На Україну зроблені найвищі ставки в кар’єрі Путіна, – Артемій Троїцький

Розмова Антіна Борковського з Артемієм Троїцьким, російським опозиційним культурним діячем, письменником та журналістом у "Студії Захід" на Еспресо.
 

Надзвичайно складно спрогнозувати, що відбувається в голові у Путіна. Але, можливо, нам вдасться зараз простежити певну траєкторію руху – як зараз буде вирішуватися, на вашу думку, питання війни насамперед у кремлівських головах? Адже від цього буде залежати подальше розгортання ситуації проти України. 

Україна - ключова країна для Путіна. Якщо Україні вдасться перемогти, якщо Україна справді стане Європою і повноцінним членом світової спільноти – це буде "капут" Путіну, це буде шах і мат. Ставки тут дуже високі. На Україну зроблені найвищі ставки в кар’єрі Путіна. Звісно ж, він не хотів би завершити своє правління, яке триває вже 21 рік, фіаско, катастрофою, програшем. І він зробить все, щоб зламати Україну, поставити її так чи інакше на коліна, примусити її піти на ті чи інші поступки. Думаю, він піде в цій справі якщо не до самого кінця, то майже до кінця. А кінець – це самовбивство, тобто велика масштабна війна, ядерна зброя і так далі. До цього, сподіваюся, все таки не дійде, тому що якийсь інстинкт самозбереження у Путіна все ж є, а в корумпованої російської еліти інстинкт самозбереження дуже навіть сильний.

Вони ж будуть посилати кого? Бурятів чи чеченців попервах. Вони ж самі не йдуть воювати, а використовують інших.

Кадиров уже запропонував, сказав, що Чечня готова приєднати до себе Україну і що давно настав час вирішити українське питання щодо приєднання. Кадиров, звісно, зараз виступає в тій самі ролі, що 20 років тому виступав Жириновський, тобто в ролі такого собі злого клоуна, як страшний персонаж американських хорорів. Так, справді, будуть відправляти і бурятів, і чеченців, найманців, яким все одно, де воювати, – чи в Центральній Африканській Республіці, чи в Лівії, чи в Сирії, чи в Україні. І тих голодних і абсолютно дегуманізованих найманців, боюся, в Росії доволі багато, адже дуже багато є відставних військових, ефесбешників, поліцейських і інших. Що вони вміють робити? Вони нічого не вміють робити, сотні тисяч з них працюють охоронцями, їм платять мало, а найманцям платять багато. Тож, думаю, гарматне м'ясо, на жаль, у Путіна є. Інша річ – в який спосіб це м'ясо буде приготовлене.

Тоді інше питання – яка в Путіна внутрішня мотивація? Можна говорити, що так, він старий чекіст, він хоче відродити Радянський Союз. Це одна історія. Але ж має бути внутрішня, індивідуальна мотивація для того, щоб заварювати оцю криваву кашу.

Думаю, що минув той час, коли вчинки і мотивацію Путіна можна було оцінювати, виходячи з якихось розумних і раціональних критеріїв. Колись він пишався тим, що є великим прагматиком. Але ці часи, на жаль, минули. Рішення, які нині приймаються, і риторика, яку ведуть, далека від прагматизму. Звичайно, йому завжди було наплювати на добробут російського народу, нехай вони навіть здохнуть, мільйон в могилу – це не дуже важливо. Очевидно, що історія з Кримом надихнула Путіна в тому сенсі, що це підняло його рейтинг серед російських закомплексованих і радянсько-ностальгуючих мас, мовляв, Крим – наш, і, відповідно, Путін на білому коні. Така історія більше не повториться. Якщо війна станеться, то, переконаний, історія для Росії буде значно трагічніша і жорсткіша, ніж це було в 2014 році. Вантажі "200" відправлятимуться не тільки в Бурятію, не тільки в Чечню чи кудись у далекі краї, але й у Москву, Петербург, Рязань, Воронеж, причому в кількості десятків тисяч. І це зовсім не працює ні на популярність Путіна, ні на стійкість режиму. Тому якщо просто припустити варіант військових дій, то це катастрофічно і категорично невигідна для Путіна історія, це або швидке, або дуже довге самознищення як для нього, так і для його режиму. Тобто нафіга йому це треба, нафіга він веде цей шантаж - з позиції гомосапієнс, тобто людини розумної, пояснити доволі складно. Діють якісь ірраціональні фактори, емоції, можливо, він просто ненавидить, люто ненавидить Україну. Якщо це так, то дуже шкода. Якщо людиною керують якісь маніакальні спонукання, то таку людину треба одягати в гамівну сорочку і саджати в божевільню. А він замість цього сидить у Кремлі. Це, звісно, трагічно.

Читайте також: У Москві визрів остаточний план силового вирішення українського питання, - Андрій Піонтковський

Можливо, він хоче повторити кар’єру Івана Грозного, якого в українській історіографії називають Іваном Лютим. Іван Лютий воював з Великим князівством литовським, ломанувся на країни Балтії, які називались Лівонією, розпочав внутрішній колосальний терор. Після того, як він "кинув коні", почався смутний час і Московське царство ледве лишилося в історії. І зараз, таке враження,  основним пророком російської дійсності є не той чи інший політолог, а російський письменник Владімір Сорокін. 

Путін є людиною не дуже добре освіченою, в тому числі в історичних темах. Очевидно, є певні вибрані періоди російської історії, які йому близькі і милі, зокрема, якщо говорити про правління Івана Лютого, то це період захоплення Казані, тема опричнини також Путіну до вподоби. А далі його вже не дуже цікавить. Я ніколи не чув від Путіна ніяких героїчних хвалебних промов про Афганську війну, яка призвела до розпаду Радянського Союзу. Цей досвід ніби не для нього, тому, зрозуміло, він його нічому не вчить.

Перша чеченська теж могла би його трішки навчити, що не варто робити цього, а замість цього він пішов на Другу чеченську війну.

Звичайно, Першу чеченську війну Росія повністю програла. З цього приводу зазвичай говорять, що Росія була не готова до цієї війни, що з тих пір армія суттєво посилилась і так далі. Що стосується Другої чеченської війни, то, на мій погляд, Росія теж її програла. І саме тому, що Росія війну програла, вона досі платить Чечні данину. Російські закони в Чечні не працюють і де-факто Чечня живе так, як вона хоче, плювати вона хотіла на Росію, але при цьому вона ще й "доїть" Росію – отримує величезні гроші. Тож, я думаю, що це ситуація програшу у війні для Росії.   

Як це може спрацювати в теперішній ситуації? Тобто його не зупинила програна перша чеченська війна, він пішов на другу. Після другої Росія була фактично знищена, її підвісили, як казали класики, на чекістський гак.

Росію підвісили на чекістський гак уже давно, просто були такі собі антракти. А взагалі вона висіла на гаку, починаючи з 1920-х років. Іноді ставалися в цьому чекістському підвалі незначні відлиги, як це було, наприклад, наприкінці 1950-х – початку 1960-х або при Горбачові під час перебудови. Але весь решта час чекісти не випускали зі своїх рук кермо правління. І зараз теж існує чекістський режим, поліцейська держава. Повідомлю одну новину - історику Юрію Дмитрієву збільшили термін перебування в колонії з 13 років до 15 років. Старша людина, засуджений в абсолютно сфабрикованій справі – педофілія і дитяча порнографія. Як ви знаєте, його вже один раз виправдали, але чекісти, винятково чекісти, оскільки він займався розслідуванням їхніх злочинів, наполягли на тому, щоб цього неугодного старого посадити. Іван Сафронов, ще один журналіст, який сидить узагалі невідомо за що, йому "шиють" справу про шпіонаж, але при цьому не можуть висунути навіть звинувачення. Він сидить уже півтора року в СІЗО, і йому теж продовжили термін перебування в СІЗО. Це новини навіть не одного дня, а кількох годин. Усе це б’є в одну точку, яка називається "російський диктаторський режим".   

Читайте також: У Росії засудили історика, який досліджував місця масових захоронень українців-жертв сталінського терору у Сандармоху

На початку 90-х було сподівання, що Єльцину щось вдасться, тривали певні трансформації  і так далі. Потім прийшов Путін. А коли ти зрозумів, що все, кінець?

У принципі, вся гидота, що розцвіла пишним цвітом при Владімірі Путіні, була закладена ще при Єльцині. Тобто при Єльцині у нас був розстріл парламенту в 1993 році, який багато ліберально налаштованих людей на кшталт Гайдара сприйняли з захопленням. Я взагалі не розумів, чим тут можна пишатися, коли танки розстрілюють парламент. У 1994 році початок ганебної Чеченської війни. 1996 рік – перші повністю сфальсифіковані президентські вибори. Тобто все це було вже при Єльцині.

Я би сказав, що така серйозна і докорінна різниця єльцинського режиму від путінського була тільки одна – при Єльцині була свобода слова, тобто Єльцин у цьому сенсі був демократом. Він міг фальсифікувати вибори, міг приймати абсолютно самодурські рішення і так далі, але він дуже не хотів виглядати душителем свободи. Тим паче, що саме свобода слова, незалежні ЗМІ привели Єльцина до влади.

Я, власне як професіонал у галузі радіо і телебачення, почувався в 90-ті роки дуже добре, абсолютно вільно. До речі, критикував Єльцина не слабо і російською, і англійською мовами. Тоді це було можна і це ніяк не впливало на мою кар’єру.

Читайте також: Микола Княжицький. Боротьба зі свободою у Росії – продовження гібридної війни з Україною

А прийшов Путін і все те незначне хороше, що було, зметено могутнім ураганом – в 2000-му закрили канал НТВ і пішло-поїхало. Точка неповернення поставлена в житті моєї сім’ї і мене. Це сталося в 2014 році після окупації Криму, після інтервенції в Східну Україну. Я розумів, що, можливо, і зміг би залишитися в Росії, тому що я такий собі "стріляний горобець", все таки половину життя прожив при Радянському Союзі, проте я категорично не хотів, щоб мої діти жили в цій країні. Ми з дружиною в цьому сенсі були абсолютно солідарні, тому покинули Росію. При цьому я не вважав себе емігрантом, я завжди говорив – я "експат", я поїхав з Росії для того, щоб жити і працювати в інших більш зручних, комфортних у професійному плані, більш адекватних для мене місцях. На той час у Росії в мене вже почалися проблеми, я вже був у "чорних списках" на телебаченні, потім на радіо, потім почалися проблеми в університеті МГУ на факультеті журналістики, де я викладав 13 років, там почали ліцензувати мої лекції. І я тоді сказав: "Ні, хлопці, я в неволі не розмножуюсь". Так було прийняте важливе доленосне для мене і моєї сім’ї рішення. Спершу, звісно, в мене залишалися ще надії, що щось зміниться або щонайменше збережеться якийсь статус-кво. Внутрішньо-політичне життя стало все більше схоже на Північну Корею. Зовнішньо-політична риторика вже нічим не відрізняється від того, що було в часи "холодної війни", а якщо і відрізняється, то тільки на гірше, адже тоді все ж таки був великий "миролюбивый Советский Союз", зняття світового напруження, Гельсінські домовленості і так далі. А тепер Путін не Гельсінкі-2 вимагає, він же вимагає Ялту 2.0. От в цьому плані, я вважаю, що він прорахувався і дуже сильно.   

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.