"Місце під сонцем": як жінки в ісламському світі виборюють право зайняти владні кабінети  

Темою ісламу та політики кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри національної безпеки та політології і директорка Центру соціальних досліджень НУ "Острозька академія", авторка книги "Жіночий емірат"? Політикині мусульманського світу" Наталія Малиновська (на фото) зацікавилася ще у студентські роки. 

Фото надала Наталія Малиновська

Чотири роки тому вона захистила дисертацію на тему "Ісламський вектор зовнішньої політики Франції". А от ідея комплексно й ґрунтовно дослідити участь жінок у політиці мусульманських держав зародилася у науковиці під час співпраці з порталом "Ґендер у деталях". "У них була рубрика про відомих впливових жінок", – розповідає "Еспресо.Захід" пані Наталія (на фото). 

Фото Сходознавчого видавництва Safran Book

"Я запропонувала 10 персоналій із мусульманських держав, які були маловідомими українській аудиторії, – веде далі дослідниця. – Про цих політикинь годі було знайти інформацію не тільки українською, а й мовами сусідніх держав. Про них навіть не було сторінок у "Вікіпедії", хоча ці жінки – справжні героїні у своїх державах. Вони ставали першими парламентарками, першими спікерками й міністерками, першими жінками, які взагалі насмілилися балотуватися на виборні посади. Однак це – не історії окремо взятих жінок. Це загалом історія прав жінок у цих країнах". 
Важко уявити, щоб жінка стала колись імамом, але з подивом для себе дізналася, що така є – Аміна Вадуд (на фото), професорка з вивчення ісламу Університету Співдружності Вірджинії у Ричмонд, США, яка у вільний від викладання час провадить мусульманські релігійні церемонії…  

У християнстві жінок також не допускають до ведення Служб Божих. Тож тут річ не в самому ісламі. Жінка-священнослужитель – це виклик і навіть певний радикальний прояв у будь-якій релігії. 

Джерело: OnBeing/Agence France Press

А ісламський фемінізм зав’язаний на релігії? 

Питання в тому, чи ми говоримо про фемінізм в ісламі, чи про ісламський фемінізм? Існує окрема течія, прихильники якої (чи радше прихильниці) ратують за феміністичне прочитання ісламу, закликають дивитися на Коран не лише із загальнолюдської позиції, а бачити там окремі частини, які говорять про рівність прав жінок і чоловіків та про те, що жінкам відведена важлива роль. 

"Коран жодним чином не утискає прав жінок. Все залежить від того, як ми трактуємо ті чи інші аяти (вірші, найменш відокремлені тексту головної священної книги Ісламу; загалом у Корані налічується 6236 аятів.). Ось навколо цього, власне, й ведеться дискусія"

Фемінізм вважається західним явищем…

Коли ми говоримо про фемінізм, то часто дивимося на ісламські держави з позиції Європи та США. Це – помилка. В ісламських державах так само зароджувався фемінізм, але за своїми ознаками дещо відмінний від інших держав, що абсолютно природно. Кожне суспільство зіштовхується зі своїми викликами, і якщо ми говоримо, що фемінізм принесли в ісламський світ з інших держав, тим самим применшуємо роль і важливість ісламських феміністок.

Жіночі рухи в ісламських країнах формувалися, починаючи з ХХ століття. Туреччина, Азербайджан – це були перші держави, які надали жінкам рівні із чоловіками права. Те саме відбулося на Кримському півострові. 

"У 1917 році Конституція Кримської народної республіки закріпила рівність виборчих та політичних прав чоловіків і жінок – значно раніше, ніж це, до речі, зробили європейські держави. Курултай як перший законодавчий (не консультативний, а, власне, законодавчий) орган в тюркському і мусульманському світі надав жінкам право голосу і право балотуватися. Мандат отримало чотири жінки зі 76 делегатів"

Проблема полягає в тому, що іслам використовується в різних політичних цілях для того, аби аргументувати політичний режим чи виправдати певні правила або норми, які запроваджуються для суспільства, і потерпають зазвичай від цього жінки. Найгіршим у цій ситуації є те, що це загалом негативно відображається на ісламі. Люди, як правило, не заглиблюються в те, наскільки це пов’язано з релігією чи наскільки це релігією використовується. Сама по собі релігія не може обмежувати чи підтримувати лише якусь одну верству населення. 

Жіночі рухи у мусульманських країнах є відображенням тих проблем, з якими доводиться зіштовхуватися жіноцтву. Це різні проблеми, відтак і характер та природа цих рухів відрізняється. Різними є й законодавчі умови та готовність суспільства до цих рухів. Дуже складно знайти спільні риси, які б їх об’єднували, але спробуймо. 

1. Жіночі рухи зосереджені в центральних містах, переважно у столицях, тобто в більш прогресивній частині країни. Далі вони поширюються залежно від того, наскільки успішними виявляться. 

2. Чоловіки часто підтримують жіночі рухи, адже часто вони також потребують захисту своїх політичних, виборчих прав. Якщо є підтримка з боку чоловіків, ці рухи стають більш потужними. 

3. Дуже часто більш активними є жінки-вихідці із заможних родин, які отримали освіту або у західноєвропейських державах, або ж у США, та повернулися на батьківщину. Вони реалізуються професійно, працюють переважно на повну зайнятість. Відтак є більш самостійними, незалежними фінансово, тож можуть собі дозволити займатися громадською чи політичною діяльністю. 

До 2016 року жінкам у Саудівській Аравії не дозволяли без опікуна виходити з дому. Не дозволяли навіть сідати за кермо!

Саудівська Аравія – це приклад держави, де шлях надання жінкам прав, мабуть, був найскладнішим. 

Рух "Women2Drive" зародився ще на початку 1990-х рр. Сама ж заборона бере свій початок з 1960-х. Аргументували її тим, що кермування автомобілем буцімто негативно впливає на жіноче здоров'я і, відповідно, репродуктивні функції жінок. Що цікаво: жінки мали право володіти майном, тобто автівкою, але не мали права нею кермувати. 

Під час першої хвилі протестів жінки масово сіли за кермо і проїхалися центральною частиною Ер-Ріяду – столиці країни. Їх, звісно, затримали, після чого передали родичам. 

Джерело: The Cut

Друга хвиля такого "тихого протесту" прокотилася країною аж через 10 років, і це стало можливим завдяки "цифровій революції", коли жінки почали масово користуватися інтернетом. Феміністки, які боролися за право водити автомобіль, нікуди не ділися, але вони усвідомлювали, що естафету має перейняти молоде покоління. Виклик панівним суспільним нормам кинули дві правозахисниці – Манал аль-Шаріф та Лоуджайн аль-Хазлуль. 

Фото: Манал аль-Шаріф. Джерело: The New York Time

  Вони перетнули кордони Саудівської Аравії та ОАЕ автомобілем, і це транслювали на YouTube-каналі. Не випадково – в арабському світі найбільш популярними є Twitter і YouTube. Буквально за першу добу відео зібрало десятки мільйонів переглядів. Попри те, що жінки порушили закон та були ув’язненими, їхній вчинок набув широкого розголосу в міжнародній спільноті. 

Фото: Лоуджайн аль-Хазлуль. Джерело: The New Arab/Twitter

  Проблема об'єднала прогресивну частину суспільства – не тільки жінок, які прагнули емансипації, а й чоловіків. Вони змогли структуризувати свою діяльність і таким чином досягли успіху – кілька років потому жінки в Саудівській Аравії отримали нарешті право керувати автівкою. 

Також у Саудівській Аравії 2013 року провели цілу кампанія протидії домашньому насильству над жінками, яку, до речі, підтримав Фонд короля Халіда. 

Фото: Соціальна кампанія з протидії домашньому насиллю в Саудівській Аравії. Джерело: Al Arabiya 

  У 2016 році на екрани вийшов музичний кліп під назвою "Hwages" (з арабської – "Стурбованість"), коли жінки з покритою головою, у бурці каталися на самокатах, грали у спортивні ігри, тобто робили все те, що їм забороняють робити у звичайному житті. Цей ролик, який, до речі, зняв режисер-чоловік, Маджеда Аль-Іси, набрав понад 40 мільйонів переглядів. Це також одна із форм протесту, громадської позиції. Може здатися, що підхід – не до кінця структурований, але щоразу це стосується ніші, де є проблема у реалізації прав жінок. 

2018 року Іраном прокотилися вуличні протести жінок, які виступали проти припису носити хіджаб у громадських місцях – приховувати обриси тіла і волосся у цій країні зобов’язують навіть 9-річних дівчаток.

Що стосується елементів мусульманського одягу, покриття голови і міри цього, ми не можемо говорити про якийсь один підхід. Дуже часто можна спостерігати, що жінки, які мігрують у європейські держави, навпаки, повертаються до практики покривання голови. А частина жінок сприймає це як елемент пригнічення. Про існування єдиної позиції ми не можемо говорити – вона відрізняється залежно від регіону та країни. 

Політикині мусульманського світу також по-різному ставляться до цього питання. Візьмімо шейху Мозу (другу з трьох дружин еміра Катару. – Ред.). Попри те, що її називають найбільш стильною жінкою свого регіону і вона позиціонує себе як відома, успішна політикиня та громадська діячка, все ж вона дотримується певних канонів. Зазвичай голова у неї покрита, хоча вбрання може бути різноманітним, з окремими відкритими частинами тіла. 

Фото: Шейху Мозу називають найбільш стильною "першою леді" мусульманського світу. Джерело: AboutHer

Багато депутаток Катару і Кувейту взагалі не покривають голови. Це пов’язано не тільки з політичною діяльністю чи протестами. Тут значною мірою відіграє роль виховання та сприйняття релігії і її місця у житті жінки.   

У 2008 році світ сколихнула історія 10-річної Алі Нуджул з Ємена. Попри такий юний вік, дівчинку видали заміж за чоловіка, втричі старшого за неї. За умовами шлюбного контракту він мав опікуватися Алі як донькою, допоки вона не досягне повноліття. Натомість чоловік регулярно бив її та ґвалтував. Через два місяці Алі вдалося втекти. Вона не побоялася піти проти системи і звернулася до суду, щоб відстояти своє право на розлучення з аб'юзером. Але оскільки в Ємені для вступу у шлюб вікових обмежень немає, сім'ю дівчинки зобов’язали виплатити горе-чоловікові… "моральну шкоду". За бідних родичів це зробила адвокатка дитини. 

За даними ЮНІСЕФ, щороку у шлюб вступає 10 мільйонів неповнолітніх дівчаток. Не здобувши освіти, вона все життя залежать від чоловіка, який, відчуваючи абсолютну владу над беззахисною жінкою, часто дає волю кулакам. 

Домашнє насильство – це проблема, з якою зіштовхуються всі держави і всі суспільства. Ця тема актуальна для всіх, і мусульманський світ також не є винятком. Сама релігія (а ми зараз говоримо про іслам) не закликає бити жінку. Зазвичай у тих суспільствах, де є низький рівень грамотності й економічних можливостей, іслам, як і будь-яке інше релігійне вчення люди схильні трактувати таким чином, щоб виправдати фізичне насильство. Насправді виправдання цьому немає. Навпаки, є окремі аяти, які говорять про те, що не можна так чинити з жінкою. Частина кампаній якраз і спрямована проти насильства – сексуального та фізичного. 

"Дослідження показують, що у часи війни, конфліктів, різних заворушень першими потерпають жінки. Побиття, зґвалтування місцевих жінок сприймається як символ перемоги над загарбаним суспільством. Коли до влади в Афганістані прийшли таліби, то про кого заговорили першими? Про жінок і їхні права"

Коли ми дізнаємося новини з медіа, то починаємо узагальнювати. Те, що відбувається в одній державі, ми асоціативно схильні переносити й на інші мусульманські держави. Але це – абсолютно різні історії. 

От візьмімо, наприклад, ОАЕ. Там жінкам надають значно більше політичних можливостей, зокрема 50% квот для представництва в національному парламенті. У цій країні жінка вперше на Близькому Сході обійняла пост міністерки економіки. У 2000-х Шейха Лубна очолила міністерство економіки та планування. ОАЕ – перша мусульманська держава, яка дійшла до розуміння того, що жінкам потрібно надати доступ до ринку праці нарівні з чоловіками, і що без них, жінок, економіка країни не зможе настільки потужно розвиватися. (ОАЕ займає 13-те місце у світі за ВВП на душу населення. Україна, для порівняння, – 111. – Ред.).

 Фото: шейха Лубна аль-Касімі. Джерело: Religious Freedom & Business Foundation 

Згідно з результатами звіту ООН, починаючи з 1970-х рр. рівень освіченості жінок в арабських країнах зріс утричі і практично зрівнявся з рівнем освіченості чоловіків. Звісно, за винятком дуже бідних і нестабільних країн, де й у чоловіків є проблеми з освітою. Але що стосується питання працевлаштування, то тут розрив є дуже великим – удвічі й більше, особливо у найбільш консервативних країнах. 

Багато залежить від родини, в якій виховувалася жінка. Є багато молодих жінок, які будують кар’єру, прагнуть професійної реалізації. Ми є спостерігачами того, як держави проходять шлях формування певної традиції участі жінок у громадській сфері, хоча це ще й не є сталою практикою. У багатьох державах можливості жінок і надалі є значно меншими, ніж можливості чоловіків. Вони й надалі зіштовхуються з перешкодами, породженими стереотипним мисленням багатьох представників їхнього суспільства. Далеко не всі жінки готові проходити цей складний шлях, аби вибороти своє право на освіту і професійну реалізацію. Тому і громадські організації та інституції, і ЗМІ відіграють важливу роль, коли виносять ці проблеми на суспільне обговорення і домагаються таким чином змін на законодавчому рівні. 

В ОАЕ є, наприклад, є міністерство щастя, і очолює його жінка. 

Коли з'явилася ця новина і стало відомо, що його очолить Охуд бент Халфане ар-Румі, у багатьох це викликало лише усмішку. Міністерство щастя в багатій державі? Чому б і ні. Насправді завдання цього міністерства є значно складнішими, ніж може здатися на перший погляд. Потрібно досягнути такого балансу, гармонії, емансипованості, рівних можливостей у суспільстві, щоб всім його учасникам було комфортно, і жінкам відводиться одне з провідних місць у загальній концепції держави. Адже не можна говорити про щастя в суспільстві, половина якого – незадоволена й нереалізована. 

Я можу уявити, що жінка в мусульманській державі обійняла посаду міністра освіти, культури чи здоров'я. Але не можу уявити, щоб її призначили міністром оборони, як свого часу Урсулу фон дер Ляєн призначили міністром оборони Німеччини або Карін Марту Елізабет Енстрем – міністром оборони Швеції. 

У силу стереотипів і загальних уявлень вважається, що є жіночі, а є чоловічі сфери. Зазвичай, коли йдеться про соціальну, гуманітарну чи культурну політику, то ці сфери дуже часто віддають жінкам, а економіка, податки, торгівля, інноваційний розвиток залишаються за чоловіками. 

Але погляньмо на шейху Мозу. У себе на батьківщині вона створила аналог "Силіконової долини". Попри те, що вона не є фахівчинею у цій сфері, інноваційний розвиток Катару відбувається під її патронатом. Через цей напрям політикиня й громадська діячка дбає про формування позитивного іміджу своєї держави у світі. 

Не можемо не згадати про Тансу Чілер – турецьку політикиню середини 1990-х рр. Це – перша і наразі єдина жінка в Туреччині (та й загалом у мусульманському регіоні), яка посіла крісла прем’єр-міністра і проявила себе на рівні з іншими лідерами світу. 

Фото: Тансу Чілер. Джерело: dpa/Lehtikuva Wennström

Але чи це – виняток із правил, чи правило, що жінки у мусульманських країнах мають дедалі більшу політичну вагу?

У цьому й полягає питання. Ми можемо наводити багато прикладів, і за кожним з них стоятиме амбітна, сильна жінка. Дуже важливо, що ці жінки є. Вони доводять своєму суспільству, що жінкам є місце в політиці, але щоб туди потрапити, їм доведеться пройти складний шлях. Ці приклади мають і негативний бік. Вони створюють для нас певну ширму сприйняття: або все дуже погано, або все дуже добре. Тому важливо загалом дивитися на певні індикатори в суспільстві, згідно з якими ми можемо формувати уявлення про рівень гендерного, людського розвитку, рівень демократії у суспільстві, і вже на основі цього робити певні узагальнювальні висновки.

У багатьох мусульманських країнах жінок донедавна до виборів узагалі не допускали. Не те, що балотуватися – навіть віддати голос за котрогось із кандидатів. 

Виборче право відображає рівень участі жінок у політичному житті країни. Жінкам в арабських державах воно надавалося у різні роки: десь швидше, десь – пізніше. Але тут, крім виборчого права, важливою є й динаміка участі. Виборча кампанія часто супроводжується громадськими кампаніями, які закликають жінок не тільки балотуватися, а й узагалі приходити на виборчу дільницю. Бо коли громадські кампанії не настільки активні, рівень участі жінок у політичному житті знижується. Потрібно також зважати, чи це вибори на національному, чи на місцевому рівні. До національних виборів завжди прикута більша увага, тоді як до місцевих – менша. З одного боку, це – природно, тому що в державах все-таки присутня централізація і більшість рішень приймається на центральному рівні. Але якраз місцева політика здатна сформувати певний майданчик для подальшої активної участі жінок. 

Ситуація дуже різниться в різних державах. Виборче право пов’язане з політичною історією, з тим, наскільки взагалі суспільство і держава є відкритими. 

Фото: Жінка в Катарі голосує на виборчій дільниці під час перших парламентських виборів у країні, 2 жовтня 2021 року. Джерело: Middle East Monitor/Agence France Press

Дуже варіюються і виборчі квоти. Є держави, в яких вони становлять близько 20-30%, а є ті, в яких вони взагалі відсутні. В Іраку виборча квота – 25%, і вона закріплена в законодавстві. Це – окремо зарезервовані місця для жінок у парламенті. Була виборча квота у Палестинській автономії – 13%. Там також були зарезервовані місця для жінок, але в результаті військових дій вибори не проводяться і, відповідно, квота не реалізується. Виборча квота у Саудівській Аравії – 20%, але парламент – однопалатний орган і має радше консультативні функції. В Йорданії також є виборча квота, але вона стосується не лише жінок, а й етнічних груп. Жінкам відвели 15% місць, релігійним та етнічним меншинам – 9%. 

Виборчі квоти – загальносвітова практика, але в арабських країнах й далі тривають дискусії, чи мають бути виборчі квоти, чи заслужено їх дають. Дуже важливо, коли жінкам вдається обійти виборчу квоту, набравши більше голосів. Такі приклади також є. Якщо жінка – відома, провадить активну політичну діяльність, то вона може стати винятком з правил. Але це не буде під силу іншим жінкам-політикиням, які змагаються за місце у представництві законодавчого органу. 

Важливо, наскільки суспільство готове голосувати за жінку чи чоловіка. Чи взагалі відіграє для нас якусь роль стать кандидата? Якщо люди щодня чутимуть у новинах, що в такій-то державі жінка посіла таку-то посаду, або її вибрали мером міста, або ж вона очолила державу, то це стане більш звичним для сприйняття і, відповідно, не поставатиме питання, чи можливо таке у моїй країні? Якщо ж суспільство закрите, то в ньому буде набагато складніше впроваджувати зміни.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.