упродовж року. На низ кладемо картоплю, квасолю, біб, горох, а тоді вже паску. Паски печуть у нас або в чистий четвер або ж у суботу. Але в кого велика родина, то печуть два рази – і в четвер і в суботу. 

Бажано, щоб в кошику були продукти з власного господарства і святити саме це – сир, збите масло.

Прикрашаємо великодній кошик хроном і, бажано, щоб він мав зелену гичку. Якщо гичка дуже довга, її не обламують, а ставлять так, обмотуючи довкола кошика. Той хрінь, що не доїли, висаджують на грядку. Зверху кладемо писанки", – розповідає пані Ганна.

Звісно, є й певні забобони, яких на Бойківщині воліють дотримуватися. 

"Стосовно шинки, то у нас є таке повір'я – в кого є якісь негаразди, шинку святять, але на Великдень її не їдять, а лише в поливаний понеділок. Вважають, що то загинула худоба і люди собі пообіцяли не їсти у великодний день м'яса, а у поливаний понеділок". 

Ще кілька давніх вірувань, що збереглися на Бойківщині й донині, тісно переплетені з домашньою господаркою і свійськими тваринами. 

"Як приносимо свячений кошик до хати, то обходимо довкола, аби не було пожежі чи інших негараздів у домі. Також довкола хати посипаємо свяченою сіллю – тою, що ми посвятили. Заходимо в стайню до худоби і свяченою писанкою викачуємо свійським тваринам по спині, щоби вона була здорова."

З метою відвернути нечистого чи злого духа освячують сіль.

Щодо писанок, то їх писали здебільшого жінки і дівчата під час Страсного тижня. Як інструмент для нанесення орнаменту на яйце використовували або гусяче перо, або цвях. Писанку писали воском на вареному білому яйці. 

При фарбуванні писанок бойки використовували здавна фарби, які робили самостійно. Так, червону фарбу отримували із цибулиння, дубової кори, жита, бузини.



Пані Ганна розповідає, відколи не різьбить писанки, з задоволенням малює їх писачком і пензликом власноруч і вчить інших. Серед візерунків переважають квіткові і геометричні орнаменти. 

 Читайте також:  Можна писати навіть сірничком: у Львові майстрині відроджують традицію лемківської писанки. Фото

"Особливих правил у писанні писанок нема – хтось пише як зуміє. А часто – ті орнаменти, які придумає сам", – каже мисткиня.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.