Навчання під звуки повітряних тривог. Чи зможе Україна скористатися з досвіду Ізраїлю

За кілька днів розпочинається новий навчальний рік. Не встигли діти, їхні батьки та вчителі оговтатися від пандемії й карантинних обмежень, як постали перед новим, більш серйозним викликом - повномасштабною війною. Як в таких надскладних умовах організувати якісний освітній процес і чи це взагалі можливо?

Сьогодні часто наводять приклад Ізраїлю, де в разі ракетних обстрілів родини ховаються у спеціальних кімнатах зі стінами з армованого бетону, віконними рамами з металу й облаштованою вентиляцією на випадок, якщо противник раптом вирішить застосувати хімічну зброю. У старих будинках, на етапі будівництва яких не передбачалося створення таких укриттів, функціонує одне сховище на кілька будинків. Процес переміщення в захищене від “прильотів” місце відпрацьований до автоматизму і займає приблизно хвилину: що в приватному секторі, що на робочих місцях, що в навчальних закладах. Якщо ситуація в місті чи країні загострюється, школи автоматично переходять на “дистанційку”. Дискусії на цю тему не ведуться, адже безпека дітей - на першому місці. Ізраїль піддається масованим ракетним обстрілам вже понад 70 років. У таких умовах виросло й вивчилося не одне покоління. 

В Україні повномасштабна війна триває пів року, з яких половина припала на літні канікули. Тож досвіду організації навчального процесу в таких умовах ми ще не напрацювали. І тут у пригоді міг би стати досвід, здобутий під час пандемії COVID-19, коли українські освітні заклади змушені були по кілька разів на рік переходити на онлайн-навчання. В умовах, коли інтернет на територіях, які контролює український уряд, працює практично безперебійно, а “прилетіти” може в будь-яку школу в будь-якій області, дистанційне навчання могло б стати альтернативою традиційному, за партами. Проте в уряді вирішили, що цьогоріч воно буде змішаним. 

Ті школи, які встигли облаштувати укриття, продовжать освітній процес у звичному форматі. Якщо місць у сховищах не вистачатиме, діти вчитимуться позмінно. Якщо безпечного місця, де учні можуть пересидіти повітряну тривогу взагалі немає або якщо активізуються обстріли району чи області, школярів переведуть на онлайн навчання. Проте в будь-якому разі остаточне рішення - за батьками. А думки діляться 50х50. Половина батьків виступає за офлайн, адже вдома - спокійніше й безпечніше. Половина вимагає відновлення повноцінного навчання в школах, бо або не мають на кого залишити своїх нащадків, або вважають, що знання, які дитина здобуває дистанційно, суттєво поступаються за якістю тим, які б вона здобула очно. Крім того, дітям, на думку противників онлайн навчання, щоб повноцінно розвиватися, потрібно "наживо" спілкуватися з ровесниками та вчителями. А третій рік на “дистанційці” позбавляє їх такої можливості, та й загалом негативно впливає на психологічний стан.

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася з експерткою з безпеки дітей, засновницею навчальних проєктів Оленою Лізвінською та шкільним психологом Мартою Штойко, щоб дізнатися, як вони ставляться до навчання під звуки повітряної тривоги, чи справді онлайн-заняття поступаються офлайн-урокам і який варіант організації навчального процесу в умовах великої війни був би оптимальним.     

Олена Лізвінська: "Якщо діти не дійдуть до укриття швидше, як за дві хвилини, вважайте, що укриття немає".

В Ізраїлі педагоги успішно проводять заняття в бомбосховищах. Діти звикли, вчителі звикли. Україна могла б перейняти цей досвід, адже коли війна закінчиться нашою перемогою, агресивний і непередбачуваний сусід нікуди не дінеться.

Пропоную визначитися з поняттями. Тих захисних споруд, які зводилися в 1950-х роках і можуть витримати пряме влучання авіабомби чи артилерійського снаряда, на всю країну - не більш ніж 10% від загальної кількості захисних споруд. Те, що ми називаємо бомбосховищами, - це прості укриття, які можуть захистити лише від куль, осколків, уламків будівель та битого скла. Наприклад, паркінг у сучасному житловому комплексі. Або підвал будинку з міцним фундаментом, зданий в експлуатацію 50-70 років тому, коли ще дотримувалися певних державних стандартів, і за яким, підкреслю, весь цей час доглядали та підтримували його в належному стані.

Або станція метро.

Так, це найбільш надійне укриття. Проте не станції "Оболонь" чи "Мінська" в Києві, бо вони розташовані близько до поверхні землі, хоча, звісно, глибше, ніж підземні переходи. Ідеальне укриття - станції "Хрещатик", "Університет" та "Арсенальна" (остання, до речі, розташовується на глибині більш як 105 м і вважається найглибшою у світі. - ред.). 

Ми могли б почати будувати бомбосховища.

Коли країна перебуває в стані війни? Ні, це нереально.

Міністерство освіти та науки звітує, що до очного навчання готові 59% українських шкіл - саме така кількість закладів освіти облаштувала захисні споруди. Найкраще з цим завданням впорався Київ, а також Львівська й Чернівецька області.

Перше питання. На якій відстані розташовуються ці укриття? Якщо діти не дійдуть туди швидше, як за дві хвилини, вважайте, що сховища поряд з навчальним закладом немає. Багато укриттів розташовуються не у приміщеннях шкіл, а деінде поблизу, на відстані від 200 до 1000 м. А за нормами ДСНС, це може бути максимум 500 м (хоча рекомендується до 100 м). 

Друге питання - місткість цих сховищ. Може виникнути ситуація, що туди прийдуть не тільки діти зі школи, а й жителі багатоповерхівок, розташованих поряд, а також люди без конкретного місця проживання. Так було під час активної фази війни у Києві. Тепер уявіть: сирість, холод, адже це буде осінь-зима і збудники інфекцій, які циркулюють в цих підвалах (грипу, COVID-19, туберкульозу). У нас не такий клімат, як в Ізраїлі. Укриття не обігріваються. Дітям потрібно буде змінити взуття, одягнути верхній одяг. Саме тільки приготування до евакуації займе багато часу. 

Краще б ті бюджети, які витрачаються на фарбування укриттів, де протікають труби, а стіни вкриті цвіллю, витратили на розробку якісного онлайн-продукту. Бо пізніше ми зіштовхнемося ще з однією серйозною проблемою - мікозами (грибковими захворюваннями) у дітей та дорослих.  

Тих захисних споруд, які зводилися в 1950-х роках і можуть витримати пряме влучання авіабомби чи артилерійського снаряда, на всю країну - не більш ніж 10% від загальної кількості захисних споруд. Те, що ми називаємо бомбосховищами, - це прості укриття, які можуть захистити лише від куль, осколків, уламків будівель та битого скла.

І нарешті третє - організація освітнього процесу в таких умовах. Пролунав сигнал повітряної тривоги. Діти з вчителем спустились в підвал. Тривога може тривати від 15 хвилин до двох годин. Діти прийшли до школи на 9.00, до 11.00 просиділи в укритті. Тільки вийшли звідти - знову тривога (в Києві були тривоги з інтервалом у п'ять хвилин). "Наша пісня гарна, нова". Цілий день просиділи в сховищі. Що вивчили? Нічого.  

Та попри це, багато батьків виступають за відновлення офлайн навчання в школах. 

Запитайте їх: вони ХОЧУТЬ віддати свою дитину до школи чи МУСЯТЬ? В більшості випадків ви почуєте: "Мусимо, бо треба працювати". Годувати родину, платити за комуналку, а внутрішньо переміщеним українцям - ще й винаймати житло.

Приклад. Тато працює в Державній службі надзвичайних ситуацій, мама - лікарем на “швидкій”. Батьки не можуть цілодобово перебувати поряд з дитиною, бо працюють подобово і не мають з ким її залишити. Тому головний їхній клопіт - як швидше прилаштувати дитину в дитсадок чи відправити до школи. Про навчання не йдеться. Йдеться про догляд. 

Якби ви провели опитування серед батьків, чи звільнився б хтось із них з роботи, якби держава виплачувала їм кожного місяця, скажімо, по 15 тисяч гривень, припускаю, що 95% сімей розглянуло б таку пропозицію. А ті, які б відкинули, то це тільки тому, що їхня дитина не знаходить собі місця у чотирьох стінах: їй потрібно на вулицю, їй необхідне спілкування і т.д. 

Але є батьки, які мають на кого залишити дитину, вона у них - не гіперактивна, та попри до самої ідеї онлайн навчання ставляться негативно.

Бо вважають, що у підвалі школи їхня дитина перебуватиме у більшій безпеці, ніж у квартирі. Проте скупчення великої кількості дітей в освітніх закладах (дитсадках, школах, вишах) однозначно пов'язано з більшими ризиками. Під час COVID-19 ми сиділи по домівках, а під час повномасштабної війни, коли невідомо, що, коли й де рване, дружно готуємося до офлайну. Я сама є мамою школярів і розумію, що дітям потрібне спілкування. Проте якщо дитина залишиться живою, вона все це надолужить. Якщо ж, наприклад, втратить кінцівку, зробити їй це буде набагато важче. Не кажучи про те, що дитина загине. Чи варто ризикувати життям дитини заради знань з алгебри, фізики та біології? У мене, як у мами, є відповідь на це питання. Однак кожен з батьків мусить самостійно прийняти рішення. 

Артилерійський снаряд може не долетіти до стратегічної цілі й впасти як в житловому масиві, так і влучити у навчальний заклад. 

Скажіть, що легше: евакуюватися з однією дитиною чи організувати оперативне переміщення в безпечне місце цілого класу? Один вчитель і 35 дітей, серед яких є й гіперактивні, які не навчені, як поводитися в таких ситуаціях, які можуть не слухатися старших? Особливо учні 1-4 класів.

Крім того, в школі можуть трапитися інші небезпечні ситуації. 

Дітей можуть захопити в заручники. Символічно, що саме 1 вересня захопили в заручники учнів школи в Беслані (Північна Осетія), і ми пам'ятаємо, чим ця історія закінчилася.

Хтось зі школярів може принести до школи боєприпас. 

Хтось з дітей може загубитися під час евакуації. Чи всі учні вийшли з класу, чи всі перейшли в укриття - за цим усім має встежити один вчитель? 

Вчителі - також люди. У когось може початися панічна атака. У когось може статися гіпертонічний криз. Педагогу може просто стати погано. 

Дітей можуть захопити в заручники. Символічно, що саме 1 вересня захопили в заручники учнів школи в Беслані (Північна Осетія), і ми пам'ятаємо, чим ця історія закінчилася

Наскільки якісною є дистанційна освіта, бо часто вона піддається критиці й з боку батьків, й з боку педагогів?  

Я веду онлайн-заняття з дітьми та підлітками й постійно отримую від них зворотний зв'язок. Якщо дитині дійсно цікаво, то онлайн заняття будуть їй “заходити”. Наприклад, я пропоную підліткам визначити геолокацію або дізнатися щось про своїх друзів чи взагалі незнайомих їм людей тільки за дописами на їхніх сторінках у соцмережах. У дітей - "квадратні очі". З подивом для себе дізнаються, що на людину можна ціле “досьє” зібрати, а це ж вона сама викладає приватну інформацію у паблік, бо "всі так роблять". "Зубрити" правила, що з великої літери пишеться, що з малої, де кому ставити, де крапку - дітям це вже не цікаво. А ще коли вчитель монотонно викладає предмет: “Відкрийте підручник на такій-то сторінці. Прочитайте. А зараз буде диктант”. Катастрофа. Ні, це вже не працює (всміхається). 

Уявімо, що ми сяк-так змусимо дитину молодшого шкільного віку чемно сидіти перед монітором комп'ютера і слухати, про що розповідає вчитель. Дитина у 5-9 класі вивчає дисципліни, які їй потім доведеться здавати під час ЗНО. А це вже - інший рівень знань. Додаються точні науки. 

Вихід один - наймати репетиторів. Я спілкувалася з багатьма батьками й багато хто з них не проти, щоб цей навчальний рік… взагалі пропустити. Зробити тайм-аут на рівні країни. Варіант, звісно, фантастичний, але і такий є. Не буде одного рішення, яке влаштує всіх. 

Є області, де взагалі майже не було обстрілів, але часті повітряні тривоги дуже тригерять дітей. В Харківській, Сумській, Миколаївській, Запорізькій області люди нажахані тим, що відбувається і діти там дуже травмовані. Звісно, про жодне навчання в підвалі мова йти не може. Мене дуже дивує оптимізм наших вчителів, які кажуть, що під час повітряної тривоги вони будуть вести уроки. Якщо це приватна школа, де в класі навчається по 10 учнів, то можливо, й будуть. Але коли у класі - 35 дітей і одна вчителька, помічника під боком немає, то я собі цього не уявляю. Один хоче пити, другий - в туалет, третій впав у ступор, четвертий панікує. Wi-Fi у підвалах я також не розумію. Для того, щоб що? Щоб діти сиділи у ґаджетах?

Багато батьків не проти, щоб цей навчальний рік… взагалі пропустити. Зробити тайм-аут на рівні країни

Як ми можемо забезпечити дітям їхнє право на освіту й догляд за ними, але одночасно мінімізуючи ризики, які можуть виникати у зв'язку з війною?

До зими діти можуть навчатися без відпочинку, а потім їм можна організувати подовжені зимові канікули. Це було б логічно. Мені дивно, що червень-липень у нас витратили ні на що, хоча могли запропонувати раніше розпочати навчальний рік. 

Якщо батьки прийняли рішення, що їхня дитина буде вчитися дистанційно, радила б пошукати однодумців серед друзів, гарних знайомих або однокласників дітей і домовитися між собою. П'ятеро батьків ділять між собою п'ять робочих днів і по черзі наглядають за дітьми, кожен у своїй квартирі. Бо не можна залишати дитину до 14 років саму у квартирі. Особливо під час воєнних дій. Це, звісно, буде складно реалізувати, якщо діти різного віку й у всіх - онлайн навчання. Але зараз воно матиме трохи інший характер, буде більше матеріалу для самостійного опрацювання.

Як може допомогти влада? Наприклад, відкрити садочки для дітей працівників критичної інфраструктури. Це реально організувати. Батьки працюватимуть зі спокійною душею, не боячись, що їхня дитина залишиться без нагляду. Таким сім'ям потрібно допомагати, а не казати, "ти сам обрав собі таку професію, тож тепер це твій клопіт". Бо це означає кинути цих людей напризволяще.

Марта Штойко: "Страх війни та всього, що з нею пов'язано, буде пригнічуватися і згодом дасть про себе знати. Можливо, вже у дорослому віці".

Як ви розцінюєте саму ідею очного навчання в умовах повномасштабної війни?

Наші діти не звикли бігати по укриттях. Відкинемо той факт, що в школі взагалі немає укриття або у ньому немає достатньо місця, щоб вмістити всіх учнів. Дуже важко організувати евакуацію дітей, особливо учнів молодших класів. Врахуйте, що коли прозвучав сигнал повітряної тривоги, діяти треба швидко.

Вчителі у більшості вірять, що їм вдасться налагодити якісний освітній процес - попри всі незручності та ризики. 

Діти мають адаптивну психіку. По-іншому сприймають події, ніж ми, дорослі. Швидше звикають до життя в нових умовах. Менше розуміють, що відбувається, але дуже добре зчитують емоції дорослих. Особливо це видно по маленьких дітях. Перед тим, як відреагувати на якусь подію, дивляться, як реагують на неї дорослі. Тому важливо, щоб вчителі самі не панікували, бо інакше в класі почнеться хаос. Кожен педагог повинен чесно відповісти на питання, чи достатньо він зібраний, чи готовий оперативно реагувати на виклики та загрози й давати собі раду з емоціями. А головне - чи готовий взяти на себе відповідальність.

Тож я за те, щоб було змішане навчання, щоб батьки самі вирішували, чи хочуть вони відправити дитину до школи, чи хочуть, щоб вона вчилася дистанційно. Далі, залежно від того, яка кількість дітей в класі буде вчитися онлайн, а яка офлайн, потрібно грамотно організувати освітній процес, щоб одні вчителі ввели тільки дистанційні заняття, а ті, що готові 2-3 рази протягом робочого дня бігати в укриття, викладали предмет очно. В жодному разі педагогів не можна ні до чого змушувати - самі повинні вирішити, як для них буде краще. Варіант, коли і батьки, і вчителі мають право вибору, - ідеальний, як на мене. 

Перед тим, як відреагувати на якусь подію, діти дивляться, як реагують на неї дорослі. Тому важливо, щоб вчителі самі не панікували, бо інакше в класі почнеться хаос 
 

Якщо батьки знають, що їхня дитина панічно боїться повітряних тривог, краще обрати віддалений формат навчання? 

Якщо дитина відчуває панічний страх, батькам потрібно звернутися з нею до психолога. Фахівець попрацює з дитиною, трішки її заспокоїть, але потрібно розуміти, що це займе трохи часу. Якщо ви 30 серпня вперше приведете дитину до психолога, то 1 вересня не можете привести її до школи. Також слід розуміти, що якщо під час чергової повітряної тривоги, коли вчитель запанікує, а однокласники, налякані, побіжать, може відбутися повторна травматизація. 

Не обманюймо себе: ми всі боїмося війни - і дорослі, і діти. Звісно, наша психіка наділена захисними механізмами й кожен, відповідно до того, які механізми в нього спрацюють, буде реагувати по-своєму. Серед нас знайдеться багато таких, хто заперечуватиме небезпеку або намагатиметься звести все до жарту. Ви ж бачите, скільки людей зараз ігнорує тривогу - прогулюються неспішно, наче нічого не відбувається.

Діти будуть жартувати, що “в росіян на всіх ракет не вистачить”. Реагувати так, як реагує багато дорослих. Але й буде закрадатися сумнів: “Раптом щось трапиться?” Ця емоція буде пригнічуватися і згодом дасть про себе знати. Можливо, вже у дорослому віці

Нам всім треба вчитися жити в нових умовах, але робити це треба поступово. Діти, які через карантин у зв'язку з коронавірусом досить довго пробули на дистанційному навчанні, звикли до онлайн занять. Так, їм бракувало спілкування. Пригадую, як вони раділи, коли нарешті повернулися за парти. Це - нормальне бажання, особливо коли йдеться про дітей молодшого шкільного віку (1 і 2 класи) і про підлітків (6-9 класи), адже це той вік, коли вони найбільше соціалізуються. Сидячи вдома, почуваються замкнутими в клітці. Але зараз трохи інша ситуація. Йде війна. Діти будуть жартувати, що "в росіян на всіх ракет не вистачить". Реагувати так, як реагує багато дорослих. Але й буде закрадатися сумнів: "Раптом щось трапиться?" Ця емоція буде пригнічуватися і згодом дасть про себе знати. Можливо, вже у дорослому віці. Буде багато людей, які боятимуться війни та всього, що з нею пов'язано.Багато страждатиме на клаустрофобію, бо ж стільки часу провели в укриттях. Звичайно, більшість людей з цим справиться, але, як говорить статистика, 5-20% можуть мати проблеми. 

Розмовляла Наталія Гелий

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.