Вона є автором і куратором проєкту "Відродження борщівської сорочки" та співзасновницею Школи борщівської народної сорочки. Як розпочала свій шлях до вишивання та чим надихнула борщівська сорочка майстриню?
Про це та більше "Еспресо.Захід" розповіла майстриня.
Коли почали займатися вишивкою?
Ще в дитинстві, з 6 чи то 7 років. Пам'ятаю, що мої перші стібки та хрестики були ще у старшій групі в садочку. Звичайно, що вчителькою, яка навчила вишивати, стала моя бабця. Коли я проводила літні канікули у неї в селі, то завжди дивувалася з того, що уся хата була у вишитих рушниках, подушках та серветках. Мені дуже подобалися такі орнаменти з квітами. Одного разу я попросила бабцю, аби вона мені показала як вишивати квіткові елементи. З цього все і почалась.
А потім як розвивалися у цій справі?
Коли стала старшою, то закинула вишивання. На уроки трудового навчання навіть приносила роботи, які мені допомогла завершити мама, бо я не мала бажання робити цього.
Тоді у старших класах школи були популярними вишиті картини. Я, відповідно, зацікавилася цим. У подруги попросила схему, за якою вишила свою першу картину. Навіть в університеті, коли закінчувала магістратуру і чекала захисту, вечорами, у вільний час, вишивала свою чергову картину з двома ангелами.
Як дійшли до того, що почали створювати щось більше, ніж вишиті картини?
У мене в один момент виникло бажання створити не просто картину чи ще щось, а щось оригінальне в одязі. Щоб не таке, як у всіх. Тоді я придумала собі дизайн сукні на лляному полотні. На сукні не було багато вишивки, тільки оздоблені рукави, горловина та пояс. Вишивала все хрестиком.
На цьому мої бажання не закінчилися, і я вирішила вишити щось для своєї мами. Як не дивно, їй сподобалася сукня Катерини Ющенко. Цю сукню я вишивала бісером. Це була перша моя справа з ним, напевно й остання (сміється). Ані блиск бісеру, ані популярні на той час маки з бісеру мене не привабили.
Знаю, що ви вишиваєте крім одягу, ще й взуття та сумки.
Я зрозуміла, що мені до вподоби оздоблювати одяг. Таким чином, я популяризую вишивку та показую, яка вона насправді красива та багата. Так і прийшла ідея вишити собі туфлі. Вони були з цупкої тканини, на якій я вишила візерунки.Туфлі, до речі, вийшли дуже зручні. І доглядати за ними не важко: якщо забруднилися, то можна легко вологою серветкою відмити бруд.
Чому ви вирішили займатися вишиванням саме техніками борщівської сорочки?
Вперше любов до традиційних швів розпочалася, коли я побачила косівську та борщівську сорочки. Особливо сподобалися пишні чорні рукави борщівської сорочки, її рельєфність. Крім того, у неї надзвичайна історія. Тоді прочитала книгу "Борщівська народна сорочка", і захотіла вишити й собі таку. Тільки не з чорними рукавами, а з темно-коричневими.
Згодом я познайомилася із майстринями Вікторією Кривоніс та Ларисою Овчарук. Ми почали вивчати сорочку, досліджувати її техніки, і в підсумку створили Школу борщівської народної сорочки, щоб ділитися цими знаннями з іншими. У школі ми щотижня зустрічалися з нашими учнями, їх було близько 20, а то і більше.
Які найвідоміші техніки борщівської сорочки?
Найвідомішими техніками є колодки-1, колодки-2, шов "битим", які використовуються тільки на Борщівщині. Також, борщівський верхоплут, шов "січене", пряма і коса лиштва.
І скільки часу потрібно витратити, аби створити борщівську сорочку?
Вишиття сорочки – це дуже індивідуально. Хтось може місяць або 3 місяці витратити, а хтось рік чи навіть три. Все залежить від людини: чи є у неї терпіння та бажання.
Розкажіть про ваш проєкт, який спрямований на відродження борщівської сорочки.
Мета проєкту – показати, що борщівські шви не зникли, вони живі. Під час цього заходу, ми з 24-ма майстринями з різних регіонів України вишили 22 полотна, розміром 30 на 40 сантиметрів. На них зображені автентичні фрагменти з сорочок-експонатів Борщівського краєзнавчого музею.
Фото з фейсбук-сторінки Майї Юркевич
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.