Може бути, що ми знову прорвемо фронт і підемо далі, зараз критична точка, – військовий Святослав із Тернопільщини

Історію Святослава розповідає "Еспресо.Захід". 

Святослав – головний сержант взводу роти протитанкових керованих ракет однієї з бригад Збройних Сил України. Боротися з російськими окупаційними військами почав ще після Революції Гідності. Пішов у військо добровольцем.

Передувала цьому рішенню Революція Гідності. Чоловік у той час саме був студентом. Навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка на історичному факультеті. Тоді вважав, що студентство не повинно залишатися осторонь подій, які відбувалися в країні. Тим паче був істориком і хотів не лише вчити історію, а й творити її.

"З'явилася можливість протестувати. Ідеї, які відтягували Україну від Росії до свободолюбивого Заходу, мені були максимально близькі, – розповідає Святослав. – Тому я брав участь у Революції Гідності, а потім вирушив добровольцем на війну. Тоді все лише починалося і ми думали, що швидко й закінчиться. Я вважав: якщо всі візьмуть зброю до рук, якщо всім суспільством згуртуємося, то швидко переможемо. Конфлікт на сході був для мене продовженням Майдану. Нашому одвічному ворогу треба було дати відсіч. Відсунути цю азіатську Росію якнайдалі".

Якби не війна, Святослав залишився б в університеті, він планував вступати в аспірантуру й викладати історію. Та життя повернулося інакше і чоловік вирушив зі зброєю в руках на Схід. Спочатку потрапив у другий батальйон оперативного призначення Національної гвардії України. За словами Святослава, туди набирали добровольців з Майдану. Незадовго до того був перший бойовий виїзд. Потрапив під Слов'янськ.

"У той час місто ще було окуповане, – пригадує військовий. – Ми займали блокпости навколо нього. Тоді вдалося звільнити місто. Хоча й було це неочікувано. Зранку я прокинувся, мав іти на блокпост, а мені кажуть: Слов'янськ уже вільний. Ми почали заходити, робити мінімальні зачистки. Тобто заходили ми вже в пусте місто".  

Після Слов'янська Святослав із батальйоном оперативного призначення ім. Сергія Кульчицького виїхав під Дебальцеве. Там він пробув до жовтня 2015 року й вирішив повернутися у цивільне життя, аби завершити навчання. А потім – постійно на війні. З 2015-го – в добровольчому українському корпусі "Правий сектор", а у 2017-му підписав контракт із ЗСУ. 

"Цей конфлікт загалом дуже цікавий з історичної точки зору, – каже Святослав. – Я виділив би кілька етапів. До Іловайська росіяни користувалися тактикою малої війни, яку проти них вели чеченці. Тобто малими групами нападали на блокпости й на позиції. Тобто не регулярна війна. А коли вже був Іловайськ, вони вторглися своїми військами. Це вже була обмежено велика війна: з танками та  БТР-ами з обох сторін. В Дебальцеве, аеропорту, широкинській операції вже була стандартна війна. 

Пізніше, з весни 2015 року, все перейшло у позиційну війну. Боротьба за нейтралку. Диверсійно-розвідувальні групи ходили по нейтралці, шукали слабкі місця, знищували окремі взводно-опорні пункти, потім займали їх. А з 2019 року почалася стабілізація, бо на більшій частині фронту забороняли стріляти. Це вже перетворилося на здоровий кордон. Звісно, були гарячі точки, як Авдіївка, Широкине, де відбувалися бої. Але в основному було тихо. Ну, і зараз – повномасштабна війна з використанням усього озброєння. Навіть біологічного. В нас були випадки отруєння".

Святослав знав, що повномасштабна війна Росії проти України буде. Але передбачав її трохи пізніше. Тому 2022 року звільнився з війська, хотів пожити цивільним життя. Але через три місяці Російська Федерація почала велику війну. Тож чоловік повернувся. 

"Мене вразило, що вони таки зважилися піти, – каже Святослав. – Росіяни були приречені з самого початку. Знаєте, кажуть, що битву виграють перед тим, як її починають. А в них був одразу програшний варіант. Також вразила їхня жорстокість. Вони азійці. Там є люди, котрі вірять у шаманів і духів. А їхнє ставлення до людського життя – вони не цінують своїх. Дуже вражав побут. Від них сильно смердить завжди. Ми брали полонених, то знаємо. Вони значно рідше миються через те, що їм забороняють контакти з мирним населенням. Їх кидають у посадку, кажуть: ви тут живіть, нікуди не можна ходити. Вони посилають людей пачками в ті штурми, розстрілюють своїх чи скидають на ями й катують за те, що вони не хочуть наступати". 

За час повномасштабної війни Святослав воював на півдні,  Донеччині, а також у контрнаступі на Харківщині. Наголошує, що ще не зустрічав таких складних умов за весь час перебування на фронті.

Фото: фотоархів Святослава

"Раніше було простіше, бо БПЛА не використовували так часто. Ми навіть уночі не можемо пересуватися, бо вони підіймають безпілотники з тепловізійним баченням і прострілюють, – наголошує Святослав. – Дуже складно діяти в таких умовах.  Плюс, вороги не шкодують снарядів. Бувало, їдемо дорогою, падають снаряди, думаєш:  ага, впали, значить у нас є кілька хвилин, щоб проїхати, поки вони знову не почали обстріл. Ситуація складна. Вони обстрілюють шляхи підвозу і підходу, використовують нічні дрони. Цілодобово ведеться спостереження. FPV-дронами атакують техніку, піднімають гелікоптери, які теж атакують нас на такій відстані, на якій важко вразити їх ПЗРК. Тому навіть саме пересування на позицію складне". 

Росіяни встигли вибудувати лінію оборони й укріпити її 

Він пояснив, чому зараз контрнаступ складніший і повільніший, аніж був торік. За його словами на Харківщині не був прикритий фланг у ворога. Всі говорили про Херсон, і росіяни перетягнули туди свої сили. Далі в Херсоні вони теж не мали сили наступати, а втримувати місто не було доцільно. Але за цей час їм вдалося побудувати нову лінію оборони й укріпити її. 

"Вони підтягнули резерви, щоб тримати всю цю лінію. Крім того, за цей час вони мінували, – зазначає Святослав. – Вони теж вчаться. Взяти армію РФ минулого року і зараз – не до порівняння. Хоча в них є багато прогалин, які в нас уже закриті. Може таке бути, що ми знову прорвемо фронт і підемо далі, просто зараз дуже критична точка. Вони затикають усі свої прогалини "живим м'ясом", в коли воно в них закінчиться, тоді в один момент фронт може провалитися. Але над цим треба працювати. Вони встигли побудувати й організувати лінію оборони". 

Фото: фотоархів Святослава

 

Чому важливе звільнення Кліщіївки та Андріївки

Нещодавно Святослав брав участь у звільненні Кліщіївки на Донеччині. 

"У самій Кліщіївці було важко пересуватись, бо там усе простріляно, – розповідає Святослав. – Ми завдавали їм більше ураження, адже в нас новітнє озброєння, точніше. Але вони теж створювали достатню кількість незручностей. Зараз вони збирають резерви, намагаються відбити звільнені території, дуже сильно контратакують. Вони людей не жаліють, знімають їх з інших напрямків, формують штурмові групи.  Але ці групи не дуже довго живуть. У самій Кліщіївці нічого і нікого немає, лише купа цегли. Жодної вцілілої хати, війна за підвали. Все знищено. Так само Андріївка. Вони за ті села врізалися й не хотіли віддавати. Вони собі уявили, що це їхній Сталінград".

Утім Святослав наголошує, що звільнення Кліщіївки та й Андріївки стратегічно важливі. Бо росіяни перекидають сюди людей з інших напрямків, у такий спосіб їх ослаблюють. Окрім того, вдається знищувати їхню живу силу та виводити з ладу боєздатні підрозділи. І головне – це плацдарм, щоб просуватися далі. 

Нагадаємо, Сили оборони повністю звільнили Кліщіївку, але росіяни щосили намагаються відбити село. 

Майор, заступник командира 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ Родіон Кудряшов пояснив в ефірі Еспресо, як розгортатимуться події після звільнення Кліщіївки. Зокрема зазначив, що відкривається можливість для звільнення Бахмута від окупантів.