"На вершині ти відчуваєш, наскільки людина сильна і вразлива водночас", – львів'янка про сходження на Кіліманджаро

Львів'янка Наталя Табака потрапила до списку українців, які змогли підкорити гору Кілімаджаро. Вона – "професійна туристка", оскільки уже декілька років очолює управління туризму та курортів Львівської обласної адміністрації. Зізнається, що любить походи в гори, хоча й не є затятою альпіністкою. Підйом на Кіліманджаро сприйняла радше як пригоду, і не була упевнена, що зможе дійти до вершини. Про це вона розповіла в інтерв'ю "Еспресо.Захід".

– Сходження на Кіліманджаро не було моєю мрією. Але я люблю активний, пригодницький туризм, і у мене є друзі, з якими їздимо у такі мандрівки. Саме вони і запропонували: ″а давай на Кіліманджаро″, – каже Наталя Табака. – Перше питання, яке у мене виникло: чи я дам ради? Бо до того ходила нашими Карпатами і Альпами. Найвища вершина, на яку піднімалась – три ″з хвостиком″ кілометри. А тут 5895 метрів. Але мене запевнили, що я зможу.

У вас була якась спеціальна підготовка до такого сходження?

Це було не альпіністське, а насамперед туристичне сходження. Воно простіше. Але все одно компанія, яка організовувала поїздку, радила починати підготовку за місяць-два. За день треба проходити щонайменше 10 тисяч кроків, також потрібні кардіотренування: біг чи їзда на велосипеді. Потрібен також достатній сон, мінімізувати вживання алкоголю. Рекомендували проконсультуватись з сімейним лікарем, адже такий підйом – це значне навантаження на серце, особливо вгорі, де повітрі розріджене. Мені не вийшло ідеально дотриматись рекомендацій щодо сну та фізичних навантажень, бо перед відпусткою завжди багато дедлайнів. Але я активно подорожую Карпатами і по роботі, і на вихідних, тому фізичної підготовки мені вистачило.

А гірська хвороба? Адже вона починає проявлятись уже на висоті 2500-3000 метрів...

Наш похід разом з акліматизацією тривав сім днів. Ми піднімались поступово: піднялись, побули годину і трохи спустились. Тому організм встигав адаптуватись. Ми приймали діакарб – він допомагав уникнути сильних проявів гірської хвороби, а також пили багато рідини. Гірська хвороба у мене особливо не проявлялась. Хіба що трохи боліла голова. І вже останні 500-700 метрів до вершини відчувалась нестача кисню – було складно вдихнути. При цьому розуміла, якщо організм не справлятиметься, то я спущусь вниз і чекатиму групу. Але усе вийшло. Ми піднялись на вершину і навіть заспівали там гімн України. Це незабутні емоції. З одного боку, ти розумієш, наскільки людина сильна, і крок за кроком можна досягнути навіть тієї мети, яка здавалась недосяжною. З іншого боку, брак кисню на вершині дає відчути, наскільки людина може бути безпомічною і безпорадною, і яка важлива підтримка інших. У таких походах люди відкриваються зовсім по-іншому. І навіть якщо з людиною познайомився тільки у поході, потім здається, що знайомі усе життя.

Скільки вас загалом піднімалось?

У нас була група з 16 осіб. Більшість зі Львова, бо організовувала поїздку львівська компанія, хоча були також з Києва, Одеси. До речі, з нам піднімався 13-річний хлопець, який потім виявився наймолодшим українцем, який піднявся на Кіліманджаро. Це була додаткова мотивація для нас. І це дуже класно, що є діти, які ставлять перед собою такі цілі, а не лише цікавляться ґаджетами чи хочуть мати максимально комфортний відпочинок. Але з нами ще йшли гіди і портери. За правилами Національного парку Кіліманджаро, на двох туристів має бути один гід, і ще два-три портери (люди, які несуть спорядження) на одну особу. Тобто я несла лише свій невеликий рюкзак з одягом, взуттям, медикаментами і засобами від сонця. Все решта – від наших наметів до переносного гірського туалету – несли портери. Був навіть своєрідний ″ресторан″: намет зі столами, у якому нам подавали їжу. Їжа, до речі, була переважно вуглеводна і багато фруктів. Для мене це була дивина: на висоті 5000 метрів нам приносили кавуни, манго, ананаси. Для таких умов було п'ятизіркове харчування.

Скільки коштує таке задоволення?

Вартість залежить від компанії, яка організовує сходження. В середньому це коштує 2-2,5 тисячі євро плюс авіапереліт. Але у цю суму входить і сходження на Кіліманджаро у професійному супроводі, і внески Національному парку. У нас також було включене сафарі та три дні на Зандзібарі.

На яку вершину хотіли б піднятись після Кіліманджаро?

Багато моїх друзів були на Казбеку. Я би дуже хотіла його побачити, хоча й розумію, що для сходження на Казбек потрібна уже зовсім інша підготовка. Наразі до кінця року у мене буде уже лінивіший відпочинок у межах вікендів в України. На щастя, Карпати всього за дві години їзди від Львова. Але надалі до переліку місць, у яких хотіла б побувати, обов'язково додам Казбек. Взагалі, я рекомендую усім гірські походи – це чудове перезавантаження. У них люди проявляють себе зовсім по-іншому. Звичайно, починати треба з менших вершині і поступово набирати висоту.

Фото надала Наталія Табака

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.