Нацизм у ціні? Блог Ігоря Гулика

Воно, здавалося б, справа така – все на світі має свою ціну. Причому немаленьку: власник аукціонного дому Білл Панагопулос хоче виручити за лот від двох до чотирьох мільйонів доларів. І, зрозуміло, на "неоціненний артефакт" знайдеться свій покупець, який небавом перепродасть його за ще шаленіші кошти.

Тільки от цікаво: чому, коли у якогось звихнутого "пролетаря" випадкового знаходять есесівські регалії, його негайно садять до цюпи, а годинники та акварельки фюрера вважають "артефактами"?

Ще дикіше слухати в ефірі телеканалу Еспресо розповідь нашого посла в Ізраїлі Сергія Корнійчука про те, що на "землі обітованій", населеній здебільшого нащадками тих, хто вижив або й не вижив у Шоа, влаштовують проросійські мітинги за гроші. І це не тільки про толерантність ізраїльської влади до фактично демонстрації прихильності до нацистських ідей ("розв'язання українського питання" по-російськи – хіба не з того ж логічного ряду, що й гітлерівське "остаточне розв'язання єврейського питання"?). Це – питання й про "хороших" росіян, які отримавши заповітну візу до Ізраїлю, не приховують своєї "хорошості". Ще й виявляється, успішно гендлюють нею.

"Ми тут пояснюємо, що більшість російськомовних євреїв виїхало з Росії, втікаючи від тоталітарного режиму. Тому, якщо людина приїхала з Росії, то не обов'язково, що вона підтримує війну проти України", - каже посол.

І коли повідомляють, до прикладу, що Арбітражний комітет Соціал-демократичної партії в Ганновері не зміг домовитися про виключення з партії колишнього канцлера Герхарда Шрьодера через його зв'язки з Росією. Дві з половиною години есдеки зважували всі "за" і "проти", забувши, що ексканцлер працює на російського "фюрера", що, можливо, на гроші Газпрому, де цей "соціал-демократ" підпрацьовує членом правління, виготовлено ракети, які вбили, зокрема, українських цивільних у Вінниці та й інших містах. Аргументація пречудова: "Вони (члени Арбітражного суду. – Авт.) кажуть: якщо Герхарда Шрьодера виключать, то це кінець шляху і для мене через 40 років". Принаймні, так пояснив рішення директор-управитель СДПН у Ганновері Крістоф Маттерн. Звідси питання: невже СДПН тотально "скуплена" Путіним? І ще одне: а як же з "комплексом вини", на який схильні списувати німецьку лояльність до російського вторгнення в Україну розмаїтого штибу "експерти"?

Я багато писав про російський нацизм путінського розливу, про те, що "ріднить" його з німецьким соціал-націоналізмом і про те, що є, так би мовити, російською автентикою. Про те, що "за порєбріком" - культ єдиного лідера, культ мертвих, міф про минулий "золотий вік імперської величі", який має бути "відновлений війною" через "зцілююче насильство".

Все це, здавалося б, лежить на поверхні. Варто лише краєм ока переглянути "соловйовські трелі" на пропагандистських телеканалах, почитати державні інтернет-ресурси, щоб провести аналогії з Völkischer Beobachter чи промовами Йозефа Геббельса. Варто прочитаи "історичні розумування" Владислава Суркова, Олександра Дугіна, зрештою, самого ВВП, щоб зрозуміти логіку їхнього, з дозволу сказати, мислення, яка тотожна логіці Майн Кампф. Зрештою, російська "некрофілія" Вєлікой Отєчественной, яку московська верхівка перетворила на Credo свого карго-культу, лише фіговий листочок того, чим у кремлі прикривають власний нацизм. Мав рацію Черчилль (чи може й не він, різне пишуть), коли казав, що "фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами".

Тімоті Снайдер зауважив, що "фашистська політика починається, як казав нацистський мислитель Карл Шмітт, з визначення ворога. Це саме зробив і радянський антифашизм. По суті, фашизм повернувся до Росії, просто зробив це через задні двері". Двері, прочинені підполковником КГБ.

Біда лише в тому, що Захід "проспав" це повернення, заколисаний солодкими співами Большого театра і мелодійним передзвоном російського золота у власних кишенях. Біда у тім, що лицемірно розповідаючи про "толерантність" і просуваючи ідеї cancel culture, коли йдеться про відмінності творчого бачення, лівацькі "професори" і преса, здобрена грантами "славістів" (читай – росіян), підняли в ціні нацизм. Присівши на його російську голку. Що політики на кшталт Шрьодера, його краянина Тіно Хрупалла, французької Марін Ле Пен, Маттео Сальвіні з італійської Ліги, що гендлярі з аукціонних домів, що "хороші" росіяни, легалізують його, роблять предметом суспільного дискурсу. Очікуючи, мабуть, на "вікно Овертона".

От тільки платить за все це – кров'ю, сльозами й життями, — Україна. Вже вдруге за століття. У неї – своя ціна нацизму, на відміну від любителів "артефактів".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.